Переселенка із Харкова працює волонтером-стилістом і одягає людей, які переїхали до Вінниці

Тетяна не соромлячись, показує на собі сукню, яку принесли у волонтерський центр. Жінка називає свій банк одягу «бутік для переселенців». Вона допомагає кожному підібрати речі, по розміру і по фасону.

«Я приїхала із Харкова зі своєю родиною. В мене була хороша робота. Я працювала у прикордонному департаменті страхування, замісником керівника. Це робота із людьми. Під час війни я знаходилась у місті 42 дні. Проживала на Салтівці. Цей мікрорайон знають всі, адже його бомбили найбільше. Ми чекали, коли це все закінчиться, виїжджати не хотіли. Вдома знаходитися було страшно і небезпечно, особливо, коли почали бомбити касетними ракетами і скидати фосфорні бомби. Я б ніколи не подумала, що буду молитися аби вбили всіх, щоб ми не були поранені чи під завалами. Зараз усвідомлюю, що до цих думок довело відчуття страху. Ми переховувались у підвалі. Там було дуже холодно. Ходили в метро, але там ніде було яблуку впасти, багато дітей і літніх людей шукали порятунку. Були дні, коли ми зовсім не могли вийти із підвалу. Не було стіни, яка б тебе захистила. Було дуже важко, а потім я вже хотіла взяти в руки зброю і йти захищати країну, адже боятися уже набридло. Я прийшла у військкомат. Там, посміялись і сказали: «достатньо чоловіків, жінкам тут не місце».

Тетяна розуміла, що загинути під завалами це найстрашніше. Тому вона вирішила виїжджати до Вінниці.

«Ми виїжджали на потягу. В мене мама онкохвора і чоловік після інсульту. Автомобіль наш потрапив у аварію. Ми придбали квитки і приїхали у Вінницю до наших друзів. Ми живемо шістьох в одному будинку. Дуже вдячні людям, які нас приютили і безкоштовно надали дах над головою і все необхідне. В мене від такої турботи аж сльози на очі навертаються. Місто вразило турботою та гостинністю».

У волонтерський центр жінка потрапила наступного дня, після приїзду.

«Ми буквально приїхали 15 квітня, а 16 почала плести сітки. Я була дуже рада, що можу чимось допомогти. За дні війни вперше побачила усмішки на обличчі. Це допомогло мені відволіктися і реабілітувало мою психіку. Працювала з ранку до вечора. Я більше трьох тижнів плела сітки, а потім допомагала дівчатам сортувати одяг. Це мені дуже добре вдавалося. Зараз працюю із переселенцями допомагаю їм підібрати необхідні речі, адже у багатьох немає абсолютно нічого. Люди просять від нижньої білизни до теплого одягу, тому що кажучи їхніми словами: «більше немає ні адреси, ні дому». Людям потрібний будь- який одяг. Дуже велика потреба зараз в одягу для військових, зручний, легкий, шорти, штани та футболки. Для переселенців також потрібний одяг по сезону: носки, білизна футболки, сарафани для жінок. Також ми отримуємо гуманітарну допомогу: Англія, США, дужебагато хорошого, гарного одягу. Дуже багато дитячого. Ось, я посортувала речі для дитячих будинків. Я кажу всім, що це волонтерський бутік, заспокою кожного. Адже одяг завжди був якось маленькою радістю до війни і хочеться, щоб зараз люди відчували її і могли відволіктися від своїх проблем», - говорить Тетяна.

Якщо бажаєте допомогти звертайтесь за телефоном: 067)992-99-52

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info