Смерть солдата на бойовому посту у Гайсині: вбивство чи трагічна випадковість?

19-річний солдат строкової служби Олександр Решетник у квітні мав повернутись з армії додому. У Гайсинському навчальному авіаційному центрі вже відслужив вісім місяців. 7 грудня Олександр заступив на чергування, а об 11.45 його знайшли застреленим. За офіційною версією, постріл з автомата - нещасний випадок. Однак батьки і рідні солдата цьому віри цьому не ймуть, бо запитання у них з\'явились уже відтоді, коли їм повідомили про смерть сина - чомусь аж через шість годин після трагедії.

У прокуратурі вбивство заперечують

Цього ж дня, 7 грудня, до Гайсина виїхала комісія Генерального штабу Повітряних сил. Версії вбивства і самогубства у військовій прокуратурі відкинули майже одразу.

- Схильності до суїциду солдат не мав, тілесних ушкоджень при огляді тіла не виявлено, передсмертної записки біля нього не було, - зазначив Михайло Козачук - військовий прокурор Вінницького гарнізону. - На службу хлопець не скаржився, планував і далі служив. Слідство ще триває, попередня версія - необережне поводження із зброєю. Знайшли тіло колеги-військовослужбовці, яким молодий солдат повинен був кожної години звітувати про ситуацію. Коли дзвінка не пролунало, чергові занервували.

Такої ж думки притримується і безпосереднє керівництво солдата.

- Олександра Решетника можна характеризувати лише з позитивних сторін, - повідомив підполковник Сергій Стоколос, командир військової частини А3769. - Завжди відповідальний, обов\'язковий, позитивний. Він заступав на чергування на бойову вежу вже 23 рази, служив у нас з квітня. Основною версією загибелі є необережне поводження зі зброєю, хоча й інші версії теж поки що не виключаються. Зараз проводяться слідчі дії військової прокуратури і військової служби правопорядку, також відбуваються комплексні перевірки Генерального штабу. Усі витрати на поховання взяла на себе військова частина.

На похорон прийшла майже тисяча людей

Поховали Олександра у військовій формі дев\'ятого грудня у рідному селі Мишарівка Теплицького району. Попрощатись з ним прийшли майже тисяча людей, вдвічі більше за населення Мишарівки. Командир військової частини, де служив хлопець, вимовив лише: "Вибачте, що не вберегли".

Рідні Олександра в офіційні версії слідства не вірять. Кажуть, Сашко не міг вистрелити випадково, а причин для самогубства у нього не було. Та й питають: а чому повідомили про його смерть аж через шість годин після того, що сталось?

- Я в цей час була у тітки, - розповіла Мар\'яна, сестра Олександра. - Ввечері, близько сімнадцятої години, подзвонила мама, кричить, а я не розумію, що відбувається. Каже, чи то Саша когось вбив, чи Сашу вбили. Коли ми приїхали додому, то на подвір\'ї було багато людей, мама з татом місця собі не знаходили. Ми одразу ж виїхали в Гайсин, але на територію військової частини нам заходити заборонили, пустили лише наступного дня.

Напередодні трагедії рідні вітали Сашка зі святом - Днем Збройних сил України. Мар\'яна каже, що брат був спокійним і веселим, як завжди. Тож приводу для хвилювання не помітили. Хоча, як розповіла сестра, близько опівночі він дзвонив два рази на тітчин телефон. Коли зранку йому передзвонили - його телефон вже був поза зоною досяжності. І, що дивує батьків і сестру, телефон Олександра досі не знайшовся.

Чому солдати мовчать?

Крім дивного зникнення мобільного телефону, рідних Олександра непокоїть ще кілька моментів. Не вірять вони у необережне поводження зі зброєю, бо і командир каже, що Олександр 23 рази був на чергуванні: то не навчився поводитись з автоматом?

- Нам одразу сказали, що вистрелив він у підборіддя, - розповідають рідні. - А коли ми самі переконались, що пошкоджене лише ліве око, підтвердили, що, справді, куля поцілила в око. Тай рука у нього залишилась стиснутою, наче міцно тримає автомат біля грудей. А автомат знайшли праворуч, зовсім близько. Таке відчуття, що його хтось обережно поклав. Ми запитували на похованні солдат, що приїхали: що ж сталось, а вони всі мовчали. Їм що, заборонили щось казати? Хлопців, що служили з сином, ми зовсім не звинувачуємо. Особливо шкода хлопчика, що заступав після Саші, його зараз тягають по допитах, перевірках, а він ні в чому не винний.

Друзі згадують, що, повернувшись з армії, Сашко збирався одружитись.

- Сашко ніколи ні на що не жалівся, у нього все завжди було добре, постійно жартував, посміхався, - розповів Мирослав Романюк, друг загиблого Олександра. - Хлопець ще з сьомого класу сам на себе заробляв, грошей у батьків практично не просив. Постійно тягнувся до самостійності, з усіма дружив. З дівчатами проблем не було, проте серйозних стосунків він не шукав. Коли випроводжали його в армію, то майже всіх хлопців дівчата проводжали, а його - ні. Все жартував: "Нащо мені та дівка? От відслужу, прийду справжнім чоловіком - тоді і весілля зіграємо".

Анастасія Олехнович, газета «Місто»