Як брати Капранови для Вінниці подеренчали-музикували

Відомі українські письменники, видавці і любителі «політичних перформансів» брати Капранови відспівали у Вінниці 27 вересня магічні вірші поета Сергія Татчина і поділилися з ВИННИЦА.info своїми роздумами про щастя мати близнюка, підтримувати фізичну форму у спарингах, видавати історію у коміксах і дочекатися часу, коли світ заполонять роботи і люди з мікрочіпами.

У новому амплуа

- Відкриваємо сторіночку 28, – пропонують вінничанам брати Капранови. - І ласкаво просимо у медитацію!

«Жовту корову-осінь

біла теличка ссе,

я не сумую зовсім,

я практикую дзен…»

Достатньо всього кількох хвилин, аби впевнитися: письменники ще й чудові музиканти. Вони вправно управляються із кобзою і мелодикою (оригінальним міксом дудки і піаніно), а їхньому речитативу позаздрили б більшість реперів сучасності. Проте головним секретом успіху свого нового проекту «Дзен.ua» самі Капранови називають поезію – дуже українську і водночас вселенського масштабу.

- Скільки себе пам’ятаємо, ми весь час щось деренчали-музикували. В дитинстві закінчили музичну школу по класу фортепіано, у юності захопилися гітарою. Зараз вдома маємо дві гітари і ще по одній тримаємо на роботі і на яхті, - розповідає Віталій Капранов. – Якось в Інтернеті на нашому сайті «Гоголівська академія», де тусується багато творчого люду, ми натрапили на вірші Сергія Татчина. Одразу стали їх фанатами, бо Татчин - це архіпелаг, ціла поетична планета. Його геніальні вірші самі по собі – музика, тож музичний проект було лише питання часу.

Із самим Татчиним, який народився у Вінниці брати познайомилися за кілька років після того, як вже співали його вірші. Поет дав їм повний карт-бланш, дозволивши інтерпретувати їх, як забажається.

- Найбільше у Татчині дивує те, наскільки він відданий своїй землі. Для нього рідна Вінниця – це Мекка, а Південний Буг – головна річка світу, яка замість крові тече у його жилах. Але в той же час він уміє подивитися на нашу земну кулю з космічних висот, змусивши задуматись над одвічним, - говорять Капранови.

За вечір, який, ніби одна мить, проминув у галереї «Арт-Шик», брати презентували вінничанам чимало сюрпризів: влаштували екскурс музичними стилями, награвши мотиви усіх найпопулярніших жанрів від року і реггі до блюзу і вальсу, а наостанок заінтригували зізнанням, що незабаром покладуть на реп і поезію Шевченка.

- Це буде гарна річ! – упевнені Капранови. – Поезія Шевченка дуже ритмічна, а речитатив – це справжня магія. Усі закляття і різноманітні магічні ритуали споконвіків читалися речитативом. Відтак, і ми за допомогою свого музичного репу будемо вводити усіх у справжній транс. 

Про «забраний хліб» у істориків

- Зараз ми раді представити ще одну свою «свіженьку» гордість – книгу «Мальована історія незалежності України», яку з вересня за 50 гривень можна придбати у більшості книгарень країни. Це найтонша книга історії української державності від скіфів до 1991 року з історичними коміксами і цікавими малюнками, яка зроблена за інтернет-технологіями. Адже якщо наше покоління ще було звиклим гортати сторінки, то нинішнє – частіше кликає мишкою, а тому має більше спокус недочитати відкриту книгу до кінця і в секунду переключитися на інший сайт. У нашій книзі епоха розміщується на одному розвороті, тому можна відкрити будь-яку сторінку і завжди матимеш перед очима лаконічну й цікаву історію, - розказують брати Капранови. - Над «Історією» ми працювали два з половиною роки. В Інтернеті знайшли шість чудових художників, які знаються на такому непростому жанрі, як комікси. Один з них – Юрій Васін, до речі, теж вінничанин, відповідав за козацьку добу.

Ми радіємо, що історики, на чию територію ми «залізли», на зустрічах нас не побили і не прогнали (сміються). Більшість навпаки – дуже позитивно сприйняли нашу книгу, а ще й місяць не минув після її першої презентації, як наклад уже майже продано. Аби привезти кілька екземплярів книги у Вінницю, нам довелося зупинили відвантаження зі складу.

Про наступну книгу

- Ми почали працювати над власним історичним романом. Просто раптом з’ясувалося, що ми, як і більшість українців, не знаємо правди про своїх дідів і прадідів. Особисто нам в дитинстві завжди казали, що наш дід працював на півночі, писав дисертацію і вивчав життя білих ведмедів. А зараз ми з’ясували, що він відсидів 8 років за 58 статтею. Також довідалися, що наших прадідів по маминій і татовій лінії вбили при розкуркулені – про це наш батько дізнався від нас, а всі родичі просто боялися про це розказувати. Подібних історій мільйони. Люди розказують нам неймовірні речі. Наприклад, у Романа Чайки з «5 каналу» був дід, який служив в УПА, і мав дві законні дружини. Багато розповідають, що один дід був героєм, бо воював у Червоній армії, а другий – ворог народу, бо був в УПА. Питання: хто з них кращий і кого треба соромитися? А нікого! Бо наші діди просто не мали вибору. Ми не можемо сьогодні обмежуватися тим, що навішувати ярлики, хто хороший, а хто - поганий. От ми і поставили собі завдання нарешті розібратися з ХХ століттям, позбавивши людей комплексів і недоговірок, які у нас закладені генетично. У своєму романі ми беремо одну людину і проводимо її через три долі. Без всякого сюрреалізму ми знайшли фокус, завдяки якому одну і ту ж людину можемо віддати в УПА, Червону армію і девізію СС «Галичина».

Про життя одне на двох

- Нас часто питають, як воно писати удвох одну книжку? Запевняємо – дуже просто. Бо ми все робимо разом от уже 46 років. Ми навіть часто не уточнюємо, хто з нас Дмитро, а хто – Віталій, ми - брати Капранови і цим все сказано. Ніколи ніхто з нас не відчував, що природа вкрала у нас якусь унікальність, вона у нас одна на двох. Ми з дитинства позбавлені егоїзму і конкуренції стосовно один одного. Мати нас так навчила, тому до себе ми відносимося, як до унікального явища. Знаючи, що по одному ми нічого не вартуємо, навмисне собі дружин-близнючок шукали. Ми все життя тусуємося з близнюками і знаємо безліч історій, коли близнюків розтягують по родинах, починаються ревнощі дружин до братів, а в кінці кінців близнюки перестають бути схожими один на одного і втрачають щирий зв'язок. У нас такого немає. Ми 25 років живемо під одним дахом і навіть усіх своїх дітей вважаємо спільними, не розмежовуючи, хто кому біологічно належить. Навіть родинні сварки у нас нетипові: сваримося не одна сім’я проти другої, а брати проти сестер.

Про дітей

- Найстарший син Андрій працює в одному з наших інтернет—проектів. Він у нас розумний, тому у свої 24 роки весь час повчає, що як робити. Він – справжній маркетолог, в порівнянні з яким ми – самодіяльність. Середній син Дмитро вчиться на магістра-економіста, а найменший Сергій зараз вже на другому курсі і теж буде маркетологом. А от дочка Оксана – професійний дизайнер, працювала над нашою «Історією незалежності України» і намалювала наш портрет, розміщений на останній сторінці книги.

Про спорт для справжніх чоловіків

- В дитинстві ми завзято займалися греко-римською боротьбою. Навіть ще років 10 тому регулярно ходили у залу боротися. Зараз теж хочеться відновити вправи, тому що нічого кращого для підтримання фізичної форми, ніж боротьба, немає. Коли є спаринг, не треба ні залізяки тягати, ні на біговій доріжці пітніти, ні ганятися з собакою по парку, ні ламати велосипеди. Боротьба – це ідеальний спорт для чоловіка. Адже навіть якщо ти давно не займався, завжди з легкістю зможеш одночасно підняти двох дівчат на руках.

Про майбутнє людства

- Вищу освіту ми отримували в Уральському політехнічному інституті та Московському енергетичному інституті за фахом «технічна кібернетика». Дотепер вважаємо цю науку однією з найцікавіших. Кібернетика - це математика такого високого рівня, що вона припиняє бути арифметикою. А без розвиненої уваги і фантазії у цій математиці немає чого робити. Хоча насправді будь-яка наука займається тільки тим, що виконує завдання письменників. Спочатку творчі люди щось придумують, а потім науковці це намагаються втілити в життя. Згадати лишень, що мобільний зв'язок, колись такий нереальний, спершу був описаний у літературі. Так що, якщо сьогодні фільми ставлять перед наукою задачу створити роботів і ідеальний штучний інтелект, не сумнівайтеся, вони будуть створені! Але чи треба – питання інше. Межа, якої не зможе переступити людина, це душа. Її створення – це Боже запліднення. І жоден паяльник із цим не впорається.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info