Вінничанин рятує життя поранених воїнів у добровольчому медичному батальйоні

У перші дні вторгнення Михайло Лавровський пішов до військкомату, щоб записатися до лав територіальної оборони.

Про це повідомляють на сайті проекту «Монологи війни».

Чоловік оббивав пороги декілька днів, стояв у довжелезних чергах і не отримав ніякого результату. Облишивши марні спроби, Михайло продовжив займатися гуманітарною допомогою, а потім відчув потребу допомагати активніше. Через знайомих він дізнався, що бригада медиків потребує водія.

«Я народився у Києві, більшу частину життя провів у Вінниці, навчався в Чернівцях. Обіймаю посаду директора аналітичного центру Інституту економічного лідерства. Наш інститут займається розробкою і просуванням законопроектів, задля збільшення економічної свободи в Україні. Початок повномасштабної війни спостерігав, так би мовити, в прямому ефірі. Після роботи 23-го лютого я пішов до залу на тренування, де був до 11-ї години вечора. Опісля, заїхав до друзів, де ми спланували поїздку до моїх батьків у Вінницю на вихідні. Рішення було викликане тим, що я уважно спостерігав за новинами останній місяць, і було зрозуміло, що повномасштабний наступ скоріш за все відбудеться. Майже на під’їзді до Вінниці, мені прийшло сповіщення з одного телеграм-каналу, що путін виступає у прямому ефірі. Зважаючи на час доби, одразу все стало зрозуміло. Проте мозок все ж відмовлявся сприймати слова про «військову операцію» та «денацифікацію та мілітаризацію» України. Подруга плакала, і на фоні було чутно вибухи. Так розпочалася повномасштабна війна для мене. Я подзвонив мамі і просто сказав: «Почалося! Вони бомблять українські міста», - мовить Михайло Лавровський.

У перші дні вторгнення чоловік пішов до військкомату, аби записатися до лав територіальної оборони. Оббиваючи пороги декілька днів, стоячи у довжелезних чергах, чоловік не отримав ніякого результату.

«Маючи багато друзів, які пройшли вишколи добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», я завжди розглядав можливість приєднатися до них. Тим паче, рятувати життя мені більше імпонувало, аніж його забирати. Коли моя подруга сказала, що вона приєднується до «Госпітальєрів» і їхньому екіпажу не вистачає водія та автомобіля - не вагаючись, прийняв рішення доєднатися до них. Я непоганий водій. Маю підходящий транспортний засіб для тієї місцевості і тих задач, які постають перед Госпітальєрами", - розповів Михайло Лавровський.

Основна задача - рятувати український воїнів

Михайло пройшов базовий курс з надання допомоги пораненим у Києві. Оснастив своє авто усім необхідним та вирушив до свого екіпажу, який виконує завдання на Донеччині.

«Основна наша задача - рятувати життя українських воїнів, хоча часто доводиться допомагати й цивільним. Екіпаж складається з двох автомобілів та шести людей. Медевак - це повноцінна швидка допомога, яка обладнана усім необхідним, аби підтримувати життя пораненого. Кейсевак - це, в основному, повнопривідний джип або пікап, який забирає пораненого з поля бою і доставляє в пунктт передачі медеваку. Я є водієм кейсеваку. Ми забираємо пораненого фактично з самого поля бою, російські війська стоять в 400-700 метрах від нас, тому діяти завжди доводиться швидко. Зазвичай ми не витрачаємо більше хвилини з моменту під’їзду на точку евакуації і до моменту від’їзду звідти. Адже ворожі війська бачать наше пересування, і якщо довго затримуватися на одній точці, можна легко потрапити під обстріл. Медики для росіян є однією з пріоритетних цілей. Найважчими в евакуації - ночі, адже доводиться їздити без фар в повній темноті. Дороги тут розбиті російською артилерією, і шанс наїхати на нерозірваний «град», що стирчить в дорозі - дуже великий. Видимість в таких умовах не більше 5-10 метрів, а їхати треба завжди швидко, адже від цього залежить, як життя пораненого, так і наше», - розповідає Михайло.

Війна - це найкраще і найгірше, що з нами ставалося. Але ми пройдемо це випробування з честю та гідністю

«У цій війні найстрашніше - це артилерія. Більшість поранень та смертей саме від неї. І це та річ, яку ти ніяк не контролюєш і від якої важко сховатися особливо, коли ти на завданні. Страшно приїжджати на точку евакуації і бачити там велику «воронку» від вибуху, і усвідомлювати, що там міг стояти ти. Росіяни також використовують заборонену касетну та фосфорну зброю. Ці люди не мають ні честі, ні совісті. В цілому, страх відходить на інший план, коли розумієш, що від твоїх дій залежить, як життя екіпажу, так і життя поранених. Девіз нашого батальйону - «заради кожного життя». І саме цим ми тут займаємося. Бути добровольцем не просто. Наше існування залежить виключно від добровільних внесків небайдужих людей. Кожен з нас тут за покликом серця. Коли я бачу скільки готовий віддати кожен з нас, тільки переконуюся, що перемога України у цій війні лише питання часу. Війна - це найкраще і найгірше, що з нами ставалося. Але ми пройдемо це випробування з честю та гідністю», - додає Михайло Лавровський.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, фото з сайту монологи війни