Віктор Бронюк: Мені вже пропонували балотуватися по одному з округів

Уже четвертий за рахунком альбом починає записувати найвідоміший вінницький гурт "Тверезість і культура" у народі просто "ТіК". Гурт тільки завершив знімати кліп на пісню "Ендорфіни" і готується засісти в студії за запис альбому. Ну а поки фронтмен гурту Віктор Бронюк відпочиває вдома під Вінницею з родиною. Вирощує ягоди і виноград. Як він уболівав за Україну на Євро, що думає про скандальний "мовний закон" і чому не пішов у депутати Віктор Бронюк розповів газеті "Місто".

- Вікторе, чи дивитишся матчі Євро-2012? Як уболівалось за збірну України?

- Я дивився тільки матчі збірної України. Якщо чесно, Євро мені вже набридло, важко заїхати у міста, пов'язані з чемпіонатом. Але з іншого боку - вважаю, що це дуже гарно для України. Навіть через те, що перед чемпіонатом багато було песимістичної та негативної інформації. Я, наприклад, безпосередньо спілкувався з фанами, які їхали на матч "Україна-Швеція". У них абсолютно інше враження про країну. Кажуть, тут дешеве пиво, багато класних дівчат, гарна країна, немає ніякого расизму. Я трішки поїздив по світу і скажу, невідомо, де ще більше расизму: у нас, чи в Європі. Я був у Парижі, Берліні, і не можу сказати, що Київ гірший. Навіть те, як змінився Донецьк! Там взагалі зробили осередок, якщо не Європи, то комунізму серед напівзруйнованих шахтарських містечок.

- Ще важливий момент футболу - об'єднавчий...

- Справді, командна гра об'єднує. За результатами першого матчу, вся Україна співала однакові пісні. У будь-якому разі, що робиться - все на краще, навіть дороги, які будуються.

Якщо сказати відверто: в Європі теж є і гарні дороги, і погані. Не можна говорити, що у нас все погано, а у них все добре. Якщо раніше різниця була разюча, то зараз це все менш і менш відчувається. Коли приїжджаю з якоїсь країни у Вінницю, то тепер абсолютно не відчуваю різниці. А от раніше дуже відчувалось: ось Київ, а ось периферія. Тепер же можна посперечатися, де краще і де комфортніше.

- На твою думку, чому в Україні не створили справжній гімн Євро? Свого часу пісня Рікі Мартіна "Go go go Ole ole ole" не звучала хіба що з праски.

- Є у нас гімн, співає німецька співачка Океана. Я знаю, що в Україні кожен, хто хоч трошки співає, записував свій гімн до Євро. Але гімн - це не просто пісня, його потрібно створювати від щирого серця. Він не вийде, коли немає запалу. Якщо чесно, то два роки підготовки до Євро і гра української команди зовсім не надихали на написання гімну. Єдине, що хотілось заспівати: "Ще не вмерла України". Хоча ми разом з колегами по шоу-бізнесу записали пісню "Вболівай!". Пісня досить непогана. Але знову-таки: не було інформаційної підтримки.

- Твої пісні зазвичай дуже патріотичні. Яке ставлення до мовного законопроекту, котрий зараз всі обговорюють?

- Я дуже довго думав про це. Моя позиція така: кожен повинен робити своє діло. У політиків така робота - зводити людей. Тільки тоді у них є що робити, про що говорити, кого рятувати. Згадую Володимира Івасюка, який жив тоді, коли українська мова взагалі заборонялась. А він написав пісню "Червона рута". Її ніхто не змушував співати, просто пісня гарна і її співав весь Радянський Союз. Якщо питання стосуються митців, то їм варто зосередитись на своїй роботі. Нехай пишуть та співають пісні. А брати участь у тих мильних політичних шоу, битися з кимось на камеру - мало з того буде результату. Найефективніша форма боротьби - коли кожен робить свою роботу.

- Скоро будуть вибори, чи збираєшся брати участь у перевиборній кампанії? Чи вже пропонували виступати на чиюсь підтримку?

- Якщо бути відвертим, то не тільки пропонувати брати участь у виборах як артисту. Були пропозиції балотуватися по одному з округів. У мене є пісня з такими словами: "Мені пропонують іти в депутати, а я хочу разом з вами співати!" Так що мені поки що співати хочеться більше.

Звісно, можна піти у депутати, можна виграти, але потім зловити себе на думці: "А на що воно мені?" Може статися так, як у Слави Вакарчука чи у Руслани. Вони потрапили у середовище, про яке можна сказати: попадаєш у вовчу стаю - вий по-вовчому. А вони не змогли пристосувати до того середовища. Зрештою вийшло, що у них нічого не вийшло. Якби ще була нормальна команда - тоді б можна було щось зробити. А якщо потрапляєш туди один, то будеш схожий на Дон Кіхота.

- А благодійний фонд, який очолюєш - це не те ж саме?

- Слід розмежовувати такі поняття як філантропія, благодійність і політика. Політика ніколи не була благодійністю. У чому сутність фонду "Подільська громада", чому я туди вв'язався і навіщо воно мені? На сьогодні є багато успішних людей, які готові були б брати активну участь у житті громади і фінансувати благодійні проекти. З іншого боку - існує багато людей, у яких є ідеї, котрі можуть їх реалізувати, але у них немає на це коштів. Фонд є таким місточком ніж ними. Коли ми почали працювати з фондом, ставлення до цього проекту було різним, але сьогодні фонд "Подільська громада" вже визнаний найкращим фондом громади України.

- Які найуспішніші проекти фонду?

- Наприклад, ми змогли адаптувати театр Садовського для людей з особливими потреба. Для мене особисто - це дуже важливо. Є у нас таке уявлення, коли потрібно допомагати людям з особливими потребами чи дітям у дитячих будинках, ми починаємо їх жаліти чи рятувати. Але таким чином ми формуємо у них споживацьке ставлення до життя. А от, наприклад, такий проект - адаптація для людей з особливими потребами школи №6… Виявляться, що у Вінниці є близько 200 особливих дітей, які можуть навчатися у звичайних школах. Для цього просто слід обладнати приміщення ліфтами та пандусами, спеціалізованими туалетами. І тоді діти будуть ходити до школи разом з усіма, вони не будуть ізгоями.

Інший важливий проект - дитячі майданчики. Є дуже багато сімей, звичайних, нормальних, але які не можуть через роботу приділяти своїм дітям увагу. Тому пріоритетною річчю фонду є - влаштовувати у дворах ігрові майданчики, клуби.

- Ваш фонд активно збирає кошти на пам'ятник Шевченку?

- Зібрали приблизно 208 тисяч. Кошти надходять постійно. Дивно, що у Вінниці це питання стало таким заполітизованим. Крім того, є творчі спілки. Зроблять пам'ятник - купа глини і вуса, і кажуть: "Це моє бачення". Але хочеться, якщо ми вже в це вв'язались, щоб пам'ятник вийшов гарним. І щоб люди не питали: "Хто це? І чому він такий страшний?"

- Ти нещодавно під час зйомок нового кліпу «Ендорфіни» спалив баян...

- Так, це була моя, так би мовити, творча робота. Ідея кліпу, постановка, образи - це моє. Взагалі, я мрію колись знімати кіно, але весь час чогось не вистачає, чи часу, чи натхнення. Над кліпом працювали спільно із режисером Юрієм Білошкурським. Це старий наш друг.

- Чи вдається приділяти родині достатньо часу? Наскільки я знаю, маєте і сад, який потребує багато роботи?

- Хотілося б більше проводити часу з родиною. Діти дуже швидко ростуть, змінюються, не хочеться нічого пропустити. Так, у мене є невелика ділянка. Торік ми посадили сад. Я вирішив, що діти повинні їсти яблука з саду. Крім того, у нас росте багато ягід: суниці, виноград, малина, ожина, вишні, черешні. Дружина дуже любить вирощувати квіти. Для мене сад - це гарний спосіб відпочинку.

Таіса Олійник, газета «Місто»