Як вінничанкам дізнатись про свою долю в ніч на Андрія

Завтра, 13 грудня, православні відзначатимуть День святого Андрія Первозванного.

Свято Андрія є часом молодіжних гулянь, коли юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.

На Андрія жінки не пекли хліб, не шили і не пряли.

В ніч проти Андрія хлопці мають найбільші права - єдина ніч у році, коли парубкам люди вибачали усі бешкетування.

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії, приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, коли темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо). Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:

Андрію, Андрію!

Конопельку сію;

Спідницею волочу,—

Заміж вийти хочу.

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – добрий знак.

На Поділлі широко побутував спосіб ворожіння з «балабушками» - маленькими булочками. Тісто для них замішували на «непочатій» воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодця. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість «балабушок» відповідала кількості дівчат, присутніх на вечорницях. Намастивши салом, їх викладали на ослоні або на підлозі так, щоб кожна дівчина бачила свою. Після цього до хати заводили пса, якого навмисне перед тим не годували. Дівчина, чию «балабушку» пес з'їдав першою, раніше всіх мала вийти заміж. Залишені псом хлібці означали, що їх власниці в наступному році не мали шансів на одруження.

Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова в оберемку (парне число - хороша прикмета), рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину, виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду, зазираючи опівночі в дзеркало, кладучи на ніч під голову пояс, за допомогою обручок, «віщих» сновидінь тощо.

Існували спеціальні ворожіння, що мали на меті розпізнати професію майбутнього чоловіка, довідатись, кому належатиме лідерство в сім'ї.

У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, дізнатися професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води, ставила поруч люстерко і вносила півня: якщо півень нап’ється води, чоловік буде п’яницею, якщо клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде паничем або ледарем.

Бігали дівчата також до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого, – хліборобом.

Окрім цього, через хату кидали чобіт, а потім дивилися, в який бік носом упаде. Вважалося, що звідти й потрібно чекати нареченого.

Щоб дізнатися, як зватимуть судженого, дівчата йшли зранку на вулицю і запитувати ім'я першого чоловіка, якого зустрічали.

На всій території Поділля була поширена андріївська гра «кусати калиту». Особливе місце на Андрія займає обрядова гра «Калита» («Калета»), в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли калиту - великий круглий корж із білого борошна. Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку. В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см товщини.

Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху калиту намащували медом. Для виготовлення калити брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь, калиту за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, так щоб її було важко вкусити. З-поміж усіх хлопців обирали «пана Калитинського», котрий мав стояти із мискою сажі й квачем та не давати нікому вкусити калиту. Калитинським мав бути най балакучіший та найжартівливіший хлопець.

Усі інші були «Коцюбинськими». Вони по черзі сідали на коцюбу, «під’їжджали» до Калитинського:

- Добрий вечір, пане Калитинський!

- Добрий вечір, пане Коцюбинський!

- Я приїхав калиту кусати!

- А я буду по зубах писати!

- А я вкушу!

- А я впишу!

І так Коцюбинський намагався вкусити калиту, але в цей час Калитинський починав його смішити, жартуючи та розповідаючи усілякі химерні історії. Коцюбинський мав залишатися серйозним. Якщо ж він не витримає і засміється, тоді коцюба переходила до іншого гравця, а Коцюбинський втрачав право вкусити калиту. Та, якщо ж йому все таки вдалося стриматися й не засміятися, тоді Коцюбинський під’їжджав на своїй коцюбі до калити і пробував її вкусити. Та знову ж таки – це було не просто, бо Калитинський так просто не дозволяв кусати калити: тільки-но Коцюбинський до калити, як Калитинський його квачем із сажею по обличчю.

Після того, як усі Коцюбинські спробували свою силу, калиту знімали та ділили між усіма в хаті.

Після калити брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить - ожениться і буде щасливим.

В подільських селах було у звичаї вирізуваня гарбузових голів. Освітлена зсередини свічкою гарбузова голова в темряві нагадувалиалюдський череп. Як правило, хлопці лякали ними дівчат.

На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

ВИННИЦА.info