Віталій Добровольський: Якби не інтернат, то ніколи не побував би у "Артеці"

Сьогодні засновник приватного підприємства "Експертно-дослідний центр "Експертиза" любить дивитися бойовики. Каже, там відразу видно, хто має рацію, хто - ні. У житті ж - все по-іншому. Для того, аби не помилитися, частенько доводиться "ламати голову" над правильним рішенням. Уже близько 14 років Віталій Добровольський займається експертизою автомобілів, розшуком викрадених авто і їх поверненням. Тож за цей час побачив чимало.

- Чому вирішили стати судовим експертом у цій справі?

- Якось так обернулася доля... В інституті займався автоспортом. Дуже хотів створити спортивно-технічний клуб. Тоді вони були модними при АТП. Керівництво одного із автотранспортних підприємств пішло назустріч. Однак потрібно було вміти робити оцінку транспортних засобів. Я вивчав багато літератури. Пізніше директор Київського науково-дослідного інституту судової експертизи запропонував створити у Вінниці відділення їх структури. Я погодився. Потім втягнувся... Так і дійшов до створення власного центру "Експертизи".

- А що найбільше подобається у роботі?

- Подобається сама робота. Я отримую задоволення від того, що шукаю і знаходжу докази. Не кожен може похвалитися тим, що любить свою роботу. Всі намагаються обманути, тут - ти мусиш шукати вихід, як не бути обманутим.

- Які труднощі виникають під час цього?

- Це велика відповідальність. Найбільший страх - помилитися. Люди, які звертаються до нас, розраховують на допомогу. І хочеться виправдати їхні очікування. Є дуже багато "підстав". Викрадення машин - це прибутковий бізнес.

- Що пам'ятаєте зі свого дитинства?

- Я виховувався у Вінницькій середній школі-інтернат на Старому місті (зараз там педучилище. - Авт.). У мене не було батька, тільки бабуся і мама, яку я рідко бачив. Це була гарна школа життя. Але я вдячний вчителям, що забрали мене з вулиці і виховали Людиною. З ними я зустрічаюся і по сьогодні. В інтернаті я непогано вчився. За успіхи у навчанні навіть нагородили поїздкою до "Артека". Інші діти тільки мріяли про таке. Якби не інтернат, то ніколи не побував би у "Артеці".

- А ким мріяли тоді стати?

- У дитинстві багато було мрій. Але точно ніколи не думав, що буду займатися машинами. Хотів бути розвідником або прикордонником. Кілька разів навіть пробував вступити до Інституту країн Азії й Африки при МДУ. Але таких, як я - без батька, туди не брали.

- Як заробили свої перші гроші?

- Це було після восьмого класу. Під час літніх канікулів підробляв вантажником на агрегатному заводі. На отримані гроші купив гантелі й гирі. А частину залишив, щоб поїхати в гості до подруги Люби в Москву. З нею познайомився, коли в інтернат на відпочинок приїжджав ансамбль танцю дітей залізничників. Тоді Люба попросила привезти, як подарунок, українські яблука. У Москві було на що подивитися. Там уперше побачив кулькову ручку. Привіз її і в інтернат, щоб всім показати, бо ми писали чорнильними.

- Що вважаєте головним досягненням у житті?

- Живу нормальним людським життям: у мене гарна сім'я, діти, онуки, робота, яку я люблю - це вже велике досягнення. Для щастя більше й не потрібно.

- Розкажіть, як познайомилися із дружиною?

- На роботі. У кооперативі (нині ТОВ "Сигнал") Валентина працювала бухгалтером. Зараз вже директором. А я почав займатися експертизою. Хоч наші підприємства і розташовані на одній території, намагаємося не заважати один одному. Як тільки питання стосуються роботи... завжди сваримося. Просто різні підходи до роботи. Тож домовилися, вона там керує, я - тут.

- З родиною часто відпочиваєте?

- Рідко. Інколи можемо кудись поїхати на 5-7 днів. А так - у вільному режимі. У мене цим займається дружина. Куди скаже, туди й їду. Мені однаково. Останні кілька років їздили у Крим з онуками. У мене дві онучки - Тетянка і Софійка.

- Якби була така можливість, щось би змінили у житті?

- Завжди згадую фільм Аркадія Гайдара "Гарячий камінь"... Знаєте, я так і не знайшов у своєму житті того "каменя", і не знайшов, що хотів би змінити... Раз так є, так воно і повинно було бути.

- Які зі своїх звичок зараховуєте до шкідливих і чи намагаєтесь із ними боротися?

- Звичка у мене є, та вона не шкідлива, а навпаки. Ще з четвертого класу займаюся спортом. Я кандидат у майстри спорту із самбо і дзюдо. Дотепер намагаюся робити зарядку - кожного ранку бігаю і купаюся у річці.

- Які, на Ваш погляд, три основні якості справжньої людини?

- Честь, гідність і свобода. Але ця свобода не повинна обмежувати свободу інших.

Олена ЗІНЧЕНКО, газета "Місто"