Вінниця - Балаклія: репортаж зі звільненого від окупантів прифронтового міста

Балаклія заснована у 1663 році як козацька слобода. В незалежній Україні назва населеного пункту вперше пролунала на весь світ з вибухами на складах боєприпасів у 2017 році, через пів року і на Вінниччині відбулись така ж подія. Вдруге Балаклія пролунала на весь світ, коли ЗСУ звільнили місто від російських окупантів - у вересні 2022 року. Сьогодні місто поступово оговтується від рашистського мороку. Балаклія місто-друг Вінниці. Сюди вінницькі волонтери привезли чергову гуманітарну допомогу в рамках проекту «Разом».

Побувала у прифронтовому місті і кореспондент Вінниця.info.

Сліди жахливих руйнувань та обстрілів після «російських гостин» видно чи не на кожній на вулиці. Проте у місті вже відновили залізничне сполучення та відремонтували залізничний вокзал, який був зруйнований ще на початку повномасштабного вторгнення. Балаклійці почали повертатися до рідного міста, і це попри те, що в багатьох зруйноване помешкання. Однак люди гуртуються, живуть разом з сусідами, родичами.

Як живуть люди у прифронтовій Балаклії

Мешканка Балаклії Аліна Сторожева вагітною втікала з окупованого міста. Під час війни в неї були екстремальні пологи.

«Не дай Боже, таке пережити ще раз. Я з донькою виїхали із Балаклії ще в квітні. В жовтні я мала народжувати, та саме 10 числа була ракетна атака України. Я народжувала без світла та без води. Генератор у лікарні не запускався. На щастя, все пройшло добре. Назвала доньку - Мирослава.

Різне доводилось чути від тих, хто був під окупацією. Хтось почав співпрацювати з окупантами, хтось просто пересиджував вдома, і нікуди не виходив, дуже багато загиблих людей, в мене знайомі загинули під час обстрілів, багато зниклих безвісти. Коли звільнили місто було полегшення та радість, ми повернулися після народження дитини. Будинок вцілів, але є пошкодження, які потрібно буде виправляти, дах ремонтувати, і вікна», - розповідає Аліна Сторожева, вчителька початкових класів Балаклії.

Під час окупації комендантська година в Балаклії тривала з 16 години й до пізньої ночі. Люди боялися вийти із міста. В центрі окупанти влаштували катівню у приміщенні МВС, за залізним парканом. Місцеві кажуть, «на підвал» забирали чоловіків, які мали тату, чи не сподобались окупантам, порушували комендантську годину. Були й випадки ґвалтування жінок. Магазини, універмаг – зруйновані. В місті працює бригада із розмінування.

«Ми не виїжджали, сиділи в будинку. Виходити боялися. Я проживаю між військовим заводом та військовою базою, то бомбили постійно. В льоху просиділи всю окупацію. В нас приватний будинок. Проходили рашисти, заглядали в погріб, в хату, перевіряли телефон. Сусіда забрали і по сьогодні невідомо де він. Він привозив нам хліб із Первомайська та продукти. Його 18 квітня забрали «на підвал». Буряти ходили по місту, мародерили, прострілювали замки в будинках. Це було жахливо. Вони кругом повивішували свої прапори. Ми взагалі в місто не виходили. Весь час сиділи у підвалі. Я вперше вийшла в центр міста лише після звільнення. Обстріли постійно були. Поруч в сусідів прилетіло в погріб, то пощастило, що вони були в цей час в хаті. З літаків бомбили. Це було найстрашніше. Стріляли градами, реактивними снарядами. Я спала в коридорі між шафами і досі так сплю. Не можу досі перелаштуватися», – говорить Вікторія.

До повномасштабного нападу Росії населення міста становило майже 27 тисяч людей. Балаклія стала першим великим містом, яке ЗСУ звільнили на Харківщині. Восьмого вересня на будівлю міської ради повернули український прапор. Люди зі сльозами зустрічали наших військових.

Нині в Балаклії можна вільно ходити містом, однак люди потребують підтримки, і простого спілкування. Юлія Сирова повернулась в Балаклію тиждень тому. Вона самотужки опікується 26-річним сином із інвалідністю.

«Ми живемо неподалік військового заводу. Місяць прожила в окупації, а потім, коли зник зв'язок та Інтернет. Я вирішила виїжджати. Я почула, що вивозять собак з притулку. Разом із сином, який на інвалідному візку, в бусі з 10-ма собаками - так тікали від війни. Були у Львові, Польщі, Полтаві. Повернулися в Балаклію тиждень тому. Будинок наш пошкоджений. Тріщин багато, але головне, що ми немає цих катів», - каже Юлія Сирова.

Культурний десант і проект «Разом»

На площі міста Балаклії вперше за довгий час було людно. Це все завдяки проекту «Разом», який ініціював культурний десант на чолі зі співаком та активістом Колею Сєргою. Місцевим жителям організували концерт, майстер-класи та урок української мови.

«Я б Балаклії вчетверте. Я бачу, що люди все більше і більше прокидаються після російського анабіозу. Прокидається довіра до оточення, повертається енергія життя в людей»,- зазначає Коля Сєрга.

Волонтер Адам прилетів до України з Австралії аби підтримати українців. У перевізній кухні він готує піцу і безкоштовно роздає людям.

«Я приїхав сюди, щоб допомогти цим чудовим людям, і подарувати радість. Приїхав тиждень тому. Це дуже довга подорож – 22 години польоту. Я - інженер. Я зустрічав багато українців в Австралії, ми спілкувались багато про те, що тут відбувається в Україні, саме тому я тут зараз», - каже Адам.

Волонтерський центр «Шахіна» разом з Центром реабілітації Гармонія, ПІЧ , Фондом громади «Подільська громада» та небайдужими вінничанами зібрали чергову гуманітарну допомогу і передали мешканцям Балаклії.

«В рамках проекту «Разом» і культурним десантом планується 6 поїздок на пів року. Ми передали теплі речі для дітей і дорослих, україномовні книжки, іграшки, засоби особистої гігієни, канцтовари, розмальовки. Також наші волонтери від «Шахіни» проводили майстер-класи. Любов Федонюк проводила урок української мови», - зазначає Діана Подолянчук, засновниця волонтерського та центру розвитку «Шахіна».

Додамо, що проєкт «Разом» є довгостроковим і волонтери Вінниці уже планують наступну поїздку до Балаклії.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі ‒ https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info