Микола Джига: Суспільство сильно змінилося і продовжує швидко змінюватися, але влада оновлюється повільніше і часто не встигає за перетвореннями

Голова Вінницької обласної державної адміністрації Микола Джига розмірковує про роль влади у проведенні реформ і про можливості активнішого залучення суспільства до процесу перетворень.

- Миколо Васильовичу, Вінниччина сьогодні активно бере на себе відповідальність у реформуванні країни, випробовуючи майбутні моделі розвитку (місцевого самоврядування чи системи охорони здоров’я). Однак реформи в країні розгортаються повільніше, ніж хотілося б. Що їх гальмує і як їх прискорити?

- Сьогодні влада жодним чином не ставить за мету обов’язково змінити суспільство революційним шляхом. Однак на порядок денний в Україні, без сумніву, вийшли питання якісних, позитивних, швидких і широкомасштабних перетворень.

Разом з тим, аналізуючи рік свого перебування в області на посаді голови облдержадміністрації, я дійшов висновку, що в проведенні реформ нам ще дуже не вистачає активнішої позиції багатьох керівників різних рівнів. Досі не всі голови райдержадміністрацій і райрад повністю усвідомлюють: влада – це велика праця. Те, чим опікується місцева влада (а не органи центральної влади) – побудовою доріг, ремонтом шкіл, прибиранням смітників тощо – має постійно демонструвати покращання якості людського життя. Тому відповідальність чиновників включає в себе наполегливість у втіленні ухвалених рішень, а не завжди є на місцях. На мою думку, успішність такої діяльності значною мірою залежить від ентузіазму і моральності першої особи.

Скажімо, в Літині нещодавно збиралися закрити лікарню, пояснюючи тим, що пацієнти можуть відвідувати медичні установи й у обласному центрів, оскільки до Вінниці порівняно недалеко. Однак керівник району не зайняв пасивну позицію, а зібрав місцевих бізнесменів й запитав у них, чи не соромно їм, що хворі гаятимуть стільки часу в дорозі. В результаті всього за три місяці лікарню відремонтували, за що населення було щиро дуже вдячне… Такі справи можна робити, поза сумнівом, без втручання центральної влади.

Чому місцевим керівникам ще не вистачає ініціативності, ентузіазму, відданості справі та бажання діяти рішучіше? Може, через те що громадяни взагалі звикли спостерігати за наведенням порядку, наче на відстані. Тобто, на місцях діє начебто своя влада, а далеко в Києві – чиясь інша. Як на мене, управлінцям нижчої ланки слід додавати впевненості у власних силах. Принаймні, переконувати в тому, що вони прийшли керувати не на короткий термін, а на значно довший період, який дозволить досягти суттєвіших результатів.

Ще одним серйозним гальмом для реформ стала відсутність системи чіткого обліку й контролю. Красномовний факт: аерокосмічна зйомка країни виявила тисячі гектарів неврахованих посівних земель. Раніше колгоспи тримали на суворому обліку кожну сотку ріллі, але згодом цей механізм було зруйновано. В результаті виникла можливість для маніпуляцій з показниками врожаю. Тому, прийшовши в область, ми активізували реформи у сільському господарстві з наведення порядку, тобто, з інвентаризації земель. Як виявилося, третина їх використовувалась в «тіні», - лише на території 86 сільських рад було віднайдено 10 тисяч гектарів неврахованих площ.

Що означала така невідповідність, коли за оренду земельних паїв власникам повинні сплачувати не менше 3 відсотків від вартості землі, а всі договори були укладені практично на 1%? Ми провели серйозну роботу по сільських радах і зрозуміли: держава недоотримує сотні мільйонів гривень, які осідають в кишенях деяких ділків, як просто наживаються на людях. Переоблік дав області додаткові 120 млн. грн.. Це ті гроші, які нарешті отримали власники паїв в розрахунок орендної плати. На першому етапі «детінізації» земельних відносин, вдалося частково покінчити з зарплатами «в конвертах», так проти минулого року офіційна зарплата в сільському господарстві зросла на 40%, збільшились надходження до бюджетів всіх рівнів та до Пенсійного фонду. І сьогодні Вінницька область на першому місці по темпах наповнення бюджету за рахунок сплати податків на землю.

До втрат призводить і діяльність деяких «господарів». Цього року під час поїздки областю мені показали в лютому на полі …незібрану кукурудзу. Я не почув переконливих пояснень, як таке могло статися. Скажу більше, запит через прокуратуру не дав результатів: чи не тому, що власник землі виявився впливовим бізнесменом з Києва…

- Наскільки взагалі керівнику області вистачає повноважень у відносинах з приватним бізнесом? Наприклад, в конфліктній ситуації в горілчаній компанії «Немирофф», що набув широкого розголосу. Ви запросили власників до державної адміністрації, і що в результаті?

- Це був саме той випадок, коли корпоративний конфлікт обернувся небажаним суспільним резонансом. Через непорозуміння трьох співвласників було призупинено виробництво і відвантаження горілчаних напоїв, що, зрештою, створило проблему, яка без перебільшення стосується економічних інтересів держави. Для будь-якого регіону така ситуація є катастрофічною. Адже йдеться не лише про тимчасову втрату робочих місць, а і втрати до бюджету. Сьогодні «Немирофф» наповнює до 30 відсотків обласного бюджету, що орієнтовно дорівнює 800 млн. грн. щороку.

На жаль, у момент загострення конфлікту приватні власники чомусь забувають, що саме держава допомогла створити їхнє прибуткове підприємство. Воно виникло на основі спиртового заводу, які на той час були державними. Влада надала землю, підтримала створення робочих місць, налагодила прозору систему оподаткування. Тільки працюй! Однак, у ситуації з «Немироффом» налагоджений механізм зламався.

Згідно зі статутом компанії, суперечки між засновниками вирішуються в Лондонському суді, а державні повноваження не поширюються на корпоративний конфлікт... Що має вчинити влада в такому разі? Я зібрав усіх власників, щоб обговорити ситуацію, спробувати розв’язати конфлікт, який має негативні наслідки для всієї області. Зрозуміло, що підтримувати чиюсь позицію неприпустимо, влада має діяти абсолютно неупереджено. Ми відстоюємо інтереси області і її жителів в першу чергу.

Мені здається, у таких випадках владі все ж потрібні спеціальні повноваження. Принаймні, я зміг би звернутися до учасників суперечки зі словами: шановні, судіться, скільки завгодно, але не зупиняйте виробництво. А в разі, якщо суд дійде висновку про необхідність змін, директора буде замінено цивілізованим шляхом… На сьогодні у влади таких повноважень немає. Компетенція правоохоронних органів полягає виключно у тому, аби забезпечувати громадський порядок або виконання судового рішення та дії державної виконавчої служби. Хоча представник глави держави й повинен стовідсотково гарантувати виконання Конституції в області, за яку він відповідає.

- Ви – досвідчений правоохоронець і розумієте можливі небажані наслідки акцій громадянської непокори. Але нерідко виборці їдуть до Києва висловити справедливі вимоги з приводу того, чому центральна влада не прислухається до їх думки… Який тиск на владу Ви вважаєте прийнятним?

- Безумовно, люди мають право на зібрання, на мітинги, згідно Конституції, тому його реалізацію потрібно забезпечувати в рамках цивілізованих норм. На місцях людей обурює, приміром, стан доріг… І кошти для ремонту виділяють у Києві, але доходять вони зі скрипом після тендеру, що нерідко затягується. Однак про який ремонт доріг восени можна говорити після запізнілого надходження фінансів?

Ми стикнулися з новою реальністю. Суспільство сильно змінилося і продовжує швидко змінюватися. Але влада, схоже, оновлюється повільніше і часто не встигає за перетвореннями. Між тим, її дії мають бути зрозумілими всім і від самого початку. Через те потрібно реагувати на вимоги суспільства рішучіше, аби не доводити до напруження. Прикро, що засилля службового чванства і неприступність чиновників часто не дозволяє пересічним громадянам у повній мірі розкритися і реалізувати свої потенційні можливості.

Якщо перші особи в державі перевантажені й не завжди доступні кожному бажаючому, то з чиновниками – принципово інша справа, їхні дії не повинні викликати нарікань. Якщо людина вирушає у пошук справедливості до офіційних кабінетів, вона має піти звідти задоволеною. Навіть у разі, якщо її проблему остаточно не розв’язано, скаржника в будь-якому разі треба заспокоїти. Варто переговорити людиною зі співчуттям, зробити все, аби розібратися в питанні. Необхідно навчитися слухати і чути людину. Чуйне ставлення і теплота зняли б чимало проблем. І для цього владі треба навчитися діалогу з суспільством на рівних – без цього демократична держава неможлива.

- Чи не здається Вам, що фінансування реформ останнім часом стало окремою проблемою?

- Таке враження інколи виникає. Минулого року Вінниччину було обрано пілотною областю для реформування системи охорони здоров’я. Поки ми очікували з Києва обіцяних коштів під це, частину з них ми змушені бути шукати з власних резервів, щоб нарешті розпочати кардинальні зміни в медицині, адже питання охорони здоров’я дуже болючі для суспільства. Наше головне завдання – покращити якість медичної допомоги і наблизити її до людей.

До Дня медика 19 червня ми планували розподілити 55 машин «швидкої допомоги» для медичних закладів сільської місцевості. Але як це зробити, коли тендерні процедури розтягуються в часі, і реально нам удасться це зробити не раніше серпня… Можливо, скажу жорстко, але ухвалений моїми колишніми колегами-депутатами закон про державні закупівлі має вигляд злочинної схеми, створеної під приховані бізнесові інтереси… Чи можна продуктивно працювати в регіонах в таких умовах?

- Неоднозначна роль влади у реформах зрозуміла. Однак чи не більшою небезпекою на сьогодні стає загальна апатія народу. Як, на Ваш погляд, можна розворушити громадян, залучити їх до реформ?

- По-моєму, на людей надзвичайно негативно вплинуло невиконання популістських обіцянок. Для прикладу, лише Вінницька область виплачує 500 млн. грн. пенсій, що, однак, нечасто залишаються в людей похилого віку. Важко працюючи в селі на городах, бабусі віддають пенсії своїм онукам і вирощують з них справжніх дармоїдів, заохочуючи споживацьке ставлення до життя. Адже ті не мають жодного бажання працювати на селі, мріють лише вибратися до міста, вступити до інституту і влаштуватися на теплому місці. Недаремно у 36 сільських ПТУ в області колосальні проблеми з набором абітурієнтів. Училища не можуть укомплектувати групи механізаторів.

З чого почати модернізацію села? Зі створення гідних умов для проживання. У селі вони мають стати відповідними до міських, адже люди природно шукають, де краще. Тому у сільській місцевості треба якнайшвидше збудувати дороги, розгорнути інфраструктуру, налагодити освітлення, оновити школи і медичні заклади. Для цього потрібні робочі місця, з цим ситуація складна, тому що земля розпайована і все залежить винятково від волі власника. Хоча я пам’ятаю часи, коли в колгоспах давали усього 8 копійок на трудодень і навіть пенсій ще не було.

Як на мене, людей дуже розбалувала можливість швидкої наживи. У минулому бізнес чудово жив із спекуляцій, не докладаючи особливих зусиль. Але це – чистої води злочин! Якось я нагадав Миколі Азарову про статтю колишнього Кримінального кодексу щодо скуповування і перепродажу… Хоч і на думку шанованого Миколи Яновича, спекулянти – це санітари ринку. Проте особисто мені здається, що вони – не стільки санітари, скільки паразити ринку. Саме з цієї точки зору в державі треба чимало чого докорінно міняти, а людей – побільше залучати до виробництва…

- Який інвестиційний потенціал у Вінниччини сьогодні?

- Червневий інвестиційний форум у Вінниці «Бізнес у центрі України» підтвердив відомі прогнози – область володіє колосальним потенціалом, що створює виняткові перспективи росту. Якщо ми не скористаємося такими можливостями, економіка області не зможе надалі успішно розвиватися.

Область має стати, врешті-решт, локомотивом цукрової галузі України. Зараз на Вінниччині проектують два новітні цукропереробні заводи, потужність кожного з яких дорівнюватиме 12 тис тон сировини на добу. За цей проект взялися іноземні інвестори, ми надаємо необхідну підтримку і постійно співпрацюємо в контексті реалізації проекту. Очікується, що майбутні підприємства працюватимуть за високо ефективними у плані виробництва і зберігання, енергозберігаючими технологіями. Зрештою, у нас всі заводи працюють на газу, тому цукор може стати просто «золотим». Довкола переробного виробництва ми плануємо значну площу вирощування цукрового буряка, що додасть проекту інвестиційної привабливості.

Сьогодні ми бачимо, до чого призвела ситуація, коли довгий час в переоснащення цукрової галузі не вкладалось ні копійки. Уявіть, останній такий завод було побудовано в області у 1986 році, всі решта значно раніше – у ХІХ столітті. Добре пам’ятаю, як мої батьки працювали на буряках, як з них вимагали за будь-яку ціну виконувати план, при цьому зовсім не модернізуючи виробництво… Тож, якщо в цукровій галузі нічого не робити, все залишиться приблизно на тому самому рівні. Можна підняти ріст цукропереробного виробництва на 5-10 %, можна присвоювати звання героїв праці, але якісного покращання ситуації домогтися не вийде. Для цього потрібен справжній стрибок у підвищенні якості і ефективності виробництва (так само як і у виробництві молока, м'яса, зерна, овочів…). Повторюсь, головне – це навести порядок, налагодити облік і контроль, створити робочі місця, вивести з тіні всю зарплату – тільки тоді ми реалізуємо наданий нам шанс…

- На Вінниччині будують найбільше у Східній Європі сховище для фруктів. Наскільки такі масштабні проекти будуть затребуваними на ринку?

- Австрійські інвестори зробили розрахунки і дійшли позитивної відповіді. Поділля завжди вважали краєм садівництва. Ще за радянських часів Вінниччина були на першому місці з вирощування яблук, наші сорти надходили до «першого столу» в Кремлі. Проектна потужність цього високотехнологічного холодильника – 18 тис. тонн. Реалізація цього інвестиційного проекту дозволить продовжити модернізацію інфраструктури зберігання фруктів.

Мене втішає, що зрушення відчуваються у залученні не тільки іноземних, а й внутрішніх інвестицій. Скажімо, Вінницький авіазавод отримав друге дихання з подачі Президента України Віктора Януковичу, за що йому вінничани, безперечно, дуже вдячні. Адже це – збереження в області кваліфікованих фахівців, створення нових робочих місць, відновлення виробництва. Інвестором для нашого заводу виступила потужна вітчизняна компанія «Мотор-Січ». Найголовніше, що наш авіазавод сертифікований для виробництва легких літальних апаратів. Поки що він ремонтує вертольоти МЧС, але в недалекій перспективі (на базі Мі-2) планує розпочати випуск вітчизняного вертольоту у різних модифікаціях –пасажирський, транспортний, санітарний, аварійно-рятувальний. Такою можливістю для обладнання своєї прикордонної служби вже зацікавилися в Азербайджані.

- Маючи юридичну освіту, Ви пройшли поважну управлінську школу, але нині займаєтеся соціально-економічними питаннями… Кажуть, топ-менеджеру потрібно півроку, аби, перейшовши у невідому сферу, розібратися, освоїти її й налагодити механізм керування. Чи це так?

- Схоже на те. Коли приходиш на нове місце, ти стаєш перед необхідністю швидко оволодіти новими навичками. Але найбільший позитив у отриманні незвичного призначення у тому, що новий керівник не має шаблонного погляду і може подивитись на стару систему очами пересічних громадян. І зробити все, аби влада максимально відображала інтереси людей і мала привабливий вигляд… Колись я запитав аудиторію, чи є хтось, в кого інспектори ДАЇ на дорогах викликають симпатію. У відповідь пролунав гучний сміх – ні в кого! Як не дивно, ось це може бути завданням для міністра. Звісно, бувають резонансні злочини, коли керівнику міністерства треба провести нараду серед оперативників. Але розкриттям злочинів повинні займатися фахівці, для цього їх вчать у спеціальних школах… Але для будь-якого міністра найголовніше – не виконувати політичні замовлення. І це має бути, як закон!

Так і в посаді губернатора, адже його повноваження вміщують чимало векторів діяльності (АПК, освіту, охорону здоров’я тощо). Звісно, я прислухаюсь до порад своїх досвідчених заступників, але переосмислюю рекомендації й рішення виношу винятково сам.

- І наостанок – Ви згадали про здоров’я нації. Кажуть, це Ваш «коник», Ви особисто пропагуєте здоровий спосіб життя, показово залучаєте державних службовців до цього, ставите особисті рекорди в плаванні й навіть підтягуєтесь 12 разів на перекладині…

- На моє глибоке переконання, розвиток фізкультури і спорту – це ключове для суспільства. Ми пробуджуємо інтерес до здорового способу життя, до фізичної культури, що є складовою загальної культури, яка полягає і в якісному харчуванні, і у способі життя, також і в помірному споживанні горілчаних напоїв.

Рух, як відомо, це життя. Ми поновили і запустили у роботу декілька сотень спортивних майданчиків по області, шість з них за останній час у Вінниці. Як тільки ми закінчили будувати майданчики, наступного дня до них прийшло вже 50 дітей, яке менше сидять перед телевізором чи комп’ютером. Шкода лише, що іноді вночі туди приходять любителі випити чи покурити.

Я – противник вживання алкоголю і тютюнових виробів. І не розумію, коли приїжджаєш у санаторій, заходиш до магазину, а там половину приміщення займає горілка. Я ставлю логічне запитання, який ефект матиме таке лікування? Зрозуміло, аби щось заробити, люди змушені цим торгувати. Але моя мета була і залишається в тому, аби привити здоровий спосіб життя і ввести в цьому плані розумні обмеження. Тільки здорова нація може бути успішною. І ми повинні сьогодні створити усі умови. щоб у нашій державі росли здорової і щасливі діти.

Василь Зоря, журнал "Народний депутат"