Вінничанин, який винайшов польову кухню, сам помер від голоду

Хоча винахідник армійської кухні, без якої сьогодні не обходиться жоден військовий підрозділ в світі, народився в родині збіднілих дворян Київської губернії в січні 1854 року, своє багатогранне, цікаве, але нелегке життя провів у Жмеринці тогочасної Подільської губернії.

«Справний, що і говорити, був старий той самий, що придумав суп варити на колесах прямо».

Виявляється, що ці рядки з відомої поеми «Василь Тьоркін» були написані Олександром Твардовським не для «красного слівця». Вони присвячені цілком реальній людині: вінничанину, який нагодував усі армії світу, – Антону Федоровичу Турчановичу.

«Розпочавши службу в армії у 1875 році рядовим солдатом, Антон Турчанович одразу ж потрапив на російсько-турецьку війну. Він брав участь у штурмі Плєвни, арешті Османа-паші та хоробро бився  під Шейново, коли здалась у полон уся турецька армія Вессел-паші», - розповідає старший науковий співробітник відділу давньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Лілія Гальчевська.

За проявлену хоробрість у військовій кампанії на Балканах, Турчановича підвищили у званні до прапорщика нагородили залізним Румунським хрестом і медаллю в пам’ять про турецьку війну. А вже у лютому 1898, через 23 роки військової служби Антон Федорович приміряв погони підполковника армії Його імператорської величності. Багато чого побачив, хтозна-скільки випробувань пройшов, чималому навчився і по-своєму оцінив Турчанович увесь тягар тогочасного російського солдата. А тому і вирішив хоч якось полегшити життя воїна найбільшої у світі імперії.

«Чудо-піч», яка готує обід з 2-3 страв за 3 години — справжня знахідка для Російської імперської армії», -  сказав, вручаючи Турчановичу патент на виготовлення імператор Росії Микола ІІ.

Перші зразки армійських кухонь на колесах системи Антона Турчановича пройшли випробування у 1903 році. Винахідник почав отримувати листи-відгуки від командуючих різних військових частин російської армії, в яких давалась висока оцінка польовій кухні, що за своїми зручностями та простоті конструкції заслуговувала особливої уваги. Згодом, винаходом підполковника дуже зацікавились англійські, французькі, німецькі, австрійські та інші військові аташе, які були прикомандировані до російського війська в Маньчжурії, усього 27 представників різних країн. Ввже перед початком Першої світової війни практично всі армії розжилися зручним винаходом Турчановича.

Початковий вигляд польової кухні суттєво відрізнявся від сучасних зразків.

Спочатку польові кухні були на кінній тязі і мали металеву пічку, казан з кришкою на двоколці і передок із запасом борошна, круп та хліба. Високий комин жваво димів на стоянці і під час походу, у топці горіли дрова… Згодом їхній зовнішній вигляд неодноразово змінювався і сьогодні польові кухні можуть монтуватися на двоколісному причепі, на автомобілі чи гусеничному тягачі. Вони можуть мати один, два, три чи чотири казани, бути переносними, в’ючними та кухнями – термосами.

У жовтні 1917 року наказом Тимчасового уряду Антон Турчанович був звільнений з лав Російської армії у чині полковника. Останні роки свого життя він, Кавалер орденів святого Володимира, Станіслава та святої Анни, провів у Брацлаві в родині своєї доньки Зінаїди Зінько.

Людина, яка нагодувала усі армії світу, винайшовши військово-польову кухню, померла у віці 90 років від голоду під час Великої Вітчизняної війни у 1943-му.

ВИННИЦА.info