Українські лікарі працюють під кулями у Лівії, і не збираються повертатись на мізерну зарплату

За часів правління нині покійного екс-лідера Лівії Муаммара Каддафі тисячі українських медиків виїжджали до Джамахірії на заробітки.

Стартова зарплата медсестри тут становила 1500 доларів, а лікаря - 3500. Коли ж у лютому почалася революція, яка переросла в громадянську війну, закрилися банки, де зберігалися заощадження українців. І багато з них, не захотівши їхати додому з порожніми руками, вирішили: краще працювати в Лівії під кулями, ніж удома - за копійки.

За словами українських лікарів, зараз у Лівії залишилося не менш ніж 1,5 тисячі, і їхати додому ніхто з них не збирається. А ті, хто виїхав раніше, - повертаються.

Про те, що їм за цей час довелося пережити, лікарі розповіли кореспондентам "Сегодня", які побували в колишній країні Каддафі.

Подружжя Ірина та Павло два місяці провели під кулями в Сірті. "21 серпня у нас почалися перші неприємності. Всі магазини закрилися, купити продукти і питну воду було ніде. Бензину не було. Зв\'язок зник. Воду і електрику відключили. Один раз військові привезли нам цистерну питної води, трохи рису, цукру та пляшку соняшникової олії. Але незабаром і ці продукти закінчилися", - розповідає Павло.

"Як ми вижили? У нас залишався томатний соус, а у наших сусідів на городі росла спаржева квасоля. Об\'єднавшись, ми варили суп. Крім того, я пекла на сковороді хліб. А воду брали в колодязі. Правда, під кінець нашого перебування в місті вона стала брудною, з чорними пластівцями", - додає його дружина.

Ще одна українка, лікар-гінеколог Тетяна, що в її госпіталі базували військові Каддафі, тому лікарню розбомбили повітряні сили НАТО.

"Я як раз пологи приймала, коли почалося бомбардування. Тільки дитинка на світ з\'явився, а чоловік хапає немовля, породіллю - і тікати! Я йому кричу: почекай, треба розриви зашити! А він і чути нічого не хоче. Навколо все падає, скла б\'ються, гуркіт дикий. До речі, в цей час на третьому поверсі чоловік ще однієї українки, хірург (він родом з Молдови), робив операцію. І йому три пальці на лівій руці відірвало...", - згадує вона.

" У нас в Гарьяні (місто в 100 км від Тріполі) все почалося в одну з лютневих п\'ятниць. Після п\'ятничної молитви група молодих хлопців напала на розташовану в межах міста військову частину "каддафістів". Мабуть, хотіли забрати зброю. Паркан у частині був 5-метровий, і повстанці полізли на нього з палицями в руках. А військові відкрили по них вогонь. Причому стріляли в основному по ногах. Адже їх атакували беззбройні хлопці! Пізніше поранених горе-революціонерів привезли до нас у лікарню. Зізнаюся, спочатку ми розгубилися. Адже всі наші хірурги поїхали додому! Але потім зібралися з духом і встали "до верстата". А що робити? Людей треба було рятувати! З госпіталю ми з колегами не виходили три доби", - розповідає лікар-травматолог Богдан із Західної України.

А в Місураті одного з українських лікарів убили, а медсестра стала інвалідом.

"Через бої всіх лікарів і медсестер повстанці перевозили жити в госпіталі, - згадує лікар Ірина. - Чекав на вулиці машину і мій колега Анатолій. Але ударив "Град" (ракетна артилерія), і він загинув. Неподалік від Толі стояла наша медсестра. Вона отримала сильне поранення в ноги. У той же день повстанці відправили її в Бенгазі. Там їй зробили чотири операції, а на реабілітацію відвезли до Італії. Я їй телефонувала: ходити вона все ще не може..."