Вадим Нестерчук: Я щороку намотую кілометраж у півтори рази більший за Екватор

Вадими Нестерчука на Вінниччині мало знають. Хоча він –один з найвідоміших автогонщиків світу. Окрім гонок він - директор компанії SIXT Ukraine, яка займається прокатом, лізінгом та сервісним обслуговуванням автомобілів в Україні, Молдові та Білорусі. У нього немає улюбленої автівки – він змінює їх як рукавички, хоча на трасах він зазвичай за кермом поза шляховиків, сам він каже, що інколи водить і «Ланос», і «Шкоду», і «Форд». Кажуть, що друзі забороняють йому ганяти на джипах, але щороку саме на позашляховику він «літає» на трасах найекстримальнішої гонки у світі – «Дакар».

- Ви пам’ятаєте своє перше знайомство з автомобілем? З чого почалась ваша дружба із «залізним конем»?

- Перше знайомство з автомобілем у мене було в школі. Тоді, в Радянські часи 9-10-ті класи проходили УПК, і отримували права. Нам дали ЗІЛ-130 і вперед, поїхали, намотувати кілометраж по околицях Калинівки. А першим моїм власним автомобілем був вживаний, але у відмінному стані десятирічний «Форд Фієста». Класна була тачка. А вже у 1994 році я почав займатись автомобільним бізнесом, потім і гонками зацікавився.

- Ви завжди у всіх інтерв’ю акцентуєте на тому, що ви – українець. Це що – данина моді, чи патріотизм?

- Я дійсно пишаюся тим, що я українець. У мене навіть є така ідея-фікс, що дакарівська команда має бути саме українською командою. Тобто, ні Нестерчука, ні «SIXT». Для мене не так важливо приватно фінішувати, як показати результат саме від України. Я хочу, щоб склад команди був повністю українським, щоб наші механіки набиралися досвіду. Адже щоб виграти на «Дакарі» чи на Кубку Світу ти автомобіль потрібно знати досконально, краще за тих, хто його збирав. І цей досвід, який вони отримають на гонках, повертаючись у нормальне життя, можуть використовувати на благо нашої держави. Щоб ці знання і досвід не пропадав десь там у Франції чи Німеччини.

- Скажіть, а Вас не запрошували виступати за якусь закордонну команду?

- Їм немає сенсу мене запрошувати, знають що відмовлюсь. Тому що в нас своя команда, і всі знають що ми одне ціле.

- На Вашу думку, чого сьогодні бракує для того, аби підняти український прапор над дакарівським подіумом?

- Для того, аби підняти прапор України над дакарівським подіумом, командні не вистачає елементарного - грошей. Тому що з професійної точки зору – ми конкурентноспроможні.

- Чемпіонат Європи з футболу «Євро 2012» якось позначиться на роботі Вашої компанії?

- «Євро-2012» як для нашого бізнесу дасть поштовх для розширення. Особливих якихось коштів заробити ми не збираємось, а ось те що ввійдемо у нові регіони, в тому числі і у Вінницю. Плануємо в цьому році тут відкрити свою точку прокату, думаю що Вінниця вже готова для такого продукту, тим паче, що ми запустили восени дуже цікавий проект для українського ринку «Лоукост - прокат» за 5 євро в день. Пропонуємо «Форд-фієста», «Шкода Фабіа» на механічній коробці передач, з кондиціонером. Я думаю, для Вінниці це буде гарна пропозиція, адже потреба у цій послузі є, але люди зазвичай «закривають її іншими шляхами – таксі, позичити у друзів, або родичів автомобіль, або якось «перебитися», пішки походити.

- 29-30 травня 2012 року ви вдруге будете проводити в Олешківських пісках на Херсонщині перегони для журналістів. Який особисто вам від цього зиск?

- Основна ідея – це популяризація автоспорту. Хочу, щоб українські хлопчики та дівчатка приходили в автоспорт. Йшли з вулиці і починали жити трошки іншим життям. Але, якщо журналісти це не покажуть, ніхто не побачить і ніхто не прийде. Відповідно, я захотів для початку зацікавити журналістів і показати їм що таке «Ралі - рейд», що таке «Дакар», що таке бездоріжжя, що таке позашляховик на бездоріжжі, що таке пісок. І тому виникла ідея першого всеукраїнського журналістського «Ралі-рейду», який ми в минулому році провели в Олешківських пісках. Емоції журналістів переповнювали. Коли ми їм дали автомобіль, дали можливість на тому позашляховику проїхати не 5 км п асфальту на тест-драйві, а нормально його вгатити в той пісок, закопати, знищити, коробку передач, чи трансмісію. Це було щось неймовірне, варто було подивитись на їхні емоції, коли вони пересапали тони піску. А ще, це дуже згуртовує, адже ралі – це командний спорт. Перемога залежить від всіх членів команди. Тож, і вас запрошую, - не пошкодуєте.

- Від’їжджаючи на змагання, ви берете із собою якісь українські продукти харчування? І взагалі, чи існує якась особлива дієта у гонщиків?

- Ми завжди беремо із собою сало - це національний продукт. Нашого штурмана Лорана, він француз, ми годуємо салом. Нарізаємо на чорний хліб, він жує і каже: «Що я згоден стати українцем». А самі їмо досить прості речі. Зранку – йогурт, яєчня, можуть бути сардельки, мед, сік. Ввечері – м'ясо, салат, може бути риба.

- Після гонок, як ви їздите містом? Чи може у вас є свій водій?

- По місту я намагаюся їздити обережно. Мені вистачає адреналіну на перегонах. До того ж, добре відчуваючи автомобіль, я не рвусь заскочити на бордюр чи проїхатись на високій швидкості по кювету вздовж дороги. А власного водія у мене, звісно, не має. Навіщо?..

- А скільки Вадим Нестерчук проїжджає кілометрів за рік.

- На гонках я за рік наїжджаю десь 30 тисяч кілометрів. І в звичайному житті – теж десь 30 тисяч. Тобто за рік виходить півтора екватори.

- А бувають періоди, або дні, коли за кермо не має бажання сідати?

- Ні. Я не втомлююсь від автомобіля. Знаєте, думаю, що «Дакар» не випадково з’явився у моєму житті. Якби автомобіль мене втомлював, я б, напевно не зміг би доїхати, фінішувати у цій гонці. Я не скажу, що я супер-спортсмен із надприродними фізичними даними, але те що я люблю їздити і це мені приносить задоволення і не втомлює – це правда.

- Часто вас переслідують травми?

- Серйозних травм не було. Але інколи є проблеми із спиною та руками. Зазвичай до спеціалізованого лікування не вдаюся, намагаюсь поправитись за допомогою масажу.

- Ваш син поділяє захоплення батька автогонками?

- Син більше захоплюється футболом. Він зараз намагається «пробитися» у спецшколу «Динамо», але я у це не втручаюся. Не хочу його нікуди засовувати, він має добитися цього сам. У спорт, як і у житті треба все досягати власними силами.

- На матчі Євро-2012 підете?

- Так. Піду із сином. До речі, я у школі непогано грав у футбол. Брат мій теж був футболістом, закінчив наш інститут фізкультури та грав за вінницьку «Ниву». У мене із футболом все у порядку.

- А як ви ставитеся до жінки за кермом?

- У побутових умовах – позитивно. Єдине, що ми, чоловіки повинні розуміти, що жінки думають інакше. У них інша логіка, відповідно і реакція жінки за кермом відрізняється від чоловічої. Це треба враховувати, але у цьому немає нічого страшного. Окрім того, жінки – набагато обережніші на дорозі, ніж чоловіки. Це добре у побуті, але для перегонів – це мінус. Тобто, «Дакар» - це не для жінок, це моє переконання. Це чоловіча гра.

- Вадиме, ви приїхали на батьківщину аби вручити найталановитішим калинівським випускникам стипендії для подальшого навчання. Тож, чому саме калинівським?

- Я вже багато років виношував цю ідею – започаткувати стипендію обдарованим дітям, і назвати її на честь мого батька. Він 40 років пропрацював вчителем української мови та літератури і німецької мови у Калинівській школі №1. І я щасливий, що в цьому році мені вдалося реалізувати свою мрію: відібрати у Калиновському районі із всіх шкіл, здібних дітей, з активною життєвою позицією. Не обов’язково відмінники чи олімпіадники. Це діти, які приймають активну участь у громадському житті, які хочуть навчатись, але у них немає фінансової можливості. Я даю їм тих «20 секунд» фори, яких інколи не вистачає до перемоги: кошти, для того, щоб вони зробили усе можливе для втілення своєї мрії. Якщо вони дійсно захочуть добитись чогось у житті — вони це зроблять. Усе інше залежить від них самих.

- Які були критерії відбору випускників? Якісь обов’язкові вимоги?

- Основний критерій відбору – бажання дитини рухатись вперед. І звісно ж знання, активна позиція у житті. Для нас була дуже важлива думка їхніх класних керівників, наскільки комунікабельні ці діти. Стипендію в цьому році отримали 3 дитини: дві дівчинки хочуть бути вчителями молодших класів, вступають до Вінницького педагогічного університету. А хлопчик хоче бути прокурором, хоче щось змінити в країні на краще і буде поступати в Київ. В нас немає ніяких обмежень в плані професійного вибору дитини, головне: щоб вона прагнула досягти висот.

- Який розмір стипендії і хто виділяє гроші?

Розмір стипендії – 45 тисяч гривень. Вона розбита на п’ять років, тобто весь цей час ми будемо виплачувати дітям чи навчальним закладам. І спонсором цієї стипендії є компанія, яка належить мені - “SIXT UKRAINE”, яка працює в бізнесі прокату, лізингу та сервісному обслуговуванню автомобілів. Компанія – засновник нашої «дакарівської» команди.

Розмовляв Юрій Басюк, ВИННИЦА.info

Довідка:

Вадим Нестерчук — засновник і пілот першої української команди “SIXT UKRAINE” на ралі “Дакар”. Наразі входить у 30-ку кращих пілотів світу. Народився у 1970 році в Калинівці Вінницького району. Має кохану дівчину та двох дітей: доньку (17 років) і сина (11 років).

Освіта: Закінчив Калинівську ЗОШ №1 із «Золотою медаллю». Вища освіта: Київський інститут  іноземних мов, університет імені Тараса Шевченка, Міжнародний інститут бізнесу у Москві та Лондонську бізнес-школу. Готується до захисту докторської дисертації.

Також відомий, як підприємець - генеральний директор ТОВ "Оптима-лізинг" / Sixt України. Переможець в номінації “Лідер малого та середнього бізнесу” загальнонаціональної премії “Людина року-2011