Стипендія як хабар для українського студентства

"Президент молодець, підняв нам стипендію!" - здавалось би, стандартна фраза наших студентів. Вперше я почув її від однокурсників, коли стипендія піднялася з 9 до 25 гривень - для нас це був майже космос. На першу ж підвищену стипендію всі дружно напилися. Ну, певне що хтось утримався, хтось витратив не всі 25 гривень, але. В той момент усі були дико вдячні нашому любому Леонід Даниличу за приступ щедрості, якось і не думалось, що ці гроші забрано з податків наших же батьків.

Потім я чув цю фразу ще не раз, навіть переставши бути студентом. Стипендія все росте. Студенти дедалі більш вдячні владі. І дедалі більше бояться лізти в політику: ану ж, хтось із викладачів "зріже" на іспиті - як потім жити без стипухи?

Поміркуймо: навіщо взагалі існує стипендія? Для заохочення? Ну то студент сам має бути зацікавлений у одержанні знань, заохочувати його будувати власне майбутнє - не обов\'язок держави. Чому держава має не лише навчати, а й заохочувати особу, котра скоріше за все піде працювати не на державну роботу. А то й взагалі виїде за кордон.

Для матеріальної підтримки? А от уявіть (чисто гіпотетично) бідного студента з села, в якого в школі погано викладали англійську. І саме на англійській його "зрізають" - замість 700-800 гривень на місяць він одержує 0 гривень. Студент із заможної київської родини (не менш гіпотетичний), який навчався у хорошому ліцеї натомість здає English на "відмінно" - і одержує 700-800 гривень щомісяця. Хоча для нього це - якраз на один похід до нічного клубу. А сільському студентові ці гроші знадобилися б значно більше: він міг би піти на курси англійської, підтягнути свій рівень. Але замість цього йому доведеться йти на працю, тобто ще менше часу приділяти навчанню.

Якщо подивитися в розрізі спеціальностей: студент-художник окрім фахової літератури та зошитів мусить закуповувати фарби, пензлі та інші недешеві матеріали. Студентові-юристу достатньо літератури. Комп\'ютер потрібен обом, при чому художнику - потужніший, аби нормально працювали графічні програми. А стипендія в обох випадках однакова, або навіть більша для того, хто менше витрачає безпосередньо на навчальний процес.

Таким чином стипендія далеко не завжди дістається тому, кому гроші насправді потрібні для навчання. Тобто в роль матеріальної підтримки вона також не вписується. Що ж тоді?

Все просто: стипендія - це хабар. Хабар, який дає влада з народної кишені одному з найбільш потенційно революційних прошарків - студентству. Пару копієчок пенсіонерам, пару копієчок студентам, пару копієчок бюджетникам... Не шкода: вкрасти можна буде набагато більше. А студенти міцно "підсіли" на стипендійну голку, чи то краще сказати - на короткий стипендійний повідок. І ніхто не задумується - як це так: зарплатня викладача дорівнює стипендіям пари-трійки студентів. Чи не провокує ця ситуація корупції?

Відмова від студентської стипендії в її нинішньому вигляді - ознака дорослішання як української освіти, так і суспільства в цілому. Замість "шари" повинна прийти справедливість. Багато хто вважає таку точку зору "крайньо правою", "радикально лібералістичною" і таке інше, я ж вважаю це цілком раціональним підходом як з "правої" так і з "лівої" точки зору.

Держава має забезпечити студенту все для комфортного навчання: просторі добре обладнані аудиторії, приладдя, витратні матеріали, кваліфікованих викладачів з гідною платнею. Право на гуртожиток повинні мати не лише приїжджі студенти, але й місцеві: не завжди зручно навчатися живучи, скажімо, в однокімнатній "готельці" разом з батьками, братом і дідусем. Малозабезпечені студенти повинні одержати можливість безкоштовно харчуватися в студентській їдальні. На все решту - модний одяг, пиво, нічні клуби - студент може заробити самостійно, не відриваючись від навчання.

Але чи зможе українське студентство порвати повідок - покаже час...

Павло Зуб\'юк, Тиждень