Вінницькі міліціонери, які повернулись із Словянська: Місцеве населення усі - за Україну

У Вінницю повернувся із зони проведення АТО зведений загін у складі 125 правоохоронців.

Удома їх зустрічали обласне керівництво УМВС, рідні та близькі. Усі розуміли, що бійці повернулися не з навчання, а з території, де орудують терористи. Зустріли тепло, душевно, висловлюючи таким чином моральну підтримку.

Зведений загін очолює Василь Стаховський, який на кілька днів залишився в зоні бойових дій, аби передати новоприбулим особливості несення служби за тамтешньої ситуації. Тож розмовляємо з його братом — командиром спецроти Анатолієм Стаховським, який тут же служить заступником командира зведеного загону. «Для брата і для мене основним було забезпечити життя і здоров’я співробітників. Ми відповідали за них перед їхніми дітьми, дружинами, батьками. Із цим завданням ми впоралися. Усі повернулися неушкодженими», — зауважив він.

Щогодини надходили нові завдання

Коли на початку травня вінницькі міліціонери прибули в район проведення АТО, то не мали і половини необхідного захисту, який необхідний за відповідних обставин. А ситуація склалася така, що майже через кожну годину надходили нові завдання — виїжджати туди, готуватися до того-то. Потім дали наказ забезпечити 50 чоловік для чергування на бойових блокпостах. Жоден не відмовився, визначилися, хто саме поїде. Прибули машини і супровід — бронетехніка. Старший із прибулих одразу запитав, який у вінничан є захист. У нас же на 125 бійців було 17 бронежилетів, котрі й віддали тій півсотні, що вирушала на блокпости. «Гріх на свою душу я не братиму. Це не навчання. На війну з таким захистом я вас не візьму», — категорично сказав він. Тож весь загін залишився разом і ніс службу на кількох блокпостах, які розміщені порівняно недалеко від Слов’янська.

Утім, Анатолій Стаховський на місці зміг забезпечити підлеглих ще 25 бронежилетами. Їх позичив знайомий командир з полку спецпризначення «Ягуар». Таким чином, маючи 42 бронежилети, правоохоронці передавали їх одне одному на час чергування, так що кожен під час несення служби мав захист.

Вони виконували завдання з охорони громадського порядку та забезпечення пропускного режиму на блокпостах. І в першу чергу — перешкоджали проїзду та проходу озброєних людей, провезенню зброї і вибухівки. Увесь транспорт, який рухався із Слов’янська у бік Ізюма і навпаки, перевіряли. Зокрема і на польових дорогах.

«Рух був постійний. Найбільше пересувалося біженців колонами автобусів із супроводом ДАІ. Ми зупиняли всіх, заходили в автобус і переконувались, що їдуть жінки, діти. По людині одразу видно, виїжджає вона, щоб вижити, чи тікає, бо зробила щось лихе. У біженців не було великих сумок, з якими зазвичай їдуть на відпочинок. Із собою вони брали найнеобхідніше — документи, харчі для перекусу в дорозі, змінний одяг для дитини та щось для себе. Вони залишали все у квартирах з надією, що повернуться. Люди із розумінням ставилися до нашого контролю», — зауважив він.

Місцеві жителі нас підгодовували

Жили вінницькі міліціонери у сільському клубі. Їжу їм привозили у термосах із населеного пункту, де її централізовано готували. Харчів вистачало, враховуючи те, що тамтешні жителі постійно приносили консервацію, сало, молоко, огірки, помідори, забезпечували водою.

«Місцеве населення добре ставилося до нас. Жодної людини не зустрів, яка підтримувала б сепаратистів. Усі — за Україну. Вони дякували нам за службу. Якихось мітингів не було. А ось хлопці, що чергували на блокпостах на Харківщині поблизу кордону з Росією, розповідали, що там деякі місцеві вели дискусію, проте провокацій не робили. Вони запитували, чого приїхали, дехто називав «бандерівцями», — розповідає Анатолій Стаховський.

У разі потреби міліціонери мали право застосовувати зброю. Та, дякувати Богу, більш ніж за місяць не довелося зробити жодного пострілу. Втім, постріли вони чули, особливо вночі з боку Слов’янська.

«Моральний дух у загоні постійно підтримували, все було по-бойовому. І ми не могли допустити, аби терористи просувалися далі українською землею», — резюмує командир спецроти.

З його слів, у Слов’янську на боці сепаратистів воюють найманці, яким платять чималі гроші. Є й місцеві. Донецьк і Луганськ за Януковича були недоторканними. Там ніхто не наводив порядку і процвітали бандитські угруповання. Наркомани, засуджені та колишні в’язні, члени злочинних угруповань взяли в руки зброю і за гроші творять що хочуть. Вони відчули себе якось владою та провокують мирних людей. Якби були там ідейні, то можна було б з ними вести діалог.

Запитав я його думку і про те, чому так довго триває АТО. Чи можна швидше навести порядок на території Донбасу?

«Думка одна. Там залишаються жінки, діти. Не можна допустити втрат мирного населення. Звісно, завдяки застосуванню відповідної зброї можна було б за тиждень закінчити бойові дії, але тоді жертв не уникнути. Зараз іде евакуація людей, і треба розуміти, що не кожен може виїхати, насамперед — люди похилого віку, тож процес затягується. Дуже дошкуляють прориви українсько-російського кордону. З’явилася інформація, що в Україну зайшли бойовики, заїхали машинами, бронетехнікою. Виходить — ніби партизанська війна. Треба закрити кордон, а потім уже наводити порядок»…

Урядовий кур’єр