Сьогодні у вінничан Медовий Спас

Християнська церква 14 серпня вшановує сім святих мучеників – братів Маккавеїв, їхню матір Соломію та їх учителя Єлеазара, які постраждали за відмову прийняти язичництво і прийняли мученицьку смерть.

Саме тому свято дістало – Маковія. Народ каже: де капала їхня кров, сходила велика полум'яна квітка, що одразу зацвітала, то і був мак.

Серед українців свято Маковія (Маковея) одне з найпоетичніших і найшанованіших. У дохристиянські часи цього дня вшановували Богів Спасів і освячували квіти, городину та криниці. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давні традиції.

Напередодні свята дівчата виготовляли “маковійську квітку” переважно з городніх і, частково, лісових квітів. Букет мав бути різнобарвним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м’яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля тощо. Крім того, до «квітки» додавали і голівку невеличкого соняшника, і все це пов’язували червоною стрічкою. Дехто додавав кілька стеблин конопель чи льону.

У такому букеті кожне зело мало свій символ: рута-м’ята оберігала від усякої напасті і додавала здоров’я, ласкавці сприяли тому, щоб у родині була ласка, злагода і щирість, кудрявці – аби у хлопців вились кучері й любили їх дівчата, маточник освячував плодовитість бджіл, а сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним до людей, тварин та рослин. Потім дівчата плели віночки, у яких йтимуть до храму.

Рано вранці церковні дзвони сповіщали про свято. Ненька будила дітей, оздоблювала «маковійську квітку» намистом, повивала червоною стрічкою, обгортала рушником і промовляла:

-  На, доню, квітку цю, щоб ти була така гарна, багата й пригожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці любили, як люблять люди квітку...

Менші хлопчики й дівчатка вибігали в квітник, робили й собі свіжі букетики і разом з усіма йшли до церкви. Після недовгої молитви священик виголошував світсько-повчальну проповідь для дітвори: аби були чемними, шанували батьків і старших, не лихословили, добре вчилися, допомагали по господарству, Були охайними.

Це — чи не єдина церковна відправа, участь у якій переважно брали підлітки; вони навіть несли хреста й хоругви при обході храму. Потім усі ставали в коло і священик освячував квіти, а за годину-другу поверталися додому, де їх чекав святковий стіл з пісним сніданком (у цей день починався Успенський піст).

Серед страв мали обов’язково бути шуліки, коржики та пиріжки з маком. «Маковійську квітку» підвішували до сволока або ж до божниці, де вона висіла протягом року. З квітів при потребі готували ліки чи купелі, дівчата вплітали їх у коси, «щоб не випадало з голови волосся». З маківок дехто робив ліки від безсоння, зерном начиняли суслу (соски-смоктунці) і обсипали обійстя, «щоб відьми не доїли корів і не приносили вроків».

Оскільки Маковій вважався дівочим та дитячим святом, то юнь у цей день не працювала. Підлітки гралися на луках у різноманітні ігри, а молодь збиралася подалі від села, щоб повеселитись і поспівати, так званих, спасівських пісень (оскільки наступав піст, то в селі церква забороняла це робити). Хлопці у цей день жартівливо називали дівчат макодзюбками чи маковійками.

З Маковеєм, як, власне, і з іншими шанованими у народі святами, пов’язано багато різних цікавих повір’їв.

Існував звичай на Маковея дарувати одне одному освячені макові голівки, щоб був мир і злагода між людьми.

Молоді мами, роблячи купіль для дівчинки кидали у воду мак, щоб хлопців було, як макового насіння, а синові перед першою купіллю осипали маком голову, щоб у майбутньому був багатим і вправним господарем.

Добре було визначати на Маковея місце для нової криниці — «сам Господь водичку на добру споживу благословить». З криниць виносили відром води до води великої (ріки). Виливши, перевертали на березі відро і зверху сідали, обернувшись спиною до течії, «щоб шкоди від повені не було».

На ріках хлопці катали на човниках своїх дівчат, осипаючи зібраний квіт, з яким на воду ступили, «щоб личко довго не в'януло». У деяких селах священик власноруч двічі ладаном обкурював криниці, «щоб відьми здихали» та чари на воді не приймалися.

Миром, громадою сусідні села сходились на межі, обмінювалися калачами, бо Бог товариськість любить та щоб сусідські парубки не билися.

У Києві майже до ХХ сторіччя існував звичай на Маковея йти до Дніпра святити воду. Все чоловіче населення на водосвяття обов’язково мало з’являтися у козацькому одязі. Цього дня люди купалися, щоб очиститися від лихої сили та запобігти хворобам.

Рідна країна