Сьогодні вінничанки кусають калиту і святкують Андрія

13 грудня — День святого Андрія Первозванного. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії і дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».

Хоча Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».

В народі 13 грудня називають святом Калити. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, причому – їм за це нічого не буде!

А дівчата в ніч на Андрія можуть спробувати дізнатися про свою долю. За народними традиціями, вони сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня, жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Традиційні гадання

На Святого Андрія дівчата ворожили майже цілу ніч, покладаючись на його пораду щодо вдалого заміжжя. З дня Святої Катерини і до Андрія дівчина повинна була носити при собі зав`язане у поясі конопляне зерня, а у ніч перед Андрієм вона мусила неодмінно посіяти його, незважаючи на мороз чи сніг, при цьому варто було примовляти:

Андрію, Андрію,

Я на тебе коноплі сію,

Дай мені знати,

З ким їх буду брати,

Андрію, Андрію,

Я на тебе сім`я сію,

Наміткою волочу,

Бо дуже заміж хочу.

Закликали свою Долю ще й у такий спосіб:

Я, Святий Андрію,

Конопельки сію;

Дай же, Боже, знати,

З ким весілля грати…

Після цих слів, як вважали наші бабусі, наречений повинен був обов`язково наснитись.

Звичайно, були і інші гадання, наприклад: потрібно було спекти великий солоний корж та з`їсти його на ніч; наречений повинен був приснитися та подати пити. Або ж взяти по наперстку пшеничного борошна та солі, розбовтати все це у воді та випити перед сном. Вночі захочеться пити і тоді присниться наречений, який подасть води.

А ще колись пекли солоні коржики і лягаючи спати, одну половинку коржика з`їдали, а іншу клали під подушку. Наречений мав прийти вві сні, щоб з`їсти другу половинку.

Рано-вранці, на Андрія, дівчина, прокинувшись, підв`язувалася поясом, цілий день молилася і нічого не їла, а лягаючи спати, знімала пояс та клала його навхрест під подушку, при цьому голосно казала:

Живу в Києві на горах,

Кладу хрест в головах;

З ким вінчатися,

З ким заручатися,

З тим і за руки держаться.

Вночі обов’язково мав з’явитися наречений, або як його ще називали – «Доля».

А ще саме на Андрія відбувалось веселе та жваве дійство – кусання Калити. Це був солодкий печений з маком, родзинками та медом круглий корж із діркою посередині. Через дірку пронизували мотузку й прив`язували калиту до одвірка чи сволока. Дівчата та парубки на вечорницях намагалися вкусити її, проте це зробити було складно, адже Калиту стеріг «Пан Калетинський», котрий смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.

В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений в мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після кпинів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав, то отримував по носі віхтем із сажею або медом.

Хоча і вкусити калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».

Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Ще цього дня ворожили і на погоду, підмічаючи: «Якщо до Андрія сніг не випав, зима буде теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною».

Рідна країна