Цукрова галузь: гіркий присмак \"солодкого\" врожаю

Україна завершила сезон переробки цукрового буряку і виробництва цукру. Цього року галузь досягла рекордних за останні 5 років показників - 2,33 млн. тонн солодкого продукту. Але перенасиченість ринку, брак експорту, масове завезення в країну цукрозамінників, які витісняють натуральний цукор з "кондитерки", а також невизначеність у питанні земельної реформи створюють не дуже сприятливі умови для розвитку. Про досягнення цукроварів, а також про те, як розвиватиметься ситуація на "солодкому" ринку в поточному році в інтерв`ю УНІАН розповів голова правління Національної асоціації цукровиробників України «Укрцукор» Микола Ярчук.

– Миколо Миколайовичу, цукрові заводи вже завершили переробку цукрового буряку. Як галузь попрацювала цього сезону?

- Усі 77 цукрових заводів, які працювали цього сезону, вже зупинилися. За оперативними даними, виготовлено 2,33 млн. тонн цукру. Це достатня кількість для забезпечення внутрішнього ринку, потреба якого оцінюється у 1,86 млн. тонн.

З урахуванням того, що ми завезли цукор за квотою Світової організації торгівлі (СОТ), на сьогоднішній день маємо більш ніж 700 тис. тонн цукру перехідних запасів і експортного потенціалу.

– Якою може бути ціна на цукор на кінець поточного маркетингового року?

- Важко спрогнозувати, оскільки є багато чинників. Усе залежатиме від того, скільки цукрових заводів спланують свою роботу, якою буде цінова ситуація на внутрішньому ринку. Я не прогнозую високого зростання цін, враховуючи, що цукром запаслися майже всі споживачі, тож великого попиту наразі немає. У цей сезон ми вступали з ціною 8,5 грн. за кілограм (на 1 вересня 2011 року), на кінець маркетингового року, думаю, ціна буде в межах 6,5-7 гривень.

– Які Ваші прогнози по галузі на наступний рік?

- У зв`язку з тим, що у нас значне перевиробництво цукру, що ціни дещо впали, а по окремих виробниках сьогодні ринкові ціни нижчі, ніж витрати на виробництво... Все це призведе до того, що низка заводів і виробників цукрової сировини відмовляться від вирощування цукрового буряку наступного року. Ми прогнозуємо зниження площ під посіви до 450-500 тис. га.

Крім того, зараз уряд зволікає зі встановленням квоти «А» (виробництво цукру для постачання на внутрішній ринок) на наступний рік, хоча згідно з законом вона має бути встановлена до 1 січня. Вважаємо, і Мінекономрозвитку нас підтримує, що квота повинна становити 1,84 млн. тонн. Ми підготували відповідні проекти, які сьогодні чомусь не розглядаються, виробник досі не знає, яка квота буде встановлена на наступний рік і які орієнтири будуть для галузі.

- Скільки цукру Україна могла б експортувати цього сезону?

- У балансі цукру є певний запас – зараз майже 470 тис. тонн експортного потенціалу. Тільки потрібно мати відповідні ринки збуту. Вже є перші кроки в плані поставок. За вересень-грудень 2011 року відвантажено на експорт майже 6 тис. тонн цукру, зокрема в грудні – майже 1,5 тис. тонн. Це незначні обсяги, але все свідчить про те, що поступово наш солодкий продукт виходить на зовнішні ринки.

– Навряд чи Україна зможе експортувати всі 470 тис. тонн. Яким буде реальний обсяг експорту цукру в поточному сезоні?

- На цей маркетинговий рік ми розраховуємо експорт в обсязі приблизно 50 тис. тонн.

– Які ринки зацікавлені у поставках українського цукру?

- Це переважно Грузія, Словаччина, Узбекистан, Болгарія, Туркменистан, Румунія. Хвалитися ще рано, але інтерес до нашого цукру проявляється, зараз ведуться переговори про поставки в інші країни. Наприклад, з індійською стороною про постачання 100 тис. тонн цукру. Крім того, є протоколи намірів українських великих компаній про поставки в обсязі 25-30 тис. тонн, але говорити про конкретні цифри і країни поки що рано, щоб негативно не вплинути на стан переговорів.

– А Росія?

- На жаль, російський ринок для нас ще закритий. У цьому питанні більше, на нашу думку, політики. Росія не забезпечує себе в повному обсязі цукром власного виробництва, а враховуючи, що вона також здійснює експортні операції, у неї є потреба ввезення цукру для забезпечення внутрішнього ринку. Але я впевнений, що наша продукція знайде свою нішу на зовнішніх ринках найближчим часом, і можливо, навіть на російському.

– З Митним союзом у нас склалася цікава ситуація – Україна не має права поставляти цукор на ринок країн МС, тоді як продукція з цих країн іде безперешкодно до нас. Як так сталося?

- Справді, нині Білорусь захистила свій ринок Митним союзом, а ринок України як був відкритим, так і залишається. Ми більш як два роки просимо уряд створити однакові умови і надати рівні права для білоруських виробників цукру і українських. Але, можливо, є група людей, яка заробляє на експорті цукру до України, і вони лобіюють свої інтереси. За чотири місяці імпорт з Білорусі становив майже 8 тис. тонн, загалом за 2011 рік – понад 36 тис. тонн. Використовуючи ази арифметики, бачимо, що в поточному році до нас можуть ввезти 35-40 тис. тонн. Але якщо ціна залишатиметься такою ж, як зараз, то передумов для значного нарощування обсягів імпорту цукру до України немає. Але якщо щось зміниться у кон`юнктурі цін...

Що стосується Митного союзу, то поки що немає якихось обнадійливих перспектив, тому що немає політичної волі держави в цьому питанні.

– Україна домовилася про отримання квоти на експорт цукру в Європейський Союз у рамках Угоди про Зону вільної торгівлі. Про які цифри йдеться?

- В угоді прописаний обсяг у 30 тис. тонн. Крім того, Європа відкрила квоту на цей рік для ввезення цукру-сирцю. Ми вже відправляємо продукт у країни ЄС – Румунію, Болгарію, Словаччину. Перші кроки робляться, але говорити про глобальні обсяги поки що рано.

– Яка цінова ситуація на внутрішньому ринку?

- На внутрішньому ринку ціна на цукор зараз коливається в межах мінімально встановленої – 5,9 тис. рн.. за тонну, хоча деякі виробники і компанії через те, що є гостра потреба поповнення обігових коштів, продають цукор дещо дешевше.

– Ця ціна нижча за собівартість?

- У нас великий діапазон собівартості, в середньому по Україні вона становить 6,5-7,2 тис. грн. за тонну, але є підприємства, де вона значно нижча, є й такі, де значно вища. Все залежить від того, чи ефективно спрацювала компанія, які витрати понесла на виробництво і заготівлю цукрового буряку, на виробництво самого цукру. Не секрет, що у нас є цукрові заводи, де ще дуже високе енергоспоживання і, відповідно, висока собівартість. У тих компаніях, які самі вирощували цукровий буряк, звичайно, собівартість нижча.

– Яке співвідношення вказаних компаній?

- Приблизно 50 на 50. Половина все-таки почувається нормально. Ті компанії, які самі вирощують буряк, виживуть у цій ситуації. Гірше тим, де немає власного виробництва і цукровий буряк купувався за дуже високими цінами.

– Чи варто чекати, що необхідність пересівання близько 2 млн. га озимих зернових культур спровокує нарощування площ під цукровим буряком?

- Для цукрового буряку потрібна особлива технологія – осіннє внесення добрив і осіння оранка. Якщо цього не зроблено, то аграрії не зможуть пересівати загиблі озимі цукрового буряку. Я не думаю, що це буде чинником зростання площ.

– Нинішніх площ посівів цукрового буряку буде достатньо для забезпечення внутрішнього ринку? Чи будуть наступного року в наявності надлишки цукру для експорту?

- Якщо цього року буде така ж врожайність, як і торік, то з 500 тис. га можна буде зібрати 18 млн. тонн цукрового буряку і забезпечити виробництво мінімум 2 млн. тонн цукру, тобто експортний потенціал буде. Але ми повинні збалансовано вести виробництво – зважаючи на потреби ринку, оскільки якщо буде надмірне перевиробництво, то це обов`язково негативно вплине на подальшу роботу бурякоцукрової галузі, як цього року.

У таких умовах важливо не створити додаткових ризиків для галузі через ввезення цукру за квотою СОТ. З цією метою ми ставимо перед урядом завдання відмовитися від квоти СОТ – 267,8 тис. тонн, оскільки того цукру, який сьогодні виготовляється в Україні, достатньо для внутрішніх потреб і створення експортного потенціалу. До жовтня 2011 року Україна повинна була подати заявку до СОТ про перегляд умов співпраці. Наша держава зарезервувала право на перегляд, і сьогодні процес переговорів триває. Думаємо, що у нас знайдуться аргументи для того, щоб переконати Організацію в необхідності цього кроку. Квота СОТ – не зобов`язання України, а право країн завозити свій товар на наш ринок, якщо буде сприятлива ситуація на ньому. Сьогодні у нас перевиробництво цукру і потреби ввезення немає. Але я думаю, що та цінова ситуація, яка склалася в Україні, буде холодним душем для імпортерів.

– Як і у зв`язку з чим останнім часом змінювався обсяг внутрішнього ринку чи цей показник стабільний?

- Обсяг споживання всередині країни змінюється у зв`язку з міграцією і скороченням чисельності населення, а також показниками роботи кондитерських та інших підприємств харчової промисловості. Споживання у нас залишається на колишньому рівні – 38-39 кг, але чисельність населення скорочується. Крім того, збільшується використання цукрозамінників, які «утилізувалися» з Європи (23 тис. тонн), де їх використання заборонене, вони осідають на нашому ринку.

Ще 8 років тому цукрозамінників в Україні майже не було. Україна не відреагувала досі на ситуацію і не виписала, як це зробила Європа, правила, скільки і які цукрозамінники може бути використано в кожному конкретному кілограмі виробу. У цьому питанні має бути державний контроль, але, на жаль, у нас його немає.

– Наскільки великі обсяги імпорту цукрозамінників?

- У нас не ведеться статистика обсягів імпорту цукрозамінників, але, за нашою оцінкою, у минулому маркетинговому році до України було імпортовано цукрозамінників в обсязі, що заміщає 250-300 тис. тонн цукру, і ця тенденція, на жаль, наростає. Адже є такі цукрозамінники, кілограм яких замінює до однієї тонни цукру. До України за рік уже ввозиться в перерахунку на одного жителя цукрозамінників, які замінюють 8 кг цукру.

– Таке зростання використання цукрозамінників пояснюється тим, що їх використання для виробника дешевше, ніж натурального цукру?

- Використання цукрозамінників і дешевше, і технологічно простіше. І те, що сьогодні дієвого контролю використання цукрозамінників немає, спрощує імпортерам завдання.

– Чи можна чекати наступного року консолідації на ринку або зміни основних гравців?

- Якщо не відбудеться ніяких тотальних законодавчих змін, думаю, що великих змін у структурі гравців на ринку не повинно відбутися. Але якщо буде прийнято Закон «Про ринок землі» у такому вигляді, в якому його запропоновано, то зміни цілком можливі. Цей документ руйнівно вплине на ринок цукру – 2/3 заводів узагалі можуть припинити своє існування. Ті норми, які передбачені сьогодні в проекті закону, зокрема, про обмеження площі земель у разі оренди, повністю реформують діяльність холдингових компаній і можуть відбити взагалі інтерес до посіву цукрового буряку. Тільки наявність цієї норми у проекті закону вже позначилася на бізнес-інтересі в плані інвестування в галузь. На сьогодні наші компанії шукають кредитні ресурси, але до остаточного ухвалення закону про ринок землі кредитні угоди не підписують. Ситуація явно позначиться на посівній кампанії.

– У чому полягає основна проблема?

- На сьогодні 70% цукрового буряку вирощують холдинги, ухвалення ж закону зруйнує налагоджену структуру. В документі площа землі в оренді обмежується, а де ж підприємствам брати сировину? Щоб забезпечити ним один цукровий завод, потрібно консолідувати поблизу підприємства 17-20  тис. га землі, а якщо врахувати отирипільну  сівозміну, то треба цю цифру помножити на чотири – 80 тис. га, а це площа 2-3 районів. Ми не вписуємося у запропоновані законопроектом норми.

Ще 5 років тому не було охочих вирощувати буряк і виготовляти цукор, зараз, коли знайшлися люди, вклали гроші, купили техніку і нові технології, розвинули галузь і налагодили структуру, треба все поламати, як комусь це надумалося. Знову на пошук джерел надходження сировини піде 2-3 роки. В законі ж не виписано, як далі поводитися, прописано, що потрібно ліквідовувати холдинги, а що замість них – ні.

– Які ще існують ризики для галузі?

- У нас катастрофічна ситуація з насінням цукрового буряку власного виробництва. Минулого року тільки 6 підприємств займалися цим. Вітчизняне насіння у 7-8 разів дешевше за імпортне і за якістю майже не поступаються зарубіжним аналогам. Власний виробник без держпідтримки не витримав конкуренції з могутніми транснаціональними іноземними компаніями. Держава повинна створити сприятливі умови для відродження виробництва насіння у промислових масштабах.

Крім того, необхідна державна підтримка бурякоцукрової галузі, яка повинна полягати в стабільній політиці, у науково-технічному забезпеченні. Потрібна розробка номенклатури нової продукції, на сьогодні є потреба в цукрі-сирці з цукрового буряку – це цікавить транснаціональні компанії і могло б бути резервом розширення зовнішнього ринку. Ще ситуація з біоетанолом і енергоощадними технологіями. Але, на жаль, у цих питаннях не завжди є державне розуміння і підтримка.

Лілія Коваль, УНІАН