Режисер Любомир Левицький: «Зняти кіно може кожен вінничанин! Треба лише захотіти!»

 На презентації свого фільму «Тіні незабутих предків», який вдруге показують українські кінотеатри, Любомир Левицький розказав вінничанам, де шукати гроші на свою кіномрію і як зробити її конкурентоспроможною із голлівудськими стрічками.

17 липня, кінотеатр «Родина», 22.00.

У час, коли зазвичай завершується останній сеанс у кінотеатрі, молодь завзято чимчикує до зали. Нагода особлива - вперше у Вінницю приїхав відомий український режисер Любомир Левицький.

- У листопаді, коли у кінотеатрі імені Коцюбинського показували «Тіні незабутих предків», я якраз захворіла, тож за моїм квитком у кіно пішла сестра. Фільм їй шалено сподобався. Вона потім ще півмісяця усім розказувала, який класний «ужастик» зняли українці. Чи не вперше фільм я не знайшла в Інтернеті для скачування, тож уже не вірила, що колись його побачу. Аж тут новина через півроку: його покажуть у «Родині» на нічному сеансі, а на презентацію приїде сам режисер! Було б гріх таку подію пропустити, - розповіла «ВИННИЦА.info» вінничанка Оксана Шеремета.  

Таких цікавих вінничан у «Родині» зібралася повна зала, тому коли увійшов режисер, усі зустріли його гучними оплесками.

- Мені дуже приємно сьогодні бути у Вінниці з вами, бо те, що ми зараз робимо, є дуже важливим, - привітався із шанувальниками Любомир Левицький.

Вперше його ім’я прогриміло в Україні у 2006 році, коли молодий амбіційний режисер презентував свій перший фільм жахів «Штольня». Нині цю стрічку Любомир Левицький називає студентською роботою і провальною картиною-практикою, яка є у фільмографії кожного режисера. Сьогодні Любомиру Левицькому 33 роки, на власних помилках він добряче помудрішав, тому на ті ж граблі зарікається більше ніколи не наступати. І глядачі йому вірять. Адже його наступна картина «Тіні незабутих предків» на відміну від «Штольні» зібрала оберемок схвальних відгуків і вже після національного прокату окупила себе, повернувши творцям вкладені 700 тисяч доларів, що стало першим прецедентом в історії сучасного українського кінематографу. Зараз Любомир Левицький працює над своєю наступною стрічкою про українських воїнів-характерників, зйомки якої пройшли у Казахстані, а паралельно - вирішив дати друге життя своїм «Тіням», знову пустивши фільм на екрани українських кінотеатрів.

- Ми добряче попрацювали над захистом авторських прав. І хоч ніхто з друзів не вірив, досі в Інтернеті не з’явилося жодної екранки «Тіней незабутих предків», - розповідає Любомир Левицький. - На четвертому тижні нашого першого прокату почався Євромайдан, тому багато хто так і не змогли подивитися фільм. Зараз ми знову надаємо таку нагоду.

Режисер вірить, що його кіно, зроблене українцем для українців, саме в цей непростий для України час може підняти дух молоді, що почала занепадати під впливом негативних новин.

- Найгірші наслідки починаються тоді, коли люди падають духом. Тому ми вирішили трішки відволікти молодь, показати, що ми - повноцінна нація, яка може робити якісне кіно, не гірше, ніж у Голлівуді, - говорить режисер. - Такі моменти неймовірно згуртовують і підіймають дух! Наглядний приклад - київський концерт «Океану Ельзи», на якому були всі мої друзі. Зібралося 75 тисяч людей - ту енергетику, вібрації не передати словами! Те ж саме ми хочемо зробити навколо нашого кіно. Щоби всі збиралися і розуміли, що ми не гірші за когось.

Перевіривши, чи є серед присутніх вінничан люди, що мріють зняти власне кіно, протягом наступної години Любомир Левицький розповідав їм, як свою мрію втілити у реальність. Де брати сценарій, як робити трейлер, зацікавити спонсорів і отримати якісний сучасний продукт - жоден із пунктів не залишився поза увагою.

- У кожному місті є талановиті люди. У цьому я переконався, коли ми проводили кастинг до «Тіней». Я відчував себе Костянтином Меладзе, коли переді мною виступало близько 4,5 тисяч талановитих хлопців і дівчат. Саме з ними хотілося б поділитися досвідом, уберегти від помилок, яких ми допустили у свій час, - запевнив Любомир Левицький. - Багато випускників наших театральних і кіновузів дуже забиті у своєму баченні, бо викладачі, які не мають практичних знань, а тільки знають саму теорію, з них роблять інкубатор. Про себе ми не говоримо, що ми суперкруті і приїхали чогось навчати. Ні! Ми просто хочемо поділитися досвідом, адже наш український кіноринок дуже специфічний, близький до мексиканського (сміється).

Порада 1 - відчуйте себе режисером!

- Для того, аби стати фільммейкером, не обов’язково йти у кіношколу чи університет. Все простіше - почніть з вашої візитки. Завтра напишіть ім’я, прізвище і те, ким ви є. Не бійтеся! Ваш кінодосвід - це усі фільми, які ви передивилися. Я, наприклад, не закінчував жодну кіношколу. В Німеччині три місяці ходив на сценарну майстерність, куди приїжджали люди з різних країн світу, показували свої сценарії і говорили, які вони круті сценаристи. І що? Я нічого не розумів, бо вони говорили німецькою (сміється). Коли я усвідомив, що хочу знімати кіно, приїхав у Київ і почав займатися рекламою і кліпами. Будучи асистентом режисера, ходив з блокнотом і записував всю інформацію, поки не зняв свій перший фільм.

Коли ви надрукуєте собі візитку, вже не відв’яжетеся від друзів, які будуть діставати: «Який ти режисер, якщо нічого не зняв?». Ви поставите себе в положення, від якого не відвертитеся. Звичайно, буде страх: «Може, це не моє. Може, не вийде…» Женіть такі думки! Наші мрії стоять за стіною, яка називається страх. Але ж страх - це ілюзія. Його немає. Є рамки, які ми самі собі створюємо. А ще є лінь, з якою бореться кожна творча людина. Женіть лінь, бо поки ви будете відкладати все на завтра, не зоглянетеся, як вам буде уже 40 років і буде пізно щось знімати. Більше робіть, а не роздумуйте. Починайте з маленьких кроків. Сьогодні, наприклад, поставте мету знайти людину для кіновиробництва в Інтернеті. Так за рік з цих маленьких кроків у вас вийде колосальний результат.

І не бійтеся зробити щось схоже на те, що було. Весь світ краде один в одного! Тарантіно краде у Гая Річі, Гай Річі - у Тарантіно, а обоє - у Мартіна Скорсезе. Не бійтеся, що вас викриють. Ваше кіно все одно не буде схожим на щось інше. Он Потап пише пісні і ніхто не помічає, що він все краде (сміється). Просто беріть ноутбук, купуйте харддиск, включайте кіно і робіть скриншоти із фільмів, які вам подобаються. Коли у вас буде величезна кількість кадрів, ви будете розуміти, що треба знімати.

А ще - налаштуйте себе, що кіно має заробляти гроші. Не вірте тим, хто говорить, що працює заради мистецтва. Якщо ми не будемо заробляти на кіно, ми підемо на іншу роботу і загубимо себе, як спеціалістів. Мотивуйте себе не грошима, а повними залами людей, які можуть прийти тільки на хороше кіно.

Порада 2 - шукайте гідний сценарій!

- Перше, що потрібно для того, аби зняти кіно, - це хороший сценарій. І це найбільша проблема у нас сьогодні. Все, що присилають мені на e-mail - це хлам. Потрібно писати історії про самих себе, про нас, українців, і культивувати героя, з яким себе зможе асоціювати кожен глядач. Не треба вигадувати історичних персонажів і дорогу фантастику, яку в житті не реалізувати в Україні. Ми зараз маємо ще більші проблеми, які мали до цього. Бо загубили російський ринок. Зокрема, «Тіні», які дуже сподобалися російським дистриб’юторам, у прокат так і не вийшли, бо прокатники побоялися, що люди не прийдуть на «бандерівське кіно». Судити за це їх не треба. Це просто політтехнологія, зроблена певними людьми для певних цілей. Ми всі просто є заложниками цих обставин…

Оскільки російський ринок ми втратили мінімум на 5-10 років, треба рухатися іншим шляхом - знімати недороге, малобюджетне кіно, орієнтоване на національний прокат, на продаж телеканалам чи в Інтернеті. Тут безпрограшний варіант - це комедії. Вони дуже популярні, зроблені з урахуванням ментального гумору і не потребують складних спецефектів. У комедіях головне - це хороші актори, яких у нас вистачає, і сценарій, з чим, повторюся, проблеми.

Я вчився писати сценарії з 2001 року. За три роки зміг написати «Штольню». Сам фільм був нічого, але коли ми прийшли в кінотеатр, побачили, що написали провальну кінцівку, яка потягнула весь фільм донизу. Тоді нам просто так кортіло зняти своє кіно, що ми не приділили уваги сценарію. А це найважливіше, що приводить людей у кінотеатр! Ми не маємо можливості тягатися із Голлівудом у спецефектах, тому давайте брати історією, робити класні сюжети.

Перше, що треба написати, це ледлайн - короткий опис, про що ваше кіно, у 3-4 реченнях. Це те, що має чіпляти продюсерів, яких ви можете зустріти у будь-який момент. Ні в кого немає часу вислуховувати ваші довгі пояснення про глибинні ідеї фільму, хто куди піде і так далі. У вас буде декілька хвилин, аби підійти до продюсера, представитися, сказати: «Мій фільм про те і те»,  - дати візитівку і піти. І якщо людину зацікавлять сказані вами пару речень, вже завтра вам передзвонять.

Наступний етап - це синопсис - історія вашого кіно на 1 сторінку. Фільм коротко має бути розписаний від початку до кінця, включаючи зав’язку, розвиток подій, розв’язку, кульмінацію і епілог.

Третій крок - це трітмент, тобто презентація фільму з його епізодів. Кожен фільм складається з 30-40 епізодів. Їх потрібно прописати без діалогів. І тільки потім можна приступати до написання сценарію. Ваш трітмент раджу дати почитати якомога більшій кількості людей, адже критика дуже важлива. Не думайте, що ви - генії. Помилятися повинен кожен.

І не довіряйте друзям! Вони - ваші вороги, бо будуть жаліти, говорячи, що все супер. Довіряйте чужим, які не зацікавлені у вашій роботі. Якщо збігається три думки - переробляйте сценарій, якщо менше - нічого не робіть, не губіть себе і своє бачення, адже під всіх підлаштуватися неможливо.

Порада 3 - де шукати гроші?

- Після сценарію наступний крок - пошук грошей на зйомки. Є два шляхи: бізнес-проекту і спонсорський. Під спонсора можна придумати, що завгодно. Наприклад, можна написати ідею про пральну машинку, яка є входом у потойбічний світ, і запросити на спонсора компанію, яка виготовляє ці машинки. У Вінниці ви взагалі можете знайти фабрику, яка виготовляє цукерки, і зняти кіно про нового Віллі Вонка (сміється)…

Другий шлях - бізнес-формула - жорсткіший, бо ви матимете справу із великим бізнесом. Так робили ми, знімаючи «Тіні» 50 на 50 зі спонсорською компанією. Ми брали гроші, умовно в кредит, під велику відповідальність. Цими грошима ми ризикували так само, як і спонсори. А, коли ви несете фінансову відповідальність, повірте, вам уже й не сильно хочеться спати по ночах. У вас є найкраща мотивація працювати, бо ви не можете не зробити хіт. Це, до речі, те, що може вирішити проблему українського кіно. Адже усі, хто працює із Держкіно, мають єдину задачу - здати фільм державі, а як він пройде у прокаті, їм неважливо. Ця схема губить наш кінематограф. А, як на мене, краще було б, якби держава давала режисеру гроші в кредит із зобов’язанням повернути їх протягом 5 років. Це на той випадок, якщо фільм провалюється у прокаті і можна заробити на іншому проекті. Тоді б у людей була фінансова відповідальність і вони б перестали знімати нікому незрозуміле кіно.

Бізнес-план для кіно складається, як на будь-який інший проект. Ви маєте розрахувати, як будете відбивати гроші. І тут знову ж головне - відшукати унікальну пропозицію на ринку. Гарний приклад - позиція продюсерів, які зняли «Відьма із Блер», а потім «Паранормальне явище». Ці фільми коштують копійки, бо зняті навіть не на кіно-, а на відеокамеру, проте вони мають унікальну пропозицію на ринку, відрізняються від усього. Дистриб’ютори побачили велику перспективу, почали вкладати гроші в рекламу і кіно заробило у 30-40 разів більше за свій бюджет. Тому шукайте свою нішу, будьте креативними бунтарями.

Порада 4 - як зібрати команду?

- Шукайте таких, які думають, як ви. Зараз через Інтернет та соціальні мережі ви можете легко знайти спеціалістів, які хочуть реалізувати себе. Але знайте: у команді повинні бути 3 беззаперечні професіонали - це оператор, художник-постановник і директор виробництва. Ви ж повинні затямити і свою роль. В Україні не можна бути просто режисером чи сценаристом, треба бути фільммейкером, який думає глобально, продумуючи все до дрібниць, включаючи промокампанію.

А щоби згуртувати команду, я рекомендую перед зйомками із акторами робити тімбілдінг. Аби потім актори виконували те, що потрібно вам, зробіть їх своїми друзями. Поїдьте разом відпочиньте у Карпатах і - гарантую! - за тиждень ви приїдете іншими людьми, будете розуміти один одного з півслова.

Порада 5 - локації і спецефекти

- Я раджу використовувати те, що вам доступно. Батько працює на заводі? То знімайте своє кіно там. Ваша ідея повинна виходити із того, що ви можете зробити дуже дешево. Якщо ви понавигадуєте супердорогі локації, проект зупиниться і кіно ви так і не знімете.

Спецефектів теж рекомендую у перших фільмах використовувати по мінімуму. Зараз є багато молодих компаній, які об’єднують фрілансерів. Усім їм потрібні шоу-ріли - проекти, щоби себе продавати. Прийдіть до них з пропозицією плацдарму, де вони зможуть реалізувати свої ідеї. Так ви допоможете один одному.

Порада 6 - стадія монтажу

- Монтажера треба знайти ще до початку зйомок, аби він щодня був на майданчику поруч із вами. Або ж вчіться самі монтувати: качайте програми і робіть чорновий монтаж, з якого потім на студії за пару днів зроблять професійний. Особисто я жоден кадр нікому не довіряю, тому усі свої фільми монтував самотужки. Коли робив «Тіні», три місяці не вилазив із монтажки, зате не пропустив нічого такого, що би я не хотів бачити у фільмі.

Порада 7 - ідеальний трейлер

- Найвідповідальніша мить - монтаж трейлеру, який є обличчям вашого проекту. У трейлер потрібно вставити все найкраще, що є у фільмі, але й не варто завищувати очікування глядача - 10 % залиште для перегляду у кінотеатрі. Наприклад, у трейлер «Тіней» ми засунули мінімум спецефектів. Хотіли, аби глядачі отримали під час перегляду більше, ніж очікували, і почало працювати сарафанне радіо. У нас так і вийшло: глядачі розповідали друзям, що їм сподобався фільм і з кожним наступним днем зали все більше наповнювалися.

Порада 8 - листи дистриб’юторам

- На етапі продакшну я раджу шукати дистриб’юторів, які катають фільми, близькі по жанру до вашого. Пишіть їм листи, їдьте у гості знайомитися. Нехай вони три рази вас пошлють - це добре, бо будуть пам’ятати вас у обличчя. Мене, наприклад, багато разів посилали, а потім вже зустрічали, як рідного: «О, а ви у нас були!». Не бійтеся ламати двері. Я сам люблю настирливих людей у своїй справі, бо видно, що це їм треба, що вони не сумніваються: може, буде, а може - ні... Коли людина чогось дуже хоче і 50 разів вам про це говорить, ви поневолі слухаєте її до кінця і починаєте про неї думати. Цього вже достатньо, аби проект запрацював. Коли у вас буде готовий трейлер і будете його показувати дистриб’ютору, вкладіть масу зусиль у цю зустріч, бо від неї залежатиме ваша подальша кар’єра. І якщо пощастить, ваше кіно попаде на великий екран. Але ви чітко маєте знати свою цільову аудиторію, розуміти, для кого ваш герой, з ким він асоціюється. Друге улюблене запитання дистриб’юторів: «На які фільми схоже ваше кіно?». Ви повинні назвати 5 успішних фільмів, схожих по жанру. Пам’ятайте: дистриб’ютори мислять інакше, вони не творчі люди, вони продають кіно, чітко розуміють, на які жанри йдуть люди. Поставивши свій фільм в один ряд із відомими кінохітами, ви змусите дистриб’ютора переглянути ваш dvd.

Кадр із фільму «Тіні незабутих предків». Незабаром картина вийде у прокат в Польщі та інших країнах світу, а українці зможуть переглядати фільм на iTunes і сайті megogo.net

- Фільммейкери - це авантюристи! - переконує Любомир Левицький. - Неможливо зробити кіно по плану. Це хімія. Єдине, що має бути правильно - це сценарій. Все інше - часткова імпровізація.

У Вінниці Любомир Левицький розказав, що під час зйомок своїх наступних проектів планує влаштовувати open-stage (відкриті майданчики), де кожен бажаючий зможе спостерігати, як знімається кіно і навіть попрактикуватися. Інформацію про те, як можна потрапити до його команди, Любомир Левицький зараз розміщує на своїх сторінках у Facebook та «Вконтакте», а через 2 місяці запрацює його сайт, де вся важлива інформація буде розкладена по департаментам.

Свою зустріч із вінничанами під бурхливі оплески Любомир Левицький закінчив символічно:

- Гуртуймося! Слава Україні! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла...

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info