Математик з Вінниці, Анатолій Плотніков викликав величезний ажіотаж у науковому світі, розв’язавши «задачу тисячоліття»

Колишній викладач Вінницького національного технічного університету, а нині професор Східноукраїнського національного університету ім. Даля, Анатолій Плотніков запропонував рішення «задачі тисячоліття». Тепер він претендує на мільйон долларів від Американського математичного інституту Клея.

- Як оцінюєте нинішній рівень фахівців, які займаються науковими розробками в Україні?

- Не маю такої глобальної інформації. Але якщо судити про наукові розробки по університету, де я працюю, то основну роботу провадять старі кадри. Молодь не охоче йде в науку, бо бачить ставлення держави до освіти та науки. Рівень зарплат науковим і педагогічним кадрам не відповідає рівню зарплат навіть у країнах Східної Європи. Тому добре підготовлені фахівці прагнуть виїхати з країни.

- Яку користь могло б отримати держава від стимулювання наукової роботи?

- Користь державі пряма - окрім підвищення іміджу країни, яка готує і використовує висококваліфіковані кадри, країна могла б отримувати передові наукові розробки. Відомо ж, що без високого рівня освіти і науки будь-яка країна не має майбутнього.

- Що потрібно змінити аби ситуація виправилась?

- Потрібно змінити ставлення держави до освіти і науки, підвищити престиж науковців. Будувати кампуси з комфортним житлом для викладацького складу та студентів. Встановити гідну зарплату викладачам і стипендію студентам. Щоб молодь бачила: якщо буде сумлінно вчитися, багато працювати в науковій сфері, то буде мати теж, що і викладачі. А зараз вони бачать: двадцятирічний хлопчик, працюючи в банку, отримує більше професора університету. Ось і роблять студенти відповідні висновки для себе, плануючи подальше життя.

- А чи можуть нинішні численні університети взагалі продукувати вчених?

- На жаль, українські приватні вузи відрізняються від державних лише тим, що за ту ж зарплату "вичавлюють" з викладачів роботу вдвічі-втричі більшу, ніж це належить за нормами Міністерства освіти. Для приватних вузів - це бізнес з надання освітніх послуг. Тому вважаю, що в наших умовах потрібно ліквідувати або максимально скоротити приватні вузи. Немає сумніву, що наука може успішно розвиватися лише в державних закладах. Нобхідно підняти престижність фахівців в природничих науках. А "упор" на випуск всіляких менеджерів, юристів, істориків і т.п. себе не виправдовує з державної точки зору.

- Яке майбутнє нинішніх талановитих студентів в Україні?

- Їх майбутнє, як правило, за межами країни.

- Ваше ставлення до премії, яку Ви можете отримати за свої дослідження?

- Я розумію, чому такий ажіотаж. Адже мені мільйон світить! Але саме так потрібно ставитися до науковців, до їхніх досягнень. Якщо я розумію правильно, премію оголосив один із засновників Інституту Клея, тобто приватна особа. І це приклад для студентської молоді: вона бачить, що гідна праця має гідну винагороду. А у нас зараз мільйони заробляють не вчені, а футболісти та їхні тренери.

- Звідки до Вас прийшло захоплення науковою роботою?

- Почалося все в Сєвєродонецькому університеті, де я розробляв логіку комп'ютерів. Це було в 1963-65 роках і стало гарною базою для подальшої роботи. Тоді ми проектували і будували логіку комп'ютерів на ферит-діодних комірках. Розмір комірки приблизно 5х2 см. Вартість - 3 рублі. Я розробляв арифметичні та керуючі пристрої. У мене непогано виходило мінімізувати кількість необхідних комірок, що здешевлювало пристрій і він був більш надійним. Тоді ж за підсумками розробок були написані мої перші статті й отримані авторські свідоцтва.

- Скільки ми втратили з того часу саме в плані комп'ютерних наук?

- Країна почала втрачати ще з 1966 року, коли було прийнято рішення не розробляти свої комп'ютери на нових ідеях, а копіювати американську машину фірми IBM і будувати її на наших елементах. Пояснювалося це тим, що найбільші витрати припадають на створення програм для комп'ютера. Програми легше вкрасти, ніж "залізо". Тоді в Україні було кілька центрів по розробці ЕОМ. Найбільші - Інститут Кібернетики в Києві і в Сєвєродонецьку.

- Свого часу Ви тридцять років викладали у Вінниці. Як тут працювалося?

- Непогано працювалося в політехнічному інституті (нині Вінницький національний технічний університет - авт.): хороший набір студентів, підготовлені педагогічні кадри. В принципі, основи моєї роботи в області комп'ютерних наук були закладені саме в цьому інституті. Тим більше, що тут я читав курс дискретної математики. Залишилися деякі зв'язки з моїми колишніми випускниками-дипломниками. Листуємося, деколи запитують поради, я допомагаю.

- Які життєві обставини стимулюють Вашу наукову діяльність?

- Мені цікаво працювати в галузі комп'ютерних наук. Це актуально. Це те, чим я живу.

- Сім'я підтримує Вас у науковій роботі?

- Від колишньої дружини підтримки в цьому не було. Сидіння за комп'ютером вона сприймала як неробство. Їй більше цікавила робота на дачі. На цьому грунті ми й розлучилися.

- А які зв'язки залишилися з самої Вінницею?

- Мої діти живуть тут - це головний зв'язок. Цьогоріч у Вінниці пробув майже весь липень. Свіже повітря, багато зелені. Красиве, затишне містечко.

- Повернулися б на кафедру Вінницького технічного університету та за яких умов?

- У принципі, нічого неможливого немає. Але все ж тут, в Луганську, я відчуваю себе більш комфортно.

Довідка

Анатолій Плотніков запропонував рішення однієї з математичних проблем, вирішення яких не знайдено за багато років.

Загалом їх сім. За рішення кожної Американський математичний інститут Клея призначив приз в один мільйон доларів.

Поки вирішена одна така задача: російський математик Григорій Перельман довів гіпотезу Пуанкаре. І одразу ж став знаменитим на весь світ, відмовившись від мільйона. Вінничанин від мільйона відмовлятись поки не планує.

Анатолій Плотніков опублікував варіант розв'язання математичної задачі "P vs NP" в міжнародному науковому журналі Journal of Computer Science.

Суть проблеми «P vs NP» полягає в пошуку можливого рішення задач класу NP за допомогою певних алгоритмів. Клас NP включає в себе всі завдання, які вирішуються на комп’ютері. Вони мають велику практичну цінність, однак доказів того, що багато з них можуть бути вирішені за допомогою вдалого алгоритму, не існує. Клас задач Р, що входить до NP, навпаки, можна вирішити за допомогою алгоритму.

Анатолій Плотніков зазначив, що процес вирішення завдань класу NP розтягнутий за часом, а в процесі рішення з'являються проміжні результати. Професор визначає підклас UF завдань NP, у яких проміжні результати можна знайти за невеликий час, залежно від розмірності задачі. Так як ця властивість у визначенні класу NP не обумовлюється, то в нього можуть входити завдання, для яких перевірка проміжного результату може вимагати неприйнятно великого часу. Анатолій Плотніков у своєму рішенні вказує, що UF не дорівнює NP, а Р входить в UF. Отже, Р не дорівнює NP.

 За матеріалами сайту «Моя Вінниця»