Сніжана Байделюк-Богун: Майбутня королева краси має бути упевненою у собі

Вінничанка Сніжана Байделюк-Богун танцює з восьми років, а безпосередньо бальними танцями займається з десяти. Хоча й пригадує, що перед тим ще два роки віддала акробатиці, а взагалі-то з дитинства мріяла про балет.

- Мама віддала мене на бальні танці, хоча насправді я дуже хотіла на балет, - посміхається спогадам вінницький хореограф. - Відтоді змінила кілька викладачів і врешті опинилась у групі Віктора Заславського - президента асоціації Вінницької області з бальних танців. Ми з партнером тренувались у нього до 17 років. Потім вступили до Харківської академії культури, де вчились на хореографів-балетмейстерів. Працювали у місцевому клубі два роки. Аж якось несподівано отримали запрошення від колишнього тренера. Він запропонував передати нам свою групу, бо вже закінчував викладацьку роботу. Отже, у Вінницю повернулись вести його справу. У 2005 році мій партнер по танцях поїхав до Великобританії, а я залишилась виховувати учнів. Тепер їх у мене майже сто. Є й такі, чия слава нині гримить на міжнародних конкурсах.

- А як доля пов'язала Вас із конкурсом "Міс Вінниця"?

- Якось як хореографа мене запросили у Вінницький медуніверситет допомогти організувати конкурс "Міс університет". Це, здається, у 2008 році було. Ми все зробили добре, конкурс удався на славу. А серед членів його журі був директор Вінницького міського палацу мистецтв "Зоря" Євген Майданик. Він побачив мою роботу і запросив допомогти з організацією "Міс Вінниці". До мене там десять років головним хореографом була Наталя Зозуля. Зрозуміло, що це дуже великий термін роботи над одним проектом, за цей час у будь-кого вичерпаються ідеї. Тому організатори й шукали нових людей у команду.

- Але з самим конкурсом Ви були знайомі й до того?

- Так, адже свого часу й сама була учасницею "Міс Вінниці". Два рази потрапляла у фінал - у 2003 і 2004 роках. Це, насправді, дуже корисний досвід. Мені, наприклад, участь у "Міс Вінниці" допомогла розібратись у собі, дала поштовх для розвитку, показала, що можу бути успішною. Не знаю, але чомусь для багатьох дівчат такі зміни мають відбутися саме на конкурсі краси. Але це спрацьовує. За нинішніх учасниць говорити не буду, але я завжди отримувала велике задоволення від цього конкурсу - і тоді як конкурсантка, і тепер як хореограф. Особливо від підготовки - уся ця краса, спілкування, гарні сукні, велика сцена. Це надихає. А потім сам конкурс пролітає ніби за півхвилини.

- Тобто перша ж Ваша постановка для "Міс Вінниці" виявилась вдалою?

- Вважаю, що так. Можливо, тому, що відчувала велику відповідальність, хотілося якнайкраще дебютувати у такому серйозному конкурсі. Ми все зробили на дуже високому рівні. Пригадую, що перший вихід був "новорічний" - дівчата у костюмах Снігурок, падав штучний сніг, поряд крутили сальто вправні та веселі "Діди-Морози".

- А труднощі на етапі підготовки виникали?

- Вони були, але завжди вирішувались. Найскладніше те, що за тих п'ять років, що я працюю над програмою, ми зробили стільки, що інколи здається - всі ідеї вже вичерпані. Адже кожна "Міс Вінниці" - це п'ять виходів на сцену, у кожного виходу - своя концепція. А наступного року все доводиться вигадувати заново, повторюватись не можна. Тож дедалі складніше якось здивувати публіку. Хоча й прагнемо цього.

- Ідеї завжди Ваші?

- Ні, спільні. Щось вигадую я, щось підказує Євген Майданник. Починаємо з виходу в купальниках. Він, можливо, найочікуваніший для публіки, але для нас найпростіший. Поки готуємо цей вихід, з'являються якісь перші ідеї для інших частин шоу, починаємо їх розвивати, втілювати. Ось, наприклад, коли був тринадцятий конкурс, ми відштовхувались від теми "нещасливого числа", якоїсь нечисті, відьм, чортів та ін. Звісно, втілювали ці образи на сцені у жартівливій манері.

- А якою буде цьогорічна сценічна постановка "Міс Вінниці"?

- Чесно признаюсь, вона ще у розробці. Але навіть якби все вже було готове, я б вам не розповіла (посміхається. - Авт.). Це має стати сюрпризом для вінничан.

- Дівчата завжди готові до виконання ваших задумів?

- Ми до цього прагнемо. Але якщо чесно, бувають учасниці, в яких не дуже все склалося зі сприйняттям музики, ритму. Коли дівчата не займались жодним видом танцю, тоді буває по-справжньому складно. А були й такі, які не знають елементарного - де праворуч, де - ліворуч. Ти кажеш їм - поверніться. Усі наліво, одна - направо. Ну, як з такими робити постановку? Але якось викручуємось...

- Таке часто трапляється?

- На щастя, ні. Ось минулий рік, наприклад, був просто чудовий. Усі дівчата вперше брали участь у конкурсі - молоденькі, слухняні. А то ще часто буває, що дівчата кілька років підряд приходять штурмувати конкурс, то з такими трішки легше, бо вони вже дечого навчились, знають нашу кухню. Але можуть показати й гонор. Мовляв, я вже бачила життя, чому ви мене, минулорічну фіналістку, можете ще навчити?!

- Що порадите цьогорічним претенденткам на корону "Міс Вінниці"?

- Інколи бачу таке - дівчина з чудовими зовнішніми даними на кастингу чомусь демонструє невпевненість. Виходить - погляд у підлогу. Швидко показалась, розвернулась і ще швидше втекла. Якась панічно перелякана, скута, не може очей підняти на конкурсну комісію. Дівчата, будьте впевненіші у собі! Пам'ятайте, всі люблять, коли дівчата ведуть себе природно, посміхаються. Але не штучною посмішкою, яка зникає одразу, як від тебе відводять погляд. Усмішка має бути щирою, невимушеною, упевненою.

- Хореографічний досвід збільшує шанси пройти кастинг?

- Навряд. На етапі відбору це зайве. Хоча під час підготовки до конкурсу може знадобитись, адже один із виходів - танцювальний, і це дає змогу кожній учасниці продемонструвати все, що вона може.

- А як щодо модельного досвіду?

- Здавалося б, це дуже близько до конкурсу краси, але не те саме. Навіть якщо дівчина дуже гарно ходить подіумом, ми змушені ту ходу підкорегувати. Адже модель навчають показувати не себе, а одяг. Їх вчать бути беземоційним манекеном. На конкурсі краси треба якраз протилежне - максимально розкритись, сподобатись і журі, і глядачам. Тому дівчатам-моделям насправді буває дуже складно перевчитись. Деякі з них не навчені навіть посміхатись. Ти просиш таку: просто покажи посмішку. Вона відповідає: хіба ж я не посміхаюсь? А та посмішка така боязка, що навіть зубів не видно. Саме моделі часто не розуміють, що роблять щось не так. Для них така скутість - нормальна.

- Це з Вашої точки зору, чи глядачі недоліки дівчат теж бачать?

- Найрозповсюдженіша проблема на кастингу - є фігура, немає обличчя. Або навпаки - у дівчини усе чудово з фігурою, а от обличчя... А глядач усе помічає, помилку на відборі організаторам не пробачить. Не даремно ж "міс глядацьких симпатій" так часто співпадає з першим, другим, третім місцями. У минулі роки дівчата часто приходили на кастинг із параметрами - або набагато більшими, або меншими за норму: або скелетики, або пишечки. Деяких хотілося підтримати, коли виходили на сцену, бо здавалося: ледь дихають. Кричати хотілося - дівчата, що ж ви робите із собою, їжте хоч трішки. А іншим навпаки хотілось сказати - обережніше з апетитом.

- Що саме чекає дівчат-учасниць під час підготовки до конкурсу?

- Тренуватимемось три рази на тиждень, по півтори години. Можливо, й частіше, якщо не будемо встигати. Найскладніше, що усе треба робити на високих підборах.

- Ви суворий викладач?

- Це часто залежить від того, як дівчата працюють і викладаються на наших тренуваннях. Інколи буваю суворою, інколи м'якою.

- Зав'язуються дружні стосунки з учасницями?

- Ні, завжди намагаюсь триматись трохи осторонь, бо це може зашкодити роботі, та й конкурсу в цілому. Звісно, до мене можна підійти, запитати про щось, порадитись. Але я не подружка. Просто зі своєї практики знаю, що невеличка дистанція потрібна. А от самі дівчата часто здружуються, готуючись до шоу...

- Здружуються? Тобто ті сльози, які ми часто бачимо у фіналі на очах учасниць - це щирі сльози радості за подругу, голівку якої прикрашають короною?

- Не думаю (сміється. - Авт.). Принаймні, не пам'ятаю такого. Ті, хто програв, зазвичай, плачуть, кидають букети, говорять подругам і організаторам не надто приємні речі. Хоча перед тим від них чуєш - та ви що, мені байдуже, яке місце посяду, не буду рюмстати нізащо. Але конкурс - це настільки справжні емоції, контролювати себе складно, буває, що й хлюпає через край. Хоча пам'ятаю позаминулого року серед учасниць було дуже багато подружок і вони щиро переживали одна за одну. Таке теж буває...

Максим Зотов, газета «Місто»