На концерті у Вінниці Тарас Петриненко радів: «Ми – вдома!»

Вінницькі шанувальники 9 лютого у театрі імені Садовського не втомлювалися купати улюбленого артиста у шквалі овацій і вигуків «браво». Кожен вірш та пісня у серцях присутніх озивалися знайомим болем і водночас - надією на краще, а коли співак вкотре за концерт згадував Майдан, уся зала завзято підтримала його, вставши із криком: «Героям слава!»

Коли востаннє приїздив у Вінницю з таким великим сольним концертом, Тарас Петриненко і не згадає. Його щиро люблять мільйони шанувальників, за плечима він має десятки нагород і почесних звань, проте сьогодні зовсім позбавлений доступу до теле- і радіоефірів, де плекають своїх незрозумілих гламурних героїв.

- Інколи відчуваєш себе чужим на цій землі, - зізнається народний артист України. - Діячі шоу-бізнесу з сусідньої держави почувають себе тут, як вдома. Слухаєш радіо, переключаєш телеканали - суцільна Росія зі своїми піснями ні про що й дебільними серіалами. От і починаєш себе питати, а де тоді я живу? Де моя країна?... Але часи для життя не вибирають.

Кожного разу, коли атакують думки, що пора вже зі всім зав’язувати, справжнім порятунком для артиста стають його шанувальники. А їх, зізнається, він ніколи не наважиться не послухатися. 

- Красно дякую! Ви – чудові! – не приховує почуттів на концерті Тарас Петриненко.

І вінничани відповідають йому взаємністю. Двогодинний концерт пролітає на одному диханні. Разом з улюбленим виконавцем городяни мандрують його різнобарвною творчістю. Насолоджуються першою піснею «Весна і ти», яку він написав більше 40 років тому, будучи абітурієнтом Київської консерваторії. А вже за мить –поринають у громадянську лірику пронизливих віршів, у яких так тонко й влучно підмічені усі недоліки сучасного життя. Потім, не боячись експериментів, Тарас Петриненко демонструє глядачам пісню у стилі реп «Жлоби», якою йому часто дорікають колеги по естраді, проте яка, на його думку, влучно відображає головні біди нашого суспільства. Ну а свою романтичну натуру співак щиро відкриває у піснях, написаних для коханої дружини і найвірнішої подруги по життю - народної артистки України Тетяни Горобець, без якої вже багато років не виходить на сцену.

- Я написав кількасот пісень. Хтось знає лише «Україну», але насправді пісень дуже багато і, найбільше я радію, що усі вони різні. Для мене важливо, аби кожна пісня не нагадувала попередню і наступну. Усіляке «стриб-стриб», «коржі з маком» і подібне – не для мене. Мені важливо, щоб у кожній пісні була суть, думка й почуття, якими людина переймається у результаті її прослуховування, - зізнається Тарас Петриненко.

Власне, саме тому у свій час він і почав писати. Для виконання йому пропонували сотні текстів, проте настільки вони здавалися чужими, що ще починаючий співак почав писати власні. Сьогодні шанувальники й друзі просять артиста, аби його вірші, які нікого не залишають байдужими, нарешті зажили окремим життям у виданій збірці. І сам Тарас Петриненко сподівається, що це колись станеться.

- Мені - 60, але, як подумати, то я ще стільки всього не зробив! Тому творчих мрій у мене дуже багато! – зізнається артист. - Зокрема, я завжди хотів якусь крупну форму написати, щось спільне зробити з симфонічним оркестром і хором. Я відчуваю це м'ясо музики, її насиченість, та й просто – це моє. Тож може, колись і станеться… А поки найближчим часом по поверненню до Києва я хочу підсумувати свій ювілейний рік випуском альбому, де будуть представлені пісні й вірші, які звучали на сьогоднішньому концерті.

Цікаво, що будучи неймовірно відвертим на сцені, у побутовому житті Тарас Петриненко вважає себе закритою людиною. Він принципово не обговорює особисте життя, бо, переконаний, це святе місце варто залишати при собі, а не відкривати загалу.

- Тому що я дуже педантичний у особистих питаннях, у мене не так багато друзів по життю. Знайомих – безліч, а от друзів, яким я готовий відкритися, одиниці, - зізнається Тарас Петриненко. - Я – інтроверт. Більше схильний спостерігати за життям, що, власне, і допомагає мені у творчості.

Окрім пісень та віршів на концерті вінничан артист потішив своїми дитячими спогадами. Поділився, як зі шляху академічної музики, про яку мріяв з батьками, зійшов, почувши запис ліверпульської четвірки «Beatles». Зізнається, саме тоді загорівся бажанням писати й виконувати подібну музику, але українською мовою. А от доленосним у питанні патріотизму для музиканта стала звичайна поїздка у київському тролейбусі.

- Мені тоді було 6 років. І незнайома жінка, що сиділа поруч, запитала мою маму: «Какой хороший мальчик. А почему он у вас по-украински разговариет?» «Бо – ми українці», – відповіла мама. «А как тебя зовут?» «Тарас», – гордо відповів я. «Какое дурацкое имя вы дали своему ребенку, мамаша!» Пізніше я з’ясував, що Тарас – це ім’я не «дурацьке», а грецьке і означає воно бунтар. Отож нічого іншого мені в житті не залишалося, як бунтувати, - ділиться Тарас Петриненко. - Бунтую потроху і досі. Бунтую насамперед проти багатовікової несправедливості, коли якісь негідники вирішили, що найкраща доля України – це стати таким собі перегноєм для тієї чи іншої імперії. Бунтую і проти сучасних ненаситних «собирателей земель» та власних перевертнів, які готові з неймовірною легкістю кинути мою країну на жорна якогось маніакального руського мира. А особливо бунтую тому, що не можу зрадити того 6-річного хлопчика, якого багато років тому чужа тітка у київському тролейбусі, сама того не бажаючи, навчила бути українцем.

З перших днів Євромайдану Тарас Петриненко - один з головних культурних діячів, які активно заявляють про свою підтримку народу. Своїм «майданівським грипом», який заробив після чисельних співів на морозі, співак по-справжньому пишається. Коли ж після пісні «Червоний вітер» вся зала встала і вінничани підтримали співака спільним криком: «Героям слава!» - він не стримував радості:

- О-о-о, то ми - вдома! Чудово, що ми по один бік барикад!

Залишатися осторонь того, що відбувається у країні, Тарас Петриненко просто не може. Тому одну зі своїх улюблених ліричних пісень він присвятив хлопцям, які полягли у цьому протистоянні за те, щоб Україна все-таки була.

- Ця сутичка, як на мій особистий погляд, це не лише «Беркут» і молоді хлопці, які воюють. Це конфлікт культури і практично повного безкультур’я, - переконаний Тарас Петриненко. – Зараз по Майдану ніякий прогнозів я дати не можу. Поки все зависло і може скотитися, як до великої крові, чого я дуже не хочу, а, може, якимось чином люди, які тримають віжки у своїх руках, якось дійдуть до того, чим вони ризикують. Залишається лише сподіватися на краще… Народ у нас мудрий. Але багато не мудрих людей при владі і більше того - я відчуваю, як вони виконують вказівки, не породжені тут. Вказівки тих, кому байдуже до крові українців, бо їм головне – відхопити великий шмат України і вони будуть це намагатися робити. Отже, багато що залежить від згуртованості людей, від нашої непоступливості, тому що тільки таким чином можна вирішити наболілі питання.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info