На Вінниччину повернулись 32 прикордонники, які вийшли з оточення: Нас так обстрілювали, здавалося, небо розкололося навпіл і впало на землю

У неділю, 10 серпня, у Могилеві-Подільському сотні людей зі сльозами на очах зустрічали бійців місцевого прикордонного загону після повернення з Донбасу. Майже місяць вони перебували в оточенні під постійним обстрілом на кордоні з Росією у пункті пропуску «Довжанський». З одного боку під вогнем їх тримали бойовики, з іншого – росіяни, обстрілюючи зі своєї території. Шестеро бійців загону загинули.

Із 32 прикордонників, я упізнала тільки трьох, - каже прес-секретар Могилів-Подільського прикордонного загону Людмила Катеринич. - Всі вони змінилися на обличчі. Постарішали, посивіли. Одних упізнала по зросту, інших – по голосу. Яка страшна війна!

Колона прикордонників вирушила маршем на власній техніці, що уціліла у боях, з Бердянська Запорізької області. Перша зустріч на рідній землі відбулася у Немирові. Її влаштували прикордонникам автомайданцівці з Вінниці і Немирова. У селищі Джурин Шаргородського загону колона зупинилася біля кладовища. Бійці провідала могилу свого побратима старшого солдата Павла Дмитренка. У цей день, 10 серпня, йому виповнилося б 44 роки. Він загинув 27 липня під час масованого обстрілу з російської сторони на пункті пропуску «Довжанський». У той день загін втратив чотирьох бійців.

При в’їзді у Могилів-Подільський, під міською аркою, встановленій на крутій горі, на прикордонників чекав ще один сюрприз. Дорогу їм перекрили ветерани прикордонної служби.

- Вони хотіли першими обійняти хлопців, - каже Людмила Катеринич. – Чекали колону з самого ранку. А вона добралася до міста тільки після обіду.

У Могилеві-Подільському на вулиці вийшло, здавалося, все місто. Жителі тримали у руках державні прапори і синьо-жовті стрічки, вручали хлопцям квіти, лунали вигуки «Молодці!», «Слава Героям!». Після того, як прикордонники здали зброю, на територію загону відчинили ворота і земляки заполонили плац. Навіть мужній міський голова Петро Бровко не міг стримати сліз. Міцно обійняв кожного з хлопців. Зі словами подяки за з честю виконаний обов’язок до підлеглих звернувся командир загону полковник Рустам Алієв.

Мати старшого прапорщика Павла Василика пані Наталія прийшла з іконою в руках. Жінка зі сльозами на очах зізналася, що день і ніч молилася за сина. Вона переконана, що вимолила йому життя. Дружина одного з прикордонників Алла Волинець спекла великий коровай і принесла його на урочистість. Привселюдно вручила хлопцям і попросила так само привселюдно з’їсти його. Бійці спочатку соромилися, але під дружні оплески по черзі стали ламати пишну хлібину.

В оточенні бували дні, коли й ріски в роті не мали, - зізнався один з бійців.

За його словами, найжахливішим епізодом був вихід з оточення.

- Нас тоді так обстрілювали, здавалося, небо від грому розкололося навпіл і впало на землю, - каже боєць.

Після короткого відпочинку, що його надало прикордонникам керівництво загону, хлопці продовжать службу. Територія кордону, який охороняє загін, частково межує з Придністров’ям. Там теж російські війська. Тому потрібна особлива пильність. Після «пекла», в якому побували бійці на «Довжанському», кажуть, уже ніщо їх не лякає. Тим часом міська і районна влада обдумує питання відзначення мужніх захисників незалежності держави.

20 хвилин