У Вінниці в останню путь провели Андрія Літвінова - воїна, який з перших днів війни і до останнього подиху виборював перемогу для України

У Вінниці 15 лютого попрощались із військовослужбовцем Андрієм Літвіновим. Коли у його рідний Донецьк у 2014 році росіяни принесли війну, він працював журналістом на Домінікані. Проте покинув усе, повернувся до України і добровольцем пішов захищати рідну землю. Маючи статус УБД, він вибрав Вінницю для проживання після «тієї» війни. В 2022-му, з початком російського повномасштабного вторгнення він знову став у стрій. Воював на найгарячіших напрямках. Загинув при наступі на Соледар наприкінці грудня. Загинув як справжній Герой. Андрію назавжди 41 рік.

«Він не був хайповим, не був блогером і не був публічною особою. Зрідка розказував про свої «походеньки» в окупований Донецьк, чи «на той бік» ще тоді під час проведення АТО. Андрій поміняв сонячний берег Домінікани, подругу, добре оплачувану роботу кореспондента на бронік, берці, автомат та добробат у 2014-му… Маючи статус УБД, але не маючи нікого рідного чи близького тут, він вибрав саме Вінницю для проживання після «тієї» війни. Дуже швидко обріс друзями, що всіляко його підтримували. Так трапилось, що він жив поряд зі мною десь біля року, аж поки не отримав квартиру», - згадував друг захисника Павло Мельничук.

Андрій мріяв про власний будинок десь під Вінницею і свою ферму з розведення та вирощування осетрових риб. Дуже багато знав та читав про це.

«А ще він мріяв хоч раз в житті назбирати грибів, бо не териконах Донбасу з грибами важко.І ще любив раки. Ми часто виїздили з друзями на Дністер, ловили раків, рибу, навіть якось назбирали по цілому відру білих грибів. Я «присадив» його на підводне полювання і Андрію це вдавалося. Мрії потроху почали здійснюватися, він купив авто та будинок під Вінницею з величезним сараєм, з бетонованим погребом (під майбутню ферму).Але в 22-му почалась повномасштабна війна й Андрій відразу став у стрій», – згадував Павло Мельничук.

Андрій Літвінов з позивним «Єнот», любив тварин і часто рятував чотирилапих безхатьків на передовій лінії фронту.

«Мало не кожного разу він привозивкотика чи собачку, бо «там» багато таких «сиріт», тому зараз вдома цілий звіринець. Останню неділю минулого року я з ним не зв’язувався, бо сам був в тих краях, де мобільний зв’язок погано проростає.Його підрозділ мали перевести з-під Херсону аж під Бахмут. Він опинився в Соледарі. Там було пекло і хтось таки мав притримувати ті пекельні дверцята. А 30 грудня напередодні Нового року був приліт 120мм міни, з п’яти бійців в двох сусідніх окопах вціліло тільки двоє.Тіла не вдалось вивезти відразу, вже пройшло більше 40 днів.Наш «Єнот» загинув, щоб ми могли жити, наші діти і внуки», - резюмує Павло.

Андрій Літвінов був завжди відвертим та емоційним. У дописі на своїй сторінці 9 вересня минулого року він писав:

«В мене постійно емоційні дописи. Я вже перестав рахувати загиблих знайомих, яких з 2014 року знаю. Я розумію, що невдовзі хтось порахує мене. Так воно буває. Тому я хочу, щоб світ знав тих, хто ховається. Ховатись можна. Не хотіти воювати можна. Я до цього нормально відношусь. А от не хотіти воювати і в цей же час прославляти себе - це я не розумію і хочу, щоб про це знали».

Вічна пам'ять герою!

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info