Вінницький актор Володимир Олефір відмовився святкувати ювілей, бо країна у небезпеці

Бенефіс одного з найкращих комедійних акторів Вінницького академічного театру імені Садовського Володимира Олефіра повинен був відбутися 16 березня. Актор, одна лише міміка якого здатна викликати сміх у глядачів, на сцені планував порадувати шанувальників уривками з найкращих вистав, у яких грає. Проте із-за складної політичної ситуації в Україні він категорично відмовся святкувати 50-річчя.

- Не той час, щоб святкувати, - пояснює Володимир Олефір. – Поки що бенефіс ми перенесли на травень, але хіба можна в цей незрозумілий час щось планувати?! Хтозна, що нас чекає у травні: чи будуть ті президентські вибори, чи взагалі настане війна… Нині світ перевернувся! Братній російський народ став для українців першим ворогом. І, на жаль, як би не розвилися події надалі - а все рано чи пізно утихомириться - братами вони нам уже ніколи не будуть.

Будучи прихильником демократичних позицій, Володимир Олефір був одним із перших вінницьких акторів, хто почав їздити на київський Майдан ще у листопаді. Усім знайомим він і зараз радить поїхати у столицю і на власні очі побачити гори квітів для «Небесної сотні», відчути біль народу і ту унікальну атмосферу свободи, після якої віриш, що наше життя вже точно не буде таким, як колись.

- Побувавши на Майдані, навіть проросійськи налаштовані громадяни усвідомлюють, що революція пройшла не дарма, - говорить Володимир Олефір. - Хоча охоплює сум, бо знову підтверджуються слова Бісмарка, що переміни у країні роблять романтики й фанатики, а користуються цим негідники. Поки від нової влади ніяких рішучих дій не видно. Віддали все в одні руки – Турчинову, а що з пастиря взяти? Тому поки що сумно… Але, як завжди, ми сподіваємося на краще!

Віру у краще майбутнє України і незламну любов до рідної землі Володимиру Олефіру прищепили батьки. Актор гордиться, що у його роду були виключно українці. Всі діди й прапрадіди жили в селі Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, де народився і виріс він сам. Про акторську професію сільський хлопець і не смів мріяти, проте, коли після школи вчився в політехнічному інституті і паралельно працював слюсарем-збирачем на Кременчуцькому автомобільному заводі КрАЗ, записався у драмгурток, що діяв при заводі.

- Якось я приходжу на репетицію, а дівчата розучують сцену із «Землі» Ольги Кобилянської. Наш керівник Іван Юхимович Паламаренко розказав, що це для вступу у Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого. Я тоді й не уявляв, де той знаходиться, проте й собі вирішив спробувати поступити, - згадує Володимир Олефір. – За два тижні підготувався до екзаменів, а потім так вийшло, що тільки мене одного в інститут і взяли.

Величезною удачею актор називає, що потрапив на курс до знаного народного артиста, професора Юрія Мажуги. Проте після першого курсу Володимира Олефіра забрали в армію. Відслуживши два роки на Байконурі у Казахстані, він повернувся у театральний інститут і знову щастя - потрапив до класу Ади Роговцевої і глиби української театральної школи Леоніда Артемовича Олійника.

- Роговцева усе пояснювала на пальчиках, а Олійник вкладав у нас душу. І цей симбіоз давав величезну театральну школу, якій сучасні студенти можуть тільки позаздрити! - говорить Володимир Олефір.

Після інституту його запрошували працювати у театри Запоріжжя і Вінниці. Володимир Олефір вибрав Вінницю, де працює уже 25 років.

- Як тільки приїхав, театр імені Садовського якраз їхав на гастролі в Чернівці і мене взяли на роль наркомана у виставі «Плаха». Однойменний роман киргизького письменника Чингіза Айтматова тоді був дуже популярним, тому і наша вистава користувалася неабияким попитом. Лише за місяць у Чернівцях ми її грали більше 20 разів, - згадує Володимир Олефір. – А наступного року мені дісталась роль Стецька у «Сватанні на Гончарівці». Це був іще один наш хіт. Виставу ми зіграли біля 300 разів: сотню – у театрі, а решту – на виїздах. У той час ми багато їздили по райцентрах і селах і, напевно, у області не було такого містечка, де б не побували. Зараз ці поїздки давно забуті, а більшість сільських клубів занедбані, хоча, звісно, сільські люди залюбки б дивилися вистави. Але на поїздки немає ні грошей, ні державних програм. Реформи у нас торкнулися медицини, військову зараз просувають, хоча, як на мене, зараз перш за все треба реформувати нашу освіту і культуру. Сіяти зерно сьогодні, щоб воно проросло через 20 років. Щоб було кому думати, а наші міліціонери нарешті мали культуру.

Стецько у «Сватанні на Гончарівці» - одна з перших ролей Володимира Олефіра у Вінницькому театрі імені Садовського

Зараз у Вінницькому театрі імені Садовського Володимир Олефір задіяний у більшості постановок. І навіть без головних ролей він уміє зіграти так, що його герої завжди запам’ятовуються. У спектаклі «Політ над гніздом зозулі» він грає Чезвіка, у драмі «Трамвай «Бажання» - Пабло, комедії «Ревізор» - попечителя богоугодних закладів Земляніку, музичній виставі «Майська ніч» - Голову, комедії «Хелемські мудреці» - Ребе Нусе, виставі «Божевільний день або Весілля Фігаро» - Суддю, комедії «Жага екстриму» - Моргалова, комедії «Гарнір по-французьки" – Джорджа. У недавніх прем’єрах «Шельменко-денщик» та «Рисове зерно» Володимир Олефір блискавично зіграв колоритного Шпака і педантичного Транквіллі, а 9 березня постав у образі Шевченка у інсценуванні поеми «Сон» до 200-річчя з дня народження Кобзаря. Ця чудова постановка вдруге буде показана на сцені театру імені Садовського у Міжнародний день театру 27 березня о 18.30.

- Я із задоволенням граю усі ролі, які мені доручають. Проте найбільше до душі мені комедійні, - зізнається Володимир Олефір. – Я люблю актуальні, добре написані п’єси, а якщо ще й режисура добра і ролі хороші – це найкраща нагорода для актора. 

У вільний від театру час актор захоплюється полюванням і риболовлею. Ці хобі він «отримав у спадок» від батька. А от трьох своїх дітей Володимир Олефір в першу чергу навчає: ніколи не зупинятися на досягнутому.

- Тільки вперед! – ділиться девізом по життю Володимир Олефір. – Наше життя таке швидкоплинне, що треба спішити жити. Якщо не штовхатимеш себе і час уперед, мало що встигнеш.

Володимир Олефір у ролі Шпака у виставі «Шельменко-денщик»

Володимир Олефір у ролі Чезвіка у виставі «Політ над гніздом зозулі» (на фото - зліва)

У ролі Ребе Нусе у комедії «Хелемські мудреці» (на фото – зліва)

У виставі "Гроші"

У ролі Голови у музичній комедії "Майська ніч"

У ролі Моргалова у комедії "Жага екстриму"

9

У ролі Судді в комедії "Божевільний день або Весілля Фігаро"

Риболовля і полювання – улюблені хобі Володимира Олефіра

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info