Петро Бровко: Я народився по дорозі до лікарні, просто у кузові машини

В одній з кав'ярень Могилів-Подільського є дерево - живе дерево, обгороджене скляною перегородкою, росте просто у залі. Вечорами дерево підсвічується. А відвідувачі, сидячи біля каміна, можуть спостерігати, як йде сніг, падає дощ, листя восени. На моє питання: "Звідки взялась така цікава деталь інтер'єру?", офіціантка з гордістю розповіла: "Це наш мер придумав. Він забороняє рубати дерева".

Мер Могилів-Подільського Петро Бровко - людина у ЗМІ відома. По-перше, уже вчетверте обирається міським головою Могилів-Подільського. А по-друге, жодна кандидатура на посаду мера цього міста на минулих виборах не викликала стільки обговорень на теренах області. Петра Бровка звинувачували у тому, що він громадянин Молдови. Навіть відбулось кілька судів, які завершились нічим. Про таємницю свого народження, про любов до дерев, родинне коріння і своїх п'ятьох дітей Петро Бровко відверто розповів газеті "Місто".

- Петре Петровичу, чи правда, що Ви забороняєте рубати дерева?

- Дерево - живе, і я думаю, ми не маємо права його рубати. Навіть, якщо ми будуємо будинок, він не має переваги перед деревом, яке росте 30-50 років.

- Що ви вважаєте своїм найголовнішим досягненням у житті?

- Те, що я, згідно з біблейськими канонами, збудував хату, посадив дерева, маю дітей. Маю досягнення як спортсмен. Тож думаю, як чоловік я відбувся - для мене це головне. При цьому, нікому нічого не винен, нікому нічого не заборгував.

- Могилів-Подільський - єдине місто України, де митниця розташована у його центрі. Як це відображається на житті його мешканців?

- Наявність кордону - це визначальна особливість, яка вирізняє Могилів-Подільський від інших міст області. Ми перші зустрічаємо гостей, ми проводжаємо тих, хто від’їжджає. Разом з тим, це накладає додаткові проблеми, інколи незрозумілі, інколи такі, які неможливо розв’язати на місцевому рівні. Але в цілому статус прикордонного міста - це перевага, а не недолік. Це і розвиток малого бізнесу, і рівень життя, і наявність двох джерел інформації з різних боків кордону. Єдине - вантажні автомобілі руйнують стару інфраструктуру міста. Ми  підтримуємо ідею зробити ще один перехід через кордон у селищі Бронниця, який би розвантажив центральну частину міста.

- А Ви самі з Могилів-Подільського?

- Юридично я народився у селі Борівка, це Могилів-Подільський район. По дорозі. Машина з моєю мамою їхала з Борівки у Чернівці у лікарню, але не доїхала. Я народився просто у кузові.

- На минулих виборах опоненти звинувачували у тому, що Ви - громадянин Молдови...

- Це треба спитати людей, громадянин якої я держави! Мене і мою родину знають з дитинства не тільки у Могилів-Подільському, але й у Чернівецькому, Шаргородському, Ямпільському, Мурованокуриловецькому, Томашпольському районах. Я вважаю ці звинувачення просто піар-акцією. Знайте, я один набрав  більше голосів, ніж всі вони разом взяті (опоненти - Ред.). У них не було аргументів проти мене, не було порушення на виборах. Все це надумано, а тому і не мало продовження. Я сьогодні працюю і роблю все необхідне, відновлюю інфраструктуру міста, а вони - незрозуміло хто і де!

- Розкажіть трохи про свою родину. У Вас другий, цивільний шлюб?

- У мене з колишньою дружиною чудові стосунки і троє дітей. У другому шлюбі - двоє.

- Як звати дітей?

- Петро - старший, далі Денис, Кристина, Богдан і Дарина, їй чотири з половиною роки.

- Старший - це вже третій Петро Бровко?

- У нас традиція, що старший син у сім'ї - тільки Петро. Одне покоління була перерва, а шість останніх поколінь ця традиція зберігається.

- Ви досліджуєте історію свого роду?

- У мене велика книжка, там переписані всі прізвища в Україні, реєстрове козацтво. Там є і моє прізвище. Як по батьківській, так і по материнській лініях. По батьківський - козаки-голота, Бровки із запорізьких степів. По материнській - міщани.

- А який у вас будинок? Зважаючи на любов до дерев, напевно, є садок?

- І перший, і другий мої будинки стоять на березі Дністра. Є садок, англійський газон, по якому босоніж можуть бігати діти.  Є виноград, який я привіз із Хорватії. Інколи його грона можуть важити до одного кілограма.

- Як відпочиваєте?

- Для мене головний відпочинок, коли мене не чіпають, коли я можу помовчати. У мене немає великих вимог, мені не потрібен фешенебельний готель. Я не можу відпочивати на пляжі, де не можу повернутися, коли до води потрібно пройти 20 рядів шезлонгів. Я можу відпочивати, де є гори, де мало людей, де все живе, натуральне, якась гірська річка. Дуже люблю наш Дністер, там чиста вода. Ще одна перевага митниці: коли з'явився кордон - Дністер ожив, вся живність повернулась. З'явились різні види чапель, луні, соколи.

- Яким видом спорту займаєтесь?

- Я - майстер спорту з греко-римської боротьби. Декілька разів вигравав чемпіонати України і  Молдови. Це боротьба, яка має тисячолітню історію, яка робить тіло досконалим і зовнішньо привабливим.

- Ваша улюблена страва?

- Люблю українські страви, сало з часником і чорним хлібом. З повагою ставлюсь до їжі середземноморських країн. Я люблю червоне і біле вина, пармську шинку, прошутто - це сиров'ялена свиняча ніжка. Дуже люблю овочі, фрукти, сири. Люблю воду з газом, особливо кока-колу, вважаю її корисним напоєм, лікувальним.

- Ваші улюблена книга, письменник?

- Свого часу перечитав усього Фенімора Купера, закохувався в індіанців, їхній спосіб життя, їх патріотизм. Можливо, через те, що я свого часу перечитав понад 40 томів Купера, ми у 1986 році підняли перший жовто-блакитний прапор на Вінниччині. Ці книжки мене виховували патріотично.

- Чи є уподобання в одязі? Можливо, улюблений бренд.

- Моя дружина любить, щоб я вдягався гарно. Точніше, я люблю, щоб я вдягався гарно, а вона любить, щоб я вдягався у брендовий одяг. Але чи є річ брендова - не суттєво, якщо вона зручна і практична у використанні. Але такі речі, як годинник, взуття, автомобіль, на сьогодні - визначальні, якщо хочеш, щоб тебе сприйняли.

- Які, на Вашу думку, якості справжнього чоловіка?

- З повагою ставитись до слабших. Ніколи не дозволяти зайвого стосовно слабшої половини і дітей. Ніколи не казати, що "мені тяжко", "я чогось не розумію" і "чогось не зроблю".

Таїса Олійник, газета "Місто"