Невиліковно хворих вінничан вчать жити із болем

Протягом 2012 року на Вінниччині триває проект «Зупинимо біль разом», який спрямований на ознайомлення суспільства з проблемами людей які є невиліковно хворими та потребуютть постійної підтримки і знеболювальних засобів.

Проект проходить за підтримки міжнародного фонду «Відродження» міської організації соціального розвитку окремих малозахищених категорій молоді «Паросток» та обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

Через обмеження в знеболювальних препаратах, хворих психологічно налаштовують на життя з болем

За словами голови правління громадської організації «Паросток» Ірини Саранчі, передумовами для проведення даного проекту є проблема, що виникла внаслідок недоступності в необхідній мірі знеболюючих препаратів, для людей, яким вони необхідні.

«Наша мета - навчити їх жити з болем, тримати біль, переживати та перегорнути його в позитив, наскільки це можливо. Якщо людина постійно відчуває біль, вона виснажується, виснажуються її рідні, близькі і потерпає вся родина», розповіла І. Саранча

На базі Вінницького Центру СНІДу створена група підтримки, яка створена не тільки для клієнтів центру. Метою даної групи підтримки  є  робота з, які мають біль, або їх з рідними які є доглядачами таких хворих. Допомогти рідним зняти напругу психологічно. Навчити дивитись на життя іншої людини та надати підтримку комусь.

Страх, депресія, тривога — це природні відчуття для тих людей, у яких діагностували будь-яку невиліковну недугу, будь-то онкозахворювання чи СНІД. Адже з цього моменту їхнє життя  змінюється кардинально. Як правило, смертельно хворий замикається у собі, залишається сам на сам із недугою, яка за таких обставин починає прогресувати ще з більшою швидкістю. Тож змінити такий фатальний перебіг подій і покликані групи психологічної підтримки.

Для того щоб люди розуміли що вони не наодинці з своєю поблемою створюються групи підтримки

За словами психолога Вінницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом, В\'ячеслава Бурковського, найголовніше це скоординувати роботу таких людей, вони повинні допомагати один одному, за принципом «Рівний-рівному».

«Групи підтримки в нас проводяться щосереди, починаючи з 5 години. Тривають вони і 1 годину, і 1,5, і 2 години. В залежності від потреб, в залежності від запитів тих людей, які приходять на групу. Зазвичай буває більше 8-10 чоловік. Теми розглядаються різноманітні. Минулого разу в нас була тема страху. Страх болю, страх смерті, страх самотності. Учасники ділилися своїми враженнями в плані подолання страху, своїм досвідом, розповідали про те, з яким страхом не можуть впоратись і що для цього потрібно робити. На наступні рази в нас заплановані методи подолання страху, тобто є певні конкретні дії, перегляди документальних фільмів в цьому плані», - розповів В. Бурковський.

В Україні кожного року на 700 тисяч осіб зменшується населення і лише невелика кількість хворих в кінці життя отримує допомогу в медичних закладах. Більшість помирає вдома, страждаючи через відсутність необхідних знеболювальних засобів, належного догляду і соціально-психологічної підтримки. Тож, отримання повноцінної допомоги на фінальному періоді життя повинно розглядатись як одне із основних прав людини. Тому надання паліативної допомоги - це не лише проблема медиків та громадських організацій. Її розвиток не можливий без активної участі держави і суспільства в цілому.

ВИННИЦА.info