В «Арт-Шику» відкрилась виставка, після якої всі жінки захочуть носити дукачі

Про те, що жінкам в погоні за модою і красою не треба «вигадувати велосипед», а достатньо згадати народні традиції і своїх мудрих прабабусь, вінничанам нагадали заслужений художник України Володимир Козюк і колекціонер із Білої Церкви Олег Євпак. У їх запасі – цілий арсенал доказів, що справжня краса існує поза часом, яким вони й вирішили поділитися з усіма вінничанами. Їхня унікальна виставка «Краса твоя, Україно!», на якій представлено десятки раритетних дореволюційних фото українок і справжніх витворів мистецтва – диво-прикрас дукачів – до 16 лютого діятиме у галереї «Арт-Шик». А вже зараз експозицію називають однією з головних подій у культурному житті Вінниці, бо такої краси городяни не бачили давно!

- Виставка прекрасна! Дуже гарне поєднання світлин і таких речей декоративно-ужиткового мистецтва. Хоч я – людина давнішня у музейній справі, але такої кількості дукачів ще не бачив. А серед фото мене особливо зацікавило зроблене в Тульчині, де зображений хтось дуже схожий на славетного Миколу Леонтовича – ще треба його добре роздивитися! - відмітив директор Вінницького обласного художнього музеї Ілля Безбах.

- А мене найбільше вражає, як Олег і Володимир ніжно й шанобливо схилили голову перед нашими жінками. Наскільки треба любити свою матір, дружину і доньку, щоб зробити таку виставку! – радіє писанкарка Тетяна Пірус.

Володимир Козюк (зліва) і Олег Євпак (справа) на відкритті виставки

- Ідея проведення цієї експозиції виникла дуже спонтанно. З Володею Козюком ми розмовляли на теми, які зовсім не торкалися виставок, але коли він розказав, що у нього є гарний друг, який вже 15 років збирає дукачі, одразу ж захотілося показати цю колекцію вінничанам. Олег Євпак миттю зреагував і от – маємо першу у цьому році виставку, якою справді можна гордитися, - говорить власниця «Галереї Інтершик» Людмила Бушинська.

У якості доповнення до дукачів Володимир Козюк запропонував взяти старі листівки й фото, збором яких він займається вже 20 років. Сьогодні художник має одну з найкращих колекцій в Україні, тому, зізнається, до будь-якої теми може підібрати десятки вражаючих зразків.

- До цієї виставки я підібрав фотографії, що показують, як одягалися і які прикраси носили століття тому українки у різних регіонах України. Тут є і Полтавщина, і наше Поділля, Південна Україна, Галичина. Усі фото – дореволюційні, найстарше зроблене у 1880 році. Кожне з них – справжній етнографічний документ, який несе багато безцінної інформації, - розповідає Володимир Козюк. – Аби зберегти якість і роздрукувати ці фото у великому форматі, довелося не поспати кілька ночей, скануючи все на професійному сканері і доводячи до ладу. І я дуже вдячний фонду Володимира Продивуса, який знову погодився фінансово підтримати цей проект, адже він досить затратний, і без допомоги не відбувся б.

- Дукач – це традиційна жіноча прикраса XVIII–XX століть, одягаючи яку, жінка насамперед одягала на себе посмішку. Дуже хочеться, щоб ці посмішки, перейнявшись духом і красою тих епох, приміряли на себе усі відвідувачі нашої виставки, - почав презентувати свою частину експозиції Олег Євпак.

Мистецтвознавець за освітою, у рідній Білій Церкві він працює заввідділом реставрації краєзнавчого музею. А вже більше 15 років його пристрастю є дукачі.

- Вперше дукач я побачив на фотографії своєї бабусі. Мені стало настільки цікаво, що з тих пір я потихеньку почав збирати свою колекцію, - згадує Олег Євпак. – Щось вдається самому розшукати, щось підказують друзі-колекціонери, як, наприклад, Володимир Козюк, з яким ми приятелюємо вже більше 20 років.

Сьогодні у колекції Олега Євпака є сотні найрізноманітніших дукачів. Найпростіші з недорогих металів він купував за 100 гривень, але є й неповторні золоті екземпляри, за які йому пропонують більше 20 тисяч.

- Улюбленці моєї колекції – литі срібні козацькі дукачі, виковані у XVII столітті вправним українським золотарем. Вони були одними з найперших і саме завдяки ним я зрозумів, що найцікавіше не стільки роздивлятися дукачі, а – вивчати історію кожного з них, - зізнається Олег Євпак. – Наприклад, лише з часом я помітив, що на одному з дукачів з однієї сторони зображено коронування Катерини ІІ, а з другої – цариця Єлизавета, яка правила ще за 50 років до виготовлення цього дукача. Але ця нестиковка пояснюється просто: виготовив її старий козак, який так любив стару царицю, бо Єлизавета давала великі вольності українським січовикам, що вирішив зобразити саме її, а не гордовиту Катерину.

Дукачі з бантами. Сюжетні композиції «Благовіщення» та «Цариця», Україна, Чернігівщина, кінець XIX ст.

В українських дукачах величезне символічне значення несе кожна рисочка й зірочка й навіть розташування каменів, а на додачу - в кожного регіону є ще й свої особливості. Наприклад, у селі Вереміївна на Полтавщині, де дукацтво особливо процвітало, прикраси були найбільш шикарними: обов’язково з бантами, камінням, декількома рядами намиста. При чому, дукачі з червоними стрічками одягали наймолодші дівчата, а вже старші – тільки з синіми. А от на Поділлі Олег Євпак знайшов дукачі-змійовики, які нагадують про історію хрещення Київської Русі. Багато, насильно навернених у християнство, людей в душі залишалися язичниками, тож робили собі дукачі, де з однієї сторони «для князя» зображено християнського святого, а вже з другої – «для себе» є міфічна Медуза Горгона.

- Доводиться перечитати безліч літератури, аби дослідити кожен дукач, проте це дійсно надзвичайно цікаво, - запевняє Олег Євпак. – А чого вартий ритуал одягання! Тільки уявіть: аби бути красивими, українки ладні були носити кількакілограмові прикраси. Як писав у спогадах один венеціанець у XIX столітті, під час подорожі Україною його найбільше вразило, що «у жінок шиї ломляться від прикрас». А вони ж дійсно були важкими! Візьміть 20 дукачів – ось уже один кілограм, 15 мисок намиста – і ще один кілограм набирається.

Цікаво, що до 1861 року дукачі були прерогативою лише багатих людей, а вже після відміни кріпацтва, коли козаки почали змішуватися з міщанами, дукачі почали робити зі звичайних карбованців, які у будь-який момент можна було зняти, аби розрахуватися за щось у корчмі.

- Дукацтво припинилося у ХХ столітті, бо після революції людей чекали голодомори, репресії, війна – народу зовсім не до прикрас було, - говорить Олег Євпак. – Але зараз, до речі, багато жінок зізнаються, що із задоволенням носили б дукачі самі. Наприклад, у нас, в Білій Церкві, ювеліри на замовлення легко відтворюють давні дукачі для сучасних модниць.

Побачити виставку старовинних листівок та дукачів з колекцій Володимира Козюка і Олега Євпака ви можете до 16 лютого у галереї «Арт-Шик» по буднях – з 10.00 до 20.00, у суботу – з 11.00 до 19.00, а в неділю – 11.00 до 18.00.

Повторення коронаційної медалі. 1762 р, козацька нагорода

Дукачі-іконки. Україна, XVIII-XIX ст.

Дукач Воронежський, сер. XIX ст.

Дукачі з бантами різних типів. Кінець XIX ст.

Воронежські однобічні дукачі з релігійним сюжетом. Російська імперія, XIX ст.

Бусини та сережки. Поч. ХХ ст.

Дукачі-іконки. Кін. ХІХ ст.

Дукач з монети

Дукачі-жетони. Україна, Черкащина, поч. ХХ ст.

15

16

Дукачі-жетони. Поч. ХХ ст.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info