Вінницький підприємець Леонід Чайковський: Сміття – невичерпний ресурс, з якого завжди можна мати прибутки

Екологи запевняють, що Україна посідає перше місце у світі за кількістю сміття на душу населення: кожен українець щороку створює близько 220-250 кг твердих побутових відходів на рік, а мешканці великих міст – по 330-380 кг. Понад 160 тис. га земель в Україні передано під полігони для сміття, на них зберігається близько 35 млрд тонн відходів. Проблема утилізації сміття в Україні стає все актуальнішою.  Ефективні державні програми переробки побутових відходів відсутні, сміттєсортувальні підприємства – поодинокий досвід. «Чисте» майбутнє країни залишається покладати на свідомість населення та соціально відповідальний бізнес. Поки що єдиним таким прикладом на теренах Вінниччини є житель Гайсину - приватний підприємець, колишній лікар-венеролог, Леонід Чайковський. Його приватний смітник функціонує вже десятий рік. Він каже, що за власним досвідом впевнився:  сміття – це гроші. Зароблені кошти вклав в розвиток іншої справи – маршрутні перевезення гайсинчан.

- Леоніде Івановичу, як у Вас, медпрацівника з більш ніж 25-річним стажем, виникла ідея організувати сміттєзвалище?

- Працював на посаді головного лікаря шкірвендиспансеру у районі. Отримував з усіма надбавками 260 гривень. Коштів не вистачало, адже виховував трьох дітей-студентів. Вирішив піти на пенсію за стажем роботи, зайнятись бізнесом. Ідея «прийшла» сама. Ще працював у лікарні і якось зустрів керівника райдержадміністрації. У розмові той поскаржився, що сміттєзвалище під Гайсином закрили, бо згідно генплану забудови міста його розташування вже не відповідало санітарним вимогам. Влада підшукала потрібний полігон, але сільська рада землю виділяти не хоче. Вирішив «розкрутити» цю справу, адже знав, що в усій Європі сміття – це гроші і люди мають з нього прибутки.  

- Як вдалось вговорити депутатів сільради, щоб дали землю?

- Приїхав на збори громади. Виступив на сесії, пообіцяв, що підтримуватиму порядок, а громада вчасно отримуватиме орендну плату. Люди повірили, адже я – лікар і з усіма по-дружньому, вмію знаходити хороші стосунки, і дружина у мене – лікар-педіатор. Рішенням Карбівської сільської ради у 2000 році мені в оренду було виділено земельну ділянку площею 6,8 гектар. Надалі отримав необхідні для роботи дозвільні документи. Підкреслю, полігон розташовано поза межами населеного пункту, санітарно-захисна зона витримана, до найближчих житлових будинків понад 500 метрів, а до населеного пункту – 3 кілометри. Окрім того, об’єкт географічно розташовано в яруго-балочній місцевості, глибина якої 10 метрів. 

- Але ж роботи на полігоні було розпочато лише два роки поспіль. Чому затримались?

- Я завжди кажу, якби не наша бюрократія, Україна би «рвонула» вперед і була процвітаючою країною. Дозвільні документи мені підписували 1 рік і вісім місяців. Всі чиновники так на мене дивились, ніби я торгівельно-розважальний комплекс взявся будувати. Я так думаю, що чиновники мають жити добре, адже інакше навіщо йти на держслужбу? Чесно кажучи, я вже думав здатись, кинути цю справу, але підтримала місцева влада. Допомагали, як-то кажуть, «усім миром». Шукали можливості прискорити узгодження проекту в обласних управліннях, з екологами, пожежниками. Але за цей час я об’їздив майже всі смітники України, вивчав досвід. Сподобалось, як організована робота в Одесі.

- Коли заробили перші гроші?

- Спочатку тільки вкладав. Син тоді одружився і я його гроші «чірік». Витрачаю, а сам думаю, от не піде справа, що робитиму. Але потроху налагодив сортування, син-інженер допоміг сконструювати прес-установку із металу, який знайшли на цьому ж смітнику, придбали екскаватор для грейдерування грунту. Збудували склад із цеглин 13Х6 метрів – матеріали теж знайшли на смітнику. Закрутилося. Вже за півроку я заробляв 5 тисяч гривень у місяць – на той час це були великі кошти. Я знову ж таки «пускав» їх у розвиток справи. Взяв на роботу п’ятеро працівників. Важко було підібрати – ті п’ють, а ті – деруться. Але знайшов, проте, почались інші проблеми.

- Які саме?

- Людська заздрість. Як я починав з мене дехто сміявся, мовляв, дурник. А коли «розкрутився» почали встромляти «палки в колеса» - підпалювати сміття, красти. От назбирали, наприклад, мої працівники пластикових пляшок на 4 тисячі гривень, а вночі приїхала машина, зламали замок на складі і вивезли все. Відтак, запровадили нічне чергування. А на випадок підпалів я придбав пожежну машину.

- Витрати на утримання полігону великі?

- Не маленькі. Оренда, податки, зарплата, адже мої працівники отримують щонайменше 2000 гривень на місяць. Один навіть вже авто придбав. Старенька «шістка», але ж їздить. Багато витрачається на пальне – щодня, як мінімум 600-700 гривень, бо екскаватор працює постійно - згортає сміття. Наразі під’їзні шляхи висипані щебенем, а я ще й планую зробити площадку для заїзду, вже закупив матеріали. За екологію теж чимала оплата – 3 тисячі гривень щомісяця за забруднення повітря...

- А прибутки?

- Наразі не такі вже й великі, адже металобрухту поменшало. Скло сортуємо: окремо прозоре і зелене. Адже зелене – дорожче. Відбираються пластикові пляшки, целофан, ємності від миючих засобів - пресуємо. Склобій також сортується. А от ганчір’я здати проблематично – не має приймальних пунктів. Сміття, що везуть із приватного сектору цінніше – там є метал, папір. А з квартир, в більшості – харчові відходи. Є договори із підприємствами, містом – сплачують за переробку сміття. Сам їжджу по підприємствам, домовляють за здачу вторсировини. Собі лишаю тільки 25% від прибутку – решту – людям, які в мене працюють, нехай заробляють. В нас обсяги менші, а от вінницький смітник, як підрахували фахівці, може дати прибутку близько 40 млн гривень на рік. А зараз це все закопується.

- Чому ж ніхто на Вінниччині не хоче займатись цим бізнесом?

- Сьогодні лише проектна документація коштує близько 1,8 млн гривень. Може хто із влади боїться віддати цей бізнес приватникам, мовляв, збагатіють. А ще люди в нас інертні. Я був на підприємстві, де з вторсировини – пластику, роблять каналізаційні труби. Запропонував свою сировину місцевим підприємцям, кажу, придбайте обладнання – коштує воно аж (!) 500 гривень і працюйте. Не хочуть. А був у мене працював старшокласник (родина бідна, треба допомагати) – за 10 днів заробив 2000 гривень. 

- А Ви в цьому бізнесі вже майже десять років…

- Я люблю чистоту. Навіть за сміття, якщо людина приїхала і привезла його, не беру гроші. Везіть, будь-ласка, тільки не смітіть у місті і край дороги. До речі, Гайсин, як на мій погляд, чистіший, ніж інші райцентри. А кошти, які я отримую зі смітника – знову ж таки вкладаю. Ось, запустив «маршрутки» містом. До мене люди ходили пішки. Зараз – дякують. Ідей, як «заробити копійку» багато, були б помічники їх реалізувати.

Спілкувалась Наталія Журбенко, для ВИННИЦА.info