Після 1,5-годинної «прогулянки» Лондоном «Краща спортсменка року», вінничанка Ольга Яковенко готує кросівки до вулиць Бразилії

Майстер спорту міжнародного класу зі спортивної ходьби Ольга Яковенко минулого року стала бронзовою призеркою Кубку Європи. Завоювавши ліцензію, боролася із найсильнішими атлетками світу на ХХХ Олімпійських іграх у Лондоні. І хоча на п'єдестал цьогорічних змагань їй піднятись не вдалось, власний рекорд на 1 хвилину все ж перевершила. А ще 25-річна вінничанка перемогла у обласному конкурсі «Людина року-2012» у номінації «Кращий спортсмен» і відтепер її фото красується на Вінницькій обласній Дошці пошани.

- Перемога у номінації для мене дуже почесна, тому що на таку подяку від вінничан не кожен може розраховувати, - стверджує Ольга, - це для мене чималий стимул для подальших перемог від імені нашого краю.

- Якщо говорити про досягнення, які для Вас найбільш значимі?

- Незважаючи на мій вік, я багато чого досягла у своєму виді діяльності. Найвище досягнення – це те, що я потрапила на Олімпійські ігри. Як кажуть, кожен спортсмен, який виступає на змаганнях міжнародного рівня мріє про це. Це та вершина, до якої ти можеш доторкнутися. Про Олімпіаду я мріяла завжди, довго до неї йшла - і моя мрія здійснилася.

- Яких зусиль для цього довелось докласти?

- У мене був досить нелегкий шлях. Кожен день доводилось важко працювати. Не тільки над фізичними якостями, а й над собою. Окрім того у 2009 році мені зробили операцію, після якої тривалий час приходила у норму. Але змогла повернутися і доказати собі, що я можу і надалі займатись спортом на високому рівні. «Повинна – значить можу» - з цим девізом я йду по життю і він мені допомагає, тому що я вірю в свої сили.

- У світ спорту кожен потрапляє по-своєму. Якою стежкою прийшли Ви?

- Я тоді навчалась у 10 класі. До нас прийшов тренер, який набирав дітей в дитячо-юнацьку спортивну школу. Так, як я була досить активною, проявляла себе у школі, брала участь у багатьох змаганнях – вчитель фізкультури порадив йому мене. Так почалася моя кар’єра. Зараз тренуюся у Ковенко Андрія Віталійовича – це мій другий тренер, до якого я прийшла у кінці 2006 року.

- Чому такий вибір – «спортивна ходьба»?

- Спочатку це було хобі, яке переросло у стиль життя. Це досить важкий вид спорту, який потребує великої віддачі і терпіння: тренування триває 1,5 - 2 години і весь цей час потрібно виконувати одну й ту ж вправу. Цим видом спорту, через його монотонність, не кожен може займатись. У мене склад характеру спокійний і врівноважений, тож мені такі це подобається. У нас бувають тренування, коли ми повинні протягом 3-4 годин просто ходити в середньому темпі. Буває, що ходимо по перехресній місцевості, якщо на зборах у горах, то – піднімаємось. Коли великий проміжок часу знаходишся у русі – багато про що можеш подумати. Мені подобається.

- Будь-які спортивні змагання це не лише медалі і нагороди, алей шанс покращити власний рекорд. Тож, можна сказати, що з Лондона Ви повернулись переможницею, так?

- Дійсно, на цих Олімпійських Іграх дистанцію я пройшла за 1 годину 32 хвилини 7 секунд - це мій рекорд, який я встановила цьогоріч, тобто на 1 хвилину швидше ніж на Кубку Європи. У нашому виді програми 20 км – це дистанція, на якій розігруються комплекти медалей не тільки на Олімпіаді, а й на всіх великих змаганнях – Чемпіонатах світу та Європи.

- Як проходила підготовка до Лондонської Олімпіади?

- Можна сказати, що безпосередня підготовка розпочалась у 2009 році, адже тоді я вперше потрапила на великі змагання: спочатку на Кубок Європи по спортивній ходьбі, потім на молодіжний чемпіонат Європи, де я здобула 4 місце. Було трішки образливо, тому що від п'єдесталу мене віддаляло лише один крок. А потім був мій перший найбільший досвід у спорті – участь у Чемпіонаті Світу. От з того моменту і почалася моя підготовка до Олімпійських Ігор.

- Боротьба за ліцензію де і як відбувалась?

- Це було у минулому році на Кубку Європи зі спортивної ходьби. Я прийшла 5-ою, а в загальнокомандному заліку із жіночою збірною України ми зайняли третє місце. У видах, де є хронометраж, олімпійські ліцензії називають нормативами. Існує норматив «А» - він вважається вищим, і норматив «Б» - це нижчий. З нормативом «А» країна може виставляти 3 людей, а з нормативом «Б» - лише одну. Так як ми всі мали норматив «А», то від нашої країни до Лондона поїхало 3 дівчини . Але, у 2012 році необхідно було підтвердити ці нормативи на міжнародних змаганнях, це був Кубок світу зі спортивної ходьби, на якому ми довели, що гідні їхати на Олімпійські Ігри.

- На цьогорічній Олімпіаді у спортивній ходьбі найкращі результати показали росіяни. Як вважаєте, в чому секрет їхнього успіху?

- Дійсно, з 2007 року російських спортсменів дуже важко потиснути. Певне через те, що у них в місті Саранськ знаходиться єдиний у світі Центр олімпійської підготовки зі спортивної ходьби. Там працює досить велика кількість спеціалістів. У нас такого, на жаль, немає. Але, незважаючи на це, наші спортсмени досить непогано себе проявляють на міжнародних змаганнях.

- Своїм результатом Ви задоволені?

- Так, це мій перший старт на Олімпійських іграх, дебют. Було пройдено досить великий шлях до цього, ми багато працювали і те, що я показала особистий рекорд на даній дистанції говорить про те, що ми добре підготувались і все ще попереду. У спорті кожен результат - досягнення, тому що кожен, хто досягнув фінішу – вже переможець. У Лондоні на старт вийшло більше 60 учасниць. З багатьох країн були представлені найкращі. А це дуже серйозна конкуренція. Це не боротьба, не бокс, не важка атлетика. У них в категоріях приблизно до 20 людей можуть виступати, а у нас від 60 до 100. Різниця суттєва. Ми з тренером потім довго аналізували виступ, і зробили висновки, що у мене були помилки не в технічній, а в тактичній підготовці. Але це мій перший старт такого рівня, тож сподіваюсь, я зроблю правильні висновки на майбутнє. Найважливіше у спортивній ходьбі, це коли йдеш по дистанції, як би важко не було — потрібно завжди думати про те, як ти йдеш, яка постановка ноги, обов'язковий  контакт із землею, щоб коліна не були зігнутими. Якщо забуваєш - це може закінчитися плачевно.

- Чимало людей спостерігали за змаганнями, вболівали за вас, але певне, найбільше, хвилювалися і підтримували батьки?

- Знаєте, батьки не одразу розуміли мого захоплення спортивною ходьбою. Пам’ятаю, приходиш з тренування чи приїжджаєш зі змагань, втомлена, розчавлена, а вони питають: «Що ти там такого робила? Побігала, походила 1,5-2 години. Що складного?». Але одного разу, коли у Вінниці проходив  Кубок України з легкої атлетики на змагання прийшли мої батьки і побачили, як їхня дитина працює. Тоді їхня думка про цей вид спорту змінилась докорінно. Відтепер вони постійно спостерігають за мною, коли я виїжджаю на змагання, дивляться трансляції, переживають. Вони ще більше за мене хвилюються, ніж я.

- До Ріо-де-Жанейро вже почали готуватись?

- Потрапити на наступну олімпіаду — це звучить заманливо. Головне, що вік мені ще дозволяє. А підготовку вже розпочала. Спочатку в планах перемога на Чемпіонаті Світу - 2013 у Москві, а також Кубок Європи зі спортивної ходьби. Хочу показати найкращі результати і гідно представити свою країну. Піднятись на п'єдестал особисто, а не у складі команди.

ВИННИЦА.info