Вінницький Назар Стодоля стрибає до 7 метрів і мріє відвідати Афон

80-й театральний сезон у Вінницькому академічному музично-драматичному театрі ім. Садовського відкрився виставою «Назар Стодоля». У історичній баладі головну роль зіграв Михайло Крисов – молодий актор, який до театру устиг попрацювати дитячим спортивним тренером, навчався за фахом «водій-електрик», а сьогодні у вільний час плете чотки і пише вірші про кохання.

Скромний новачок

Коли у трамваї чи на вулиці до Михайла Крисова підходять діти й дорослі із запитаннями: «А це ви грали вовка?» і «Вронського, що спокусив Анну Кареніну?», актор скромно радіє: раз ролі запам’ятовують, він працює не марно.

У вінницькому театрі імені Садовського 25-річний статний красень грає всього третій рік, проте за цей час устиг полюбитися глядачам. Ще б пак! Адже у нього, що не роль – то сенсація. У театральній версії життя Софії Потоцької, виставі «Софія», він – імпозантний польський король Станіслав Август Понятовський, у трагікомедії «Осінь у Вероні» - запальний Меркуціо, у драмі «Я б тобі небо прихилив..» - підступний Дем’ян, у «Анні Кареніній» - спокусливий Вронський, у казковій «Попелюшці» - мрійливий Принц, а в повчальному «Котигорошку» - сміливий Котигорошко. І от зараз глядачі побачать його у ролі бравого козака – шевченківського Назара Стодолі, який готовий до останнього боротися за своє щастя.

- Звісно, хвилювання зашкалює! Адже Назар Стодоля – моя перша головна роль. Тепер уже відповідальність за виставу, перш за все, лежить на мені. Відчуваю себе тим локомотивом, який тягне за собою вагон. Адже, якщо я не задам потрібного темпу й заряду, буде важко й усім моїм колегам, - говорить Михайло Крисов. – Та й психологічно це найважча для мене вистава, адже у ній підіймається тема зради. У виставі яскраво показано те, як Хома, прагнучи влади, навіть не усвідомив, що продає щастя своєї дитини. Тому кожен з нас повинен винести свій урок: чітко контролювати свої дії, задумуючись, що принесе людям довкола - щастя чи горе.

Готуючись до ролі, Михайло переглядав знамениті кінострічки 1936 і 1953 років. Шукав у них, в першу чергу, ту простоту, з якою його герой, стоячи на колінах, випрошує у Хоми своє щастя, при чому робить це не зі злістю, а з тією великою любов’ю до своєї Галі.

- І, звісно, у роботі мені багато в чому допомагала Катерина Селезньова, яка грає Галю, - говорить Михайло Крисов. – З Катериною це вже третя наша спільна робота. І завжди вона для мене – як старша порадниця. На відміну від мене вона давно у театрі, тому багато речей знає досконало. Дає цінні поради, які я завжди використовую, створюючи характер героїв.

Над виставою вінницькі актори працювали менше, ніж півроку, проте за цей час змогли створити справжній історичний шедевр. «Назара Стодолю» глядачі однозначно полюблять, адже у виставі є все, починаючи від талановитих акторів і безсмертного матеріалу, і закінчуючи дуже красивими костюмами, влучними декораціями і неповторним українським колоритом. У виставі – повно старовинних обрядів, пісень і танців із шаблями.

- Період козацтва – один з найцікавіших у історії України. Тому ця роль для мене – як подарунок небес, - говорить Михайло Крисов. - Втім, сам би я навряд чи хотів жити у ті часи. Ми виховувалися інакше, маємо інші цінності, тому невідомо, чи довго змогли там прожити. Тому я дякую Богу, що живу саме у цьому часі і намагаюсь вдосконалюватись, щось робити тут і зараз.

Зі спорту у мистецтво

Про те, що колись гратиме у театрі, Михайло Крисов і подумати не міг. Він народився та виріс у Гнівані, тож за шкільні роки один-єдиний раз був у театрі – з класом їздив дивитися виставу «Мазепа». Та й захоплення у ті часи у хлопця були зовсім інші: він зростав у спортивній родині, тому й сам готувався стати професійним спортсменом. За забіг у 3000 м з ДПЮ він отримав звання кандидата у майстри спорту з легкої атлетики, в улюбленому підвиді – стрибках – долає до 7 метрів, а кілька років навіть працював тренером у дитячій юнацько-спортивній школі «Будівельник».

- То були прекрасні часи, бо робота з дітьми – це завжди задоволення, - згадує Михайло Крисов. – А спорт, насправді, і зараз присутній у моєму житті. Я, певно, ніколи не перестану ним цікавитися.

Свої ж перші кроки у напрямку мистецтва Михайло Крисов зробив, навчаючись у гніванському ПТУ на «водія-електрика». У День всіх закоханих його запросили провести концерт і заспівати пісню, після чого він відчув нестримне бажання виходити на сцену знову і знову. Тому, коли вже через кілька років вчився на фізкультурника у Вінницькому педуніверситеті, у якості літніх заробітків для себе вибрав гру у театрі ляльок-велетнів «Арлекін».

- Там якраз шукали активну творчу молодь на різні ролі, а матінка мене підштовхнула спробувати, сказала: «Щось в тобі таке творче бачу. Маєш, спробувати!» - згадує Михайло Крисов. – Так що наступні кілька років я грав у «Арлекіні» Вовка, Бегемота, Робін Гуда, Джека Горобця та інших казкових героїв.

Відчувши потяг до акторства, юнак вступив до театрального відділення Вінницького училища культури імені Леонтовича. А за іронією долі дипломні роботи тут і в педунверситеті захищав в один день.

- Доводилося миттю переключатися з «Теорії і методики фізичного виховання» на виставу «Чорний дипломат або Живий покійник», у якій я грав хитрого заступника директора фірми Костю, - розповідає Михайло Крисов. – Багато цікавих знахідок мені підказав мій викладач – народний артист України Валерій Прусс, який цю ж роль грав у вінницькому театрі. А другий викладач - Віталій Селезньов – взагалі запросив до трупи театру.

Фірмові чотки зробив для всіх знайомих

Сьогодні Михайло Крисов відчуває, що нарешті знайшов своє місце. Тому надалі планує активно накопичувати досвід і свою акторську майстерність.

- Я не боюся критики, бо всі ми маємо вчитися на помилках, а найбільше хочу, щоб ролі, які граю сьогодні і, дасть Бог, які будуть у майбутньому, заряджали моїх колег позитивною енергією, щоб усі разом вибухали на сцені, створюючи дійсно сильні характери, - ділиться Михайло.

У вільний від театру час актор пише вірші про кохання і під улюблену гітару наспівує їх найближчим друзям. До ширшої аудиторії, зізнається, поки не готовий, але те, що співи не покине – певен.

- Завдяки своїй бабусі Лідії я співаю змалечку. Люблю музику у всіх її проявах, а, прийшовши до театру, по-новому відкрив для себе класику і акапельний народний спів, - ділиться Михайло.

А ще відволікатися від непростих доль своїх героїв актору допомагає плетіння. З тонких шовкових стрічок – сутажу – він вечорами плете чотки. Сам вишукує інформацію, вчиться новим видам плетива і може розказати багато цікавого про різновиди чоток.

- Я обов’язково буду вдосконалювати свою майстерність у плетиві, - говорить Михайло Крисов. – А ще, вірю, що колись побуваю на Афоні. Це моя давня мрія - поспілкуватися з тими людьми, які присвятили своє життя Богу.

Оцінити козацьку баладу «Назар Стодоля» у Вінницькому театрі ім. Садовського ви зможете 3, 4, 11 та 23 жовтня о 18.30.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info

Фото надано Вінницьким театром ім. Садовського