«Навіть фашисти таке не творили». Історія дитячого лікаря, який з Харкова переїхав на Вінниччину

Ранок 24 лютого став новою реальністю для мільйонів українців – жителі міст мільйонників проснулись від вибухів. На Харків, Київ, Херсон, Суми, Маріуполь пішли колони техніки окупанта. Росія ракетні удари по Україні здійснює вже 18 діб поспіль. Росія забрала життя тисяч українців і поламала долі мільйонів людей, які під обстрілами покидають свої домівки, втрачають роботу, друзів, рідних. На Вінниччину за ці дні прибули понад 40 тисяч біженців. Історія кожної родини це біль і трагедія. Публікуємо історію харків’янина, лікаря-анестезіолога, педіатра, який працював до останніх днів, поки не розформували Харківську дитячу обласну лікарню №1.

«Вранці 24 лютого прийшла СМС-ка від лікарки. Сергій Іванович, війна, що робити? Я зателефонував і кажу всім бути на роботі», - згадує лікар.

На третій день лікарню почали обстрілювати.

«Кожен день нам прилітало…», - каже лікар.

«У нашому відділенні реанімації тоді шість дітей були на ШВЛ. Під час вибухів у підвал не спускались, бо відключити дитину від апарату неможливо. Так само працювали і хірурги в своїх операційних, бо неможливо пацієнтів спустити в укриття. Це купа обладнання, яким підтримується життя дітей. В нас були онкохворі діти, якщо не зробити за графіком хіміо- або радіо-терапію, шанс на життя втрачається. В перший же день привезли двох поранених дітей. У 14-річного хлопчика хірурги видаляли осколок, який потрапив дитині під руку. Дивом залишились неушкодженими важливі артерії, він вижив. Під обстрілами ми працювали більше тижня. Потім лікарню розформували», - говорить Сергій Іванович.

І зараз під обстрілами у Харкові медики продовжують рятувати маленьких пацієнтів. Четверо колег медиків Харківської дитячої обласної лікарні №1, які працювали із Сергієм Івановичем у відділенні анестезіології, після закриття лікарні, перейшли в інші медзаклади міста. У самій же побитій снарядами лікарні залишились працівники адміністрації, аби подбати про медзаклад

Сергію Івановичу 67 років. Він народився і все життя прожив у Харкові. Все життя лікував дітей. Свого часу працював в одному колективі з лікарем Євгеном Комаровським.

Він не виїхав до Ізраїлю, чи до США, як багато його колег, хоча мав багато пропозицій. Його дружина теж лікар за фахом – кардіолог. Те що окупанти зробили з Харковом, їх болить до краю. Лікар говорить російською і не може підібрати цензурних слів, коли мова заходить про путіна і дії «освободітєлєй» в Україні.

«Я російськомовний. Я все життя говорив російською і ніхто, ніколи в Україні, ні на заході, ні в центрі, на півдні, не мав претензій до того що я розмовляю російською. Від чого вони звільняють харків’ян? Від наших домівок? Від лікарень? Від пам’яток архітектури?

Харків найпрекрасніше місто, яке просто знищують. Наш бульвар Свободи росіяни зруйнували. Наша лікарня, яка була оснащена найсучаснішим обладнанням, зруйнована. Успенський собор теж обстріляли. У нас в Харкові був прекрасніший зоопарк, зараз тигри гуляють вулицями міста. Росіяни поводяться гірше фашистів. Бо навіть під час Другої світової війни окупанти не знищували пам’яток культури і лікарні, в яких були діти. Успенський собор збудований на початку 19 століття фашисти не бомбили, а російські солдати обстрілюють. У них немає нічого святого. Вони зруйнували пам’ятки архітектури, які були не пошкоджені під час Другої світової. Вони просто все знищують», - говорить Сергій Іванович.

Найстрашніше це чути гул літаків. Звук такий що накриває весь простір.

«Спочатку вони пускають Ту-160, потім зі свистом йдуть «стрижі» (Су-25 - ред.), потім стає чутно вибухи. Літаки над Харковом не втихали. Найгірше, що ти не можеш нічого зробити, ніяк не можеш захистити своїх рідних і не знаєш де цього разу вони скинуть бомбу», - каже лікар.

До Вінницької області, на батьківщину свого батька, лікар зі своєю дружиною Софією, добирались кілька днів.

«Ми з дому практично нічого не брали. Просто забрали свою собачку, сіли в машину, до якої я не дивився з рік і під обстріли виїжджали з міста. Бензин закінчився, то нам в аптеці дівчата дали пластикові бутлі щоб на заправці можна було залити. Доїхали до безпечного міста в центральній Україні. Побули там кілька днів і виїхали на Вінниччину. До Вінниці 800 кілометрів їхали практично наосліп, бо дорожніх знаків немає», - розповідає чоловік.

Вони з теплом і любов’ю розповідають про свій рідний Харків, який люблять всім серцем. Кажуть, що Харків ніколи не був і не буде російським, особливо після того що з містом зробили окупанти. Вони вірять, що скоро повернуться додому. Вони вірять в силу Збройних сил України, моляться за захисників і радіють, коли бачать знищення ворожої техніки.

Харківська обласна дитяча клінічна лікарня №1 під обстрілами окупантів 28 лютого – 1 березня.

14 березня окупанти продовжують бомбити центр Харкова.

Харків 2021 рік

Харків до "спецоперації путіна" і після.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, Анна Гаращук, фото з сайту лікарні та з відкритих джерел в мережі Інтернет