Світлана Гладка: На початку тисячоліття Nemiroff бурхливо зростав, і щоб упорядкувати структуру компанії до її керівництва запросили Олександра Глусь

Наша країна відсвяткувала 20 річницю незалежності. За два десятиліття українцям довелося побачити різного. А 90-ті були ніби чистим аркушем, і кожен писав на своєму аркуші як умів. В цей час почалася історія одного із найбільших виробників міцного алкоголю світу, компанії Nemiroff. А починалося все з невеличкого містечка Немирів Вінницької області. Як все було пам’ятає «старожил» компанії, нині - заступник генерального директора ДП «УГК «Nemiroff» Світлана Гладка.

- Світлано Борисівно, як давно Ви працюєте в компанії Nemiroff?

- До компанії я прийшла 1993 року. На той час уже була створена компанія, побудований перший цех розливу, встановлювалися нові виробничі лінії, оформлювалися юридичні документи для запуску виробництв. Це було народження компанії Nemiroff, і хоч на той момент ніхто з нас і подумати не міг, що буде причетним до побудови світового гіганта, цілі були амбітними. Цікаво було працювати під керівництвом Степана Карловича Глуся – професіонала з величезним досвідом. Я мала можливість розвивати професійні здібності та реалізувати їх на різних посадах: працювала в лабораторії, потім стала директором з якості та інноваційних проектів, а в 2005 році - заступником гендиректора Української горілчаної компанії Nemiroff.

- На Ваших очах народжувався лідер лікеро-горілчаної галузі? Як це було?

- Погодьтеся: для 90-х українське підприємство з іноземними інвестиціями, тим паче для української провінції, яким було наше невеличке містечко – це нонсенс. В той час підприємства галузі працювали в плановому режимі, мали забезпечений збут, проте мало уваги приділяли якості та конкурентності продукції І саме в тих неринкових, некомерційних умовах було створене приватне підприємство з іноземними інвестиціями… Степан Карлович Глусь, директор Немирівського спиртового заводу, був далекоглядною людиною і наполіг на будівництві цеху по виробництву алкогольних напоїв, гарантуючи, таким чином, збут продукції спиртзаводу. Адже часи були непевними, тож убезпечити від безробіття трудовий колектив він намагався всіма доступними способами. Та в рамках державного підприємства годі було розраховувати на гідне обладнання для виробництва якісного продукту. Тож Степан Карлович зробив все для того, аби залучити іноземних інвесторів. Саме під його досвід, професіоналізм та тверду впевненість в успіх новостворюваної компанії прийшли в Немирів перші в регіоні приватні інвестиції.

Степан Карлович Глусь завжди орієнтований на перспективу. Наприклад, після запуску першого горілчаного цеху, він ініціював і очолив групу по реконструкції колишнього кальвадосного цеху в лікерний цех. Адже це - технічна та технологічна база для розширення асортименту. Горілка, виготовлена на підприємстві, користувалась хорошим попитом, адже була якісною. Об’єми продажів зростали, а потужностей існуючих цехів вже не вистачало. Тому вирішили реконструювати відділення витримки кальвадосів під горілчаний цех. А коли й ці потужності не могли задовольнити попит, Степан Карлович поставив перед собою мету – збудувати завод «кращий в Україні, кращий в Європі». Завод потрібно було будувати на новому місці, оскільки на першій площадці, яка займає півтора гектара, вже працювали три цехи з розливу горілки, сувенірний цех, спиртосховище та адміністративний корпус. А на місці, де зараз стоїть новий завод, раніше було чисте поле. Степан Карлович приїздив туди впродовж року, привозив інвесторів, ділився планами.

Аби завод дійсно був зразковим, потрібно було зібрати всі світові інновації, докласти немалих зусиль. Робоча група наших спеціалістів на чолі зі Степаном Карловичем об’їздила десятки підприємств Європи, були в Німеччині, Великобританії, Шотландії та інших країнах. Знайомились з виробництвом та технологіями всіх існуючих алкогольних напоїв. Степан Карлович очолив групу по проектуванню нового заводу в тому числі й технічної та технологічної частини проекту. Будівництво закінчилось менше ніж за два роки. І вже в 2004 р. почався розлив продукції на новому заводі.

- Цікаво почути й історію створення напоїв Nemiroff.

- На початку 90-х вся продукція виготовлялась під кількома торговими марками – «Столична», «Московська», «Посольська» тощо. Ми теж виготовляли ці горілки, адже вони були знайомі споживачу. Наша продукція успішно реалізувалась в Україні, Росії та країнах СНД. Та в 1996 році Укрспирт оголосив за собою виключне право на розлив горілки під згаданими назвами на території України. Це знову стало для нас викликом – як зберегти підприємство, не втратити колектив, що був вже чималий на той період. І знову рішення прийшло до Степана Карловича безпомилкове - створення власних рецептур та оригінальних продуктів. Уже в 1997 році почались продажі Nemiroff Original, відомої як «Nemiroff Чорний». А в 1998 почалось виготовлення відомої у всьому світі «Української медової з перцем», унікального авторського напою, що об’єднав в своєму складі відразу мед та перець, що було несподівано для цілого світу. Ця рецептура поклала початок утворення нового сегменту ринку медових горілок. Рік за роком під брендом Nemiroff з’являлись нові та нові напої. Нині наш портфель нараховує 28 позицій.

- 1997 рік був багатим на події для компанії. Адже саме в цьому році компанія почала працювати з вітчизняними інвесторами? Як йшли справи у компанії загалом на той час?

- Так, рік був дійсно одним з етапних для компанії. Тоді ми впритул підійшли до створення власного бренду. Завод працював при повному завантаженні потужностей. Власник закладав підґрунтя для подальшого розвитку підприємства. При постійному зростанні споживчого попиту на продукцію Степан Карлович вирішив й далі розвивати власне виробництво в Немирові. Тому динамічно вводилися в експлуатацію нові виробничі потужності, кошти інвестувалися в реконструкцію, що забезпечувало можливість розвитку підприємства. Компанія не лише виробляла, але і реалізовувала всю вироблену продукцію. Звісно, з приходом нових акціонерів з’явились нові ідеї для подальшого розвитку бізнесу, відкривалися нові перспективи.

- Яка роль акціонерів в компанії? Чи мають вони відношення до керівництва робочим процесом?

- Так, свого часу і Степан Карлович і Яків Грібов дуже активно приймали участь в житті підприємства, розподіливши між собою сфери прикладання зусиль. Степан Карлович повністю зосередився на виробництві, створенні нових напоїв, розвитку та удосконаленню технологій, виробничих інноваціях. Яків Семенович відповідав за просування продукції та продажі. Він був керівником компанії Nemiroff з 1997 до 2006 року. Свого часу він змінив структуру збуту. В той час компанія почала розширювати ринки збуту, вийшла далеко за межі України та Росії. Ми постійно збільшували обсяги виробництва, компанія бурхливо росла. При стрімкому зростанні зазвичай не вистачає часу і зусиль на системне впорядкування вже освоєного. Згодом така хаотичність корпоративних процесів починає шкодити розвитку бізнесу. Часом на найпростіше виробниче питання було складно знайти відповідь, та й незрозуміло в кого, бо загалом до групи компаній Nemiroff тоді вже входило чи не 10 підприємств, що відповідали за збут, виробництво, фінанси, маркетинг і т.д. Тож в 2006 р., коли керувати компанією запросили Олександра Глусь, все почало глобально змінюватися. Була впорядкована в єдиний холдинг структура компанії, розділені питання стратегічного і операційного управління, чітко вибудувані всі основні бізнес-процеси. На підприємстві запровадили систему управління якості та безпечності продукції, систему управління екологічними аспектами. Поступово компанія почала запроваджувати соціальні проекти регіонального, державного та міжнародного рівнів. Важливо й те, що під керівництвом Олександра Глусь було запроваджено щорічний аудит Price Waterhouse Coopers. Це зміцнило довіру до компанії зі сторони партнерів, підтвердило статус відкритого та легального виробника. А щодо частини акціонерів в особі братів Кіпіш, то я особисто, за останні місяці бачила їх в Немирові частіше, ніж за весь попередній період, починаючи з 1997р.

- Якою була історія компанії на російському ринку?

- Російський ринок для нас завжди був одним із пріоритетних, адже це найбільший горілчаний ринок світу. Працювати з ним ми почали чи не від часу випуску нами першої продукції. Ресурс існуючого дистрибутора вже не задовольняв потреб російського ринку і не давав можливості подальшого розвитку. З часом наш дистрибутор почав говорити про те, що нашою продукцією росіяни практично наситилися і на подальше зростання можна не розраховувати. Та дійсно показовою ситуація в Росії стала в 2003-2004 роках. Тоді спеціально для створення ефективної моделі роботи на цьому ринку було відкрито власне представництво. Була створена ґрунтовна система дистрибуції, підібраний персонал, Торговий Дім в Росії був інтегрований в одну систему управління з компанією Nemiroff. Пам’ятаю, об’єми продажів в Росії відразу зросли до 300-400% щорічно. До речі, уже в 2005 році компанія стала «Імпортером № 1» міцного алкоголю до Російської Федерації та утримує це звання й понині.

- Чи правда, що з липня 2011 року горілка Nemiroff не постачається до Росії?

- Поставки продукції частково призупинилися через велику заборгованість московського Торгового дому перед нашим підприємством. На сьогоднішній день заборгованість складає більше 17 мільйонів доларів. Як тільки відбудеться погашення заборгованості, ми будемо мати фінансову змогу почати виробництво та відвантаження для російського ринку.

- Це наслідок внутрішньо корпоративного конфлікту?

- Очевидно.

- А чи були ви свідком того, як відбулося захоплення заводу в Немирові?

- Це відбулося в неділю. Ніхто подібного не очікував, взагалі такого повороту подій ніхто не міг передбачити. Коли о 3-й годині зателефонували зі служби безпеки офісу і повідомили про силовий захват, у мене був справжній шок. В першу чергу дуже боляче, що скривдили співробітників, які на той час знаходилися на роботі. Постраждали люди, а це найгірше, це неприпустимо.

Хочу наголосити, що такі дії несли загрозу для оточуючих, для нашого міста. Будь-яке підприємство, а особливо виробники алкогольних напоїв без належного управління групами процесів може створити небезпеку і для співробітників, і для регіону та суспільства в цілому. Охоронці компанії, наприклад, обов’язково проходять навчання по цивільній обороні, знають як діяти в надзвичайних ситуаціях, можуть надати першу медичну допомогу. А на їх місце стали, м’яко кажучи, необізнані люди. Під час захвату була повна дестабілізація роботи підприємства, за рівнем небезпеки ніхто не стежив. Більше того, нова адміністрація навіть не вважала за потрібне убезпечити людей від виникнення нештатних ситуацій. Зокрема, так звані «охоронці» не дотримувалися елементарних правил санітарного режиму та поведінки на підприємстві: ходили в цехах без спецодягу, спали в котельній (!), а туди взагалі без спеціального дозволу ніхто не має права заходити, палили на території. Подумайте лиш, як можна палити біля спиртосховищ?!

- Як на період простою підприємства склалася доля колективу?

- Співробітники були відправлені у вимушені відпустки. Людям говорили, щоб вони йшли додому, а заяви писали пізніше. Було і таке, що колеги приходили на роботу, їх запитували хто для них є генеральним директором (Алла Глусь чи Юрій Сорочинський – ред.) і якщо відповідь не подобалась «охоронці» нового «керівництва», працівника могли не пустити на робоче місце. Наказом були відсторонені від роботи ряд керівників та спеціалістів. Потім з’явився наказ і про моє звільнення. Важко це згадувати...

Зупинку заводу відчуло на собі все місто. В першу чергу – співробітники та їх сім’ї. Люди були збентежені, не знали коли і яким чином можуть постраждати за свої дії чи слова. А втратити роботу в умовах невеличкого містечка, де можливості для заробітку обмежені – скажіть, що може бути гіршим? І керівним співробітникам було складно: ряд питань мали затверджуватися виключно за погодженням генерального директора. І коли вони приходили до Ю. Сорочинського і отримували відповідь: «От як ви раніше робили, от так і робіть» або «Робіть, як ви вважаєте за необхідне», люди розуміли, що такий керівник просто не має достатнього рівня компетентності для прийняття рішень. То як він може бути ефективним керівником? Поступове зростання кількості питань, які мали безпосередньо затверджуватися генеральним директором та не знаходили ним розв’язання невпинно вели до колапсу підприємства.

- Зарплату в цей час платили?

- Зарплата була виплачена за підписом Алли Сигізмундівни Глусь, легітимного директора ДП «УГК «Nemiroff». Нова адміністрація і з цим питанням не змогла, чи не вважала за потрібне розібратися

- Чому ви не погодилися працювати під керівництвом Юрія Сорочинського?

- Ми сумнівалися в легітимності його призначення, відчували брак компетенції. Люди, які не один рік працювали з виробництвом, лабораторією і технічними процесами розуміли, що новопризначений керівник не може управляти цими процесами. Особисто для себе я знаю, що визнаю новим керівником того, кому Алла Сигізмундівна передасть повноваження за законних підставах. А поки вона цього не зробила, всі вважали генеральним директором саме її. Так само, як генеральним директором її визнавали суди, банки, які проводили платежі, митні структури, для яких її підпис був легітимним.

- В ЗМІ було багато заяв, що ви діяли не по закону, коли в квітні звільнили Аллу Сигизмундівну. Що ви скажете з цього приводу?

- Звільнення – це рішення Холдингу. Не виконати його я не мала юридичного права, адже на той момент тимчасово виконувала обов’язки генерального директора. В результаті оцінку цим діям дав суд. В апеляційних судах також підтвердили легітимність перебування Алли Сигізмундівни на посаді генерального директора. І вже з липня ми працюємо в нормальному режимі, з компетентним, визнаним законодавством і людською повагою, керівником. Буквально за тижні лічені дні нам вдалося відновити роботу підприємства, забезпечити своєчасну виплату зарплати, відновити виплату податків. Уже за 1,5 місяця ми виконали зобов’язання по відвантаженню продукції. Але, прораховуючи прогнозні річні показники, можу зауважити, що без впливу негативних наслідків згаданих подій підприємству вдалося б реалізувати більш амбітні плани.

Олександра Циганченко, для ВИННИЦА.info