У Вінниці Домбровський виграв не в Солейко. І Солейко програла не Домбровському

Вибори у Віннниці чимось нагадали анекдот про курси з відновлення іміджу порядної жінки після корпоративу. Питання лише в тому, хто ця жінка.

Солейко?

Не схоже. Дитячий лікар, котра раніше якщо й виступала публічно, то хіба що з попередженнями, яку небезпеку становлять дітям подряпини. Та й вік не той вже для «хуліганства», пенсійний, 60 років як-не-як.

Домбровський?

Після тих нічних газет з листівками, що поливали Домбровського брудом, теж не дуже віриться в совісність і честь опонентів, які кричали потім про фальсифікацію виборів на 11-му окрузі.

«Я за опозицію, – дивується відомий журналіст Вахтанг Кіпіані. – Але це один з округів, де «Батьківщина» вела себе по-свинськи. Не все, що опозиція, – це біле і пухнасте».

Якщо Домбровського називати провладним, то чому отримав підтримку опозиції Заболотний, який ішов на вибори в одній команді з Домбровським і Порошенком? Де логіка? Чому в бюлетені перед прізвищем «Домбровський» з’явився якийсь «Добровольський» і загадково отримав майже 4% голосів, хоча в передвиборчих опитуваннях і половини відсотка не набирав?

Був би це ще хто інший, але ж це той Домбровський, що в 2004 році був одним з перших мерів України, який вийшов разом з мешканцями свого міста на Майдан, після чого Вінниця стала другою столицею «помаранчевої революції».

Той Домбровський, який не злякався викликати на себе вогонь регіоналів, відкрито виступивши після першого туру президентських виборів перед депутатами і активом Вінниці. Пам’ятаєте?:

«Може, хтось забув, що ми уже давно не бидло, а ми – народ, який, можливо, не так швидко, як хотілось, але починає підніматися з колін. І перестає мовчати. Починає говорити правду. Ми є гордими. Нам немає чого з вами боятись. І я хотів би, щоб всі знали, що нам вже не страшно. Мені не може бути байдуже, який вибір зробить Україна».

Це той Домбровський, який, будучи вже губернатором, їздив разом із вінницькими селянами і коровою Манюнею пікетувати в Київ.

Той Домбровський, який працював губернатором за прем’єрства саме Тимошенко, і якого звільнив з посади губернатора саме Янукович.

Та й під час передвиборчої кампанії він агітував за себе і за «Батьківщину». А вона – намагається змішати його з лайном.

Цього парадоксу не можуть зрозуміти і деякі прихильники опозиції. З якого дива Домбровський раптом став провладним кандидатом? Чому опозиція, вимагаючи перерахунку бюлетенів у пошкоджених упаковках на одних округах, називає незаконним перерахунок голосів у таких самих упаковках на інших округах?

Виборчий округ №11 від початку вважався найскладнішим на Вінниччині і залишився таким навіть після відходу в партсписки мостобудівника Володимира Продивуса, «фронтовика» Сергія Кудлаєнко і «свободівця» Олексія Фурмана.

Віктор Антемюк, який у 2002 році вже перемагав на цьому окрузі, комуніст-генерал міліції Валерій Бевз, спортсменка від «Регіонів» Наталя Добринська, кандидатка від «УДАРу» Людмила Станіславенко, лікарка-бютівка Наталя Солейко…

І все ж присутність саме безпартійного Олександра Домбровського різко знижувала шанси на перемогу інших кандидатів, відзначав ще на початку виборчих перегонів «33-й канал». Тому, припускала газета, на окрузі можна очікувати жорсткої «гри» саме проти лідера – «брудних технологій», чорного піару… Як у воду дивилися.

Про майбутніх нардепів та й будь-яких кандидатів у депутати завжди можна скласти враження з того, чого саме вони вже досягли і зробили в житті.

І що б не казали опоненти про Домбровського, нібито він не зробив нічого для Вінниці, факти свідчать про інше.

Це з подачі Домбровського було закладено новий житловий масив «Поділля», а вже у 2005 році Вінниця при ньому будувала більше від таких міст-мільйонерів, як Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Запоріжжя, Луганськ…

При ньому почалося створення індустріального парку, де сьогодні замість тяжилівських руїн постали новенькі корпуси ROSHEN, Барлінека…

Це за Домбровського з’явився «бархатний» трамвай на відреставрованій Соборній, стадіон з сучасним покриттям в парку, на якому Вінниця приймала чемпіонат світу з хокею на траві, було налагоджено водопостачання медмістечка на Вишеньці.

Домбровський завжди мислив масштабно, тому на його рахунку чимало стратегічних довгограючих проектів. Деякі з них вийшли на стадію реалізації не відразу, як відновлення роботи аеропорту, польське консульство у Вінниці, інші (науковий парк, автобан «Вінниця – Київ», по якому вже було й рішення Кабміну за прем’єрства Тимошенко) підвисли, бо, як казав герой фільму «Москва слезам не верит»: «В мире нестабильность».

І у Верховну Раду він балотувався з уже готовою текою ідей та законопроектів – по зміні пенсійного та медичного законодавства, Податкового кодексу. Причому, зазначав, що йде разом із командою, із якою працює вже багато років. «Ми йдемо тією командою, яка багато років працювала у Вінниці та Вінницькій області. Ми йдемо з людьми, які не зрадили один одного, ідемо захищати і лобіювати інтереси міста Вінниці і Вінницької області».

Чітка стратегічна позиція народного депутата, – це не в образу будь сказано Наталії Солейко, програма якої виглядає звичайним конспектом партійних лозунгів: «створення сприятливих умов», «підтримати», «голосуватиму». Та й за всі роки свого депутатства в обласній раді запам’яталась вона хіба що конфліктом в обласній дитячій лікарні, коли відмовилась звільнити посаду заввідділення після досягнення пенсійного віку. Скандал тоді залагодили посадою голови комісії з питань охорони здоров’я обласної ради. І вже як голова цієї комісії Наталя Солейко «охрестила» так звану медичну «реформу» на Вінниччині.

От і виходить, що насправді вибори по 11-му округу виграв Домбровський як «Домбровський», і виграв у місцевої «опозиції», а не у Солейко, яка фізично суперничала з ним при фактично нульовій впізнаваності. Зрозуміло, що виграти вибори до парламенту персонально, з огляду на якісь свої особливі досягнення, шансів у 60-річної лікарки фактично не було.

Підтверджували це й результати соціологічного опитування Центру досліджень проблем громадянського суспільства настроїв вінничан за три тижні до виборів, опубліковані 7 жовтня. Це була чи не єдина соціологія у Вінниці, у всякому разі – оприлюднена, і не вірити їй немає підстав, тому що підтвердилася повністю.

Нагадаю, опитані тоді вінничани відповіли, що якби вибори у Вінниці відбулись у першу неділю жовтня, то депутатами Верховної Ради від Вінниці стали б Петро Порошенко й Олександр Домбровський, а серед партій найбільше голосів отримала б Об’єднана опозиція «Політична партія ВО «Батьківщина».

І справді, серед партій у Вінниці перемогла ВО «Батьківщина», друге місце дісталось «УДАРу», а третє – Партії регіонів.

По 12-му округу дійсно впевнено переміг П.Порошенко, набравши 71.52% (за результатами опитування було 60,25%), і тільки Б.Максимчук з В.Базелюком помінялись на 2-3 місцях порівняно з результатами опитування, набравши 5.16% і 9.12% відповідно, що вкладається в межі статистичної похибки.

Зате по 11-му округу – якась торба з чудесами.

Так, лідери фінішували в порядку, який засвідчили соціологи: Домбровський, Солейко, Станіславенко, Бевз. Але якщо Солейко «раптом» доотримала 28 жовтня аж 20,75%, то Домбровський так само «раптом» втратив 10,56%. Були, звісно, 33,88% вінничан, які на момент опитування «ще не визначилися». Але соціологія рідко має справу з такими різкими змінами настроїв на рівному місці.

Тому давайте пригадаємо, що ж сталося у жовтні, саме після оприлюднення соціології.

Стався мітинг «проти Домбровського» на Театральній, розпочалось нічне обдзвонювання вінничан буцімто від «штабу Домбровького», виплеснувся вал анонімних газет без вихідних даних з «чорнухою» на Домбровського, голову 11-ї ОВК раптом замінили на Сітарського, який був до цього довіреною особою кандидата «Батьківщини» по цьому ж округу Наталії Солейко. Тобто, відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України», «сприяв кандидату в депутати у проведенні виборчого процесу, представляв інтереси кандидата в депутати у відносинах з виборчими комісіями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування…». І який, про що повідомлялось в багатьох ЗМІ, «публично, в присутствии членов избирательной комиссии заявлял, что «готов сесть в тюрму», чтобы не допустить победы Домбровського».

Гадаю, ви вже зрозуміли логіку розвитку подій. Якщо штаб Домбровського сподівався, можливо, як в боксі, «деморалізувати» суперників вражаючою перевагою свого кандидата, то цього разу швидше мобілізував опонентів на перемогу будь-якою ціною. Мобілізація «проти» об’єднала як щирих неприятелів Домбровського, так і ситуативних союзників з власними кандидатами, які сподівалися в цій метушні і рибку з’їсти, і на «йолку» сісти…

Отже, «кревні» противники Домбровського, не нажити яких, працюючи мером та губернатором, було б дивно. Лише в 2005 році він надбав кількасот таких, що мали посадові та інші сподівання до своїх посвідчень «ветеранів бойових дій на Майдані».

«Друг мого ворога – мій ворог», – за таким принципом до компанії прилучилися супротивники і Гройсмана, який висловив підтримку Домбровському. Рух, що добивається в мерії партійного офісу в історичній пам’ятці, націоналісти зі своїм пам’ятником на Театральній. Об’єднана опозиція загалом, яка за дуже загадкових обставин не висунула своїх кандидатів відразу по трьох мажоритарних округах Вінницької області з восьми проти представників від Партії регіонів і якій – кров з носа – потрібен результат у вигляді хоча б одного депутата, так і особисто лідерка вінницької «Батьківщини» Людмила Щербаківська, яка отримала у Гройсмана «от ворот поворот» щодо включення її разом із Солейко до складу міськвиконкому і «бютизації» земельної та медичної комісій міської ради. А ще Малиновський, який особисто розсилає СМСки-вказівки «дуже важливо щоб Вінничани знали що це Гройсман з бандюками і мінтами зфальшували вибори», антисеміти і адвокат Солейко Валерій Палій, який за нагоди й без згадує національне походження мера…

Тут же невдалі суперники Порошенка по 12-му округу, які хоч таким чином вирішили наступити йому на мозоль – «свободівець» Базелюк і фізкультурник Максимчук із своєю довіреною особою Годним, колишнім працівником обласної прокуратури і окружного суду. А директор телеканалу ТВі Микола Княжицький, якого начебто побили на злощасній ОВК №11, стверджує, що до провокацій проти Домбровського причетні нібито регіонали.

І от усі вони крутяться навколо ОВК, штовхаються дати комусь інтерв’ю чи коментар, і галасують про фальсифікації. Дехто, та сама третя сила в тіні, яка зацікавлена в призначенні перевиборів по округу, вже відкрито натякає, що треба зняти обох кандидатів, Домбровського і Солейко, а перемогу «присудить третьему по голосам».

А люди що? Крапля камінь точить. Був Домбровський мером Вінниці і губернатором? Значить, справді провладний кандидат… От вам і секрет результатів голосування, і соціології. Домбровського «мочили», і ті, хто ще не визначився з кандидатом на початок жовтня, просто проголосували за «наименьшее из зол» – кандидата від опозиції, яким міг бути з однаковим успіхом хоч Петро Бампер, хоч Іван Іванов.

Про вплив на результати голосування чорнухи, яка розкидалась і розклеювалась в основному лише в місті, свідчить і наступний факт. Якщо у Вінниці розрив між Домбровським і Солейко склав долі відсотків, то у селах Вінницького району – вже близько 10% (Всі дані приводяться з сайту ЦВК у розділі «Парламентські вибори 2012»-авт.).

Дивно все це. Адже Домбровський дійсно свій для опозиції, і під час кампанії агітував за «Батьківщину», а не тільки за себе. І сам звертався до керівництва Об’єднаної опозиції з проханням підтримати перерахунок голосів по 11-му округу для того, щоб поведінка деяких «вождів районного масштабу» не кидала тіні на нього і на «політичну силу, яку я поважаю і підтримую». А вона, ОО, продовжує його мочити.

Зрозуміло, що для партії зручніше мати рядового «партійного солдата», яка не стане «умнічати» й голосуватиме по команді. А «занадто» самостійні та розумні, як Домбровський і Порошенко, – з ними ж клопоту не оберешся…

Олена Павлова,  33 канал