Львівські журналісти довели, що вінницький геній-«доктор Пі» Слюсарчук є шахраєм

*** Міністр освіти Дмитро Табачник підписав лист на бланку Міністерства, у якому йдеться про те, що Слюсарчук має базову вищу освіту. Однак, як з"ясувалося, насправді, ніхто цього факту не перевіряв *** Атестаційна комісія Міністерства освіти та науки (голова - Д. Табачник) присвоїла шахраєві, людині без вищої освіти вчене звання... "професор кафедри нейрохірургії" *** Президент нагородив бездипломного афериста, що калічить людей, найвищою державною премією в галузі освіти *** Ми документально довели, що і міністр, і ВАК, і Президент помилились. Журналісти "Експресу" передали міліції ключовий доказ у справі *** Міліція нарешті порушила відповідну кримінальну справу

Чому в цій справі нам так пекельно важко доводити абсолютно очевидні речі? 

Чому в цій справі журналісти, потерпілі, свідки, родини, які поховали найрідніших, професіональні лікарі, сотні тисяч наших читачів опинилися по один бік барикад, а пройдисвіт, що вбиває та калічить людей, називаючи себе лікарем, і десятки міліціонерів, прокурорів, чиновників найвищого рангу - по другий?

Чому?

Ця дилема весь цей час висить у повітрі. Та що казати. Усі двадцять років, поки триває ця історії, вона визначає її сюжет. Вона ділить людей на ці два сорти і мультиплікує нові жертви. На початку тижня ми почали відчувати, що теж потрапляємо у цю ж пастку. Не є таємницею, що професіональні журналісти мають свої джерела інформації скрізь, у тому числі - і в міліції, і в прокуратурі, і в органах державної влади. У вівторок зранку, зіставивши повідомлення з усіх джерел, ми дійшли висновку: цього разу правоохоронні органи, як і в усі попередні рази у подібних ситуаціях, діятимуть трафаретно - підуть шляхом найменшого
опору.

Ми задумались. Чому?

 

На наш погляд, це можна пояснити двома причинами.

По-перше, така позиція дає змогу вивести з-під відповідальності тих колег у погонах, які всі ці двадцять років ставили свої підписи під абсолютно незаконними постановами, що дозволяли псевдолікареві виходити сухим з води навіть в стопроцетно осудних ситуаціях. Як, наприклад, як у випадку з Іриною Соколовською, комендантом гуртожитку 14, яку псевдолікар Слюсарчук особисто відправив на той світ під час безглуздої дев\'ятої операції з переливання крові у приміщенні гуртожитку державного навчального закладу.

По-друге, практично будь-який звичайний міліціонер, розуміючи, хто там, "на верху", може стояти за цією справою, відразу готовий зізнатися, що не хоче бути прототипом комісара Катані, ще до того, як його пальці прищемлять дверима. Страшно. 

Таким чином, у вівторок зранку вималювалася така безрадісна, здавалося би, "тупикова" картина:

1) Керівник спецбудинку в Гришківцях, де, як ми точно встановили, з 1980 до 1987 року навчався Слюсарчук, підготувала відповідь на запит правоохоронних органів про те, що Слюсарчук там... не навчався.

2) Один з керівників ПТУ у Козятині підготував лист-відповідь правоохоронним органам, у якому йшлося про те, що Слюсарчук, якого, як ми знаємо, після інтернату скерували в ПТУ і який навчася там з 1987 до 1990 року, начебто ПТУ... не закінчував.

3) Міністерство освіти України завірило печаткою і скерувало у міліцію лист про те, що всі дипломи Слюсарчука ... є справжніми. "Слюсарчук А.Т. навчався у Російському державному медичному університеті з 1985 по 1991 рік". Підпис - міністр Дмитро Табачник.

4) Львівська обласна прокуратура надала лист про те, що під час перевірки факти підробки документів, недійсності отриманих учених звань та ступенів "не знайшли свого підтвердження". Висновок зроблений на підставі відповідей МОН та ВАК, також беручи до уваги "КОПІЇ документів про вищу освіту, вчені звання та ступінь, що надійшли на КОЛЬОРОВИХ бланках, завірених уповноваженим на це органом" (Міністерством освіти - ред.).

5) До справи долучено указ Президента, на якому стоять візи міністра освіти, юридичного управління і т.д. про нагородження "професора Слюсарчука А.Т. держпремією".

Здавалалось би, перед нами стіна. Документальна стіна, яку пробити неможливо. Чому? Та хоча б тому, що на кону – авторитет десятків високопосадовців, які підписали документи, що "виступають", як виглядає, "залізними" фактами.

Фактами, яких насправді не існує. Вдумайтесь у ці слова. Як можуть не існувати факти, якщо вони засвідчені підписом Президента країни та міністра? Як можна не вірити словам указу про те, що професор є професор, якщо на Президента України працюють 368 тисяч міліціонерів, 10 134 прокурори, і ще щонайменше 41 750 тисяч працівників спеслужб?

У цій ситуації ми, журналісти "Експресу", виглядали справжніми божевільними, які верзуть несусвітні дурниці. Ми билися як риба об лід об непідробне нерозуміння звідусіль. Які підробки? Жартуєте? Як міг помилитися Президент? А міністр, що дурень?

 

Ну як ви можете стверджувати, що відомий нейрохіруг не робив операцій?

Це було дійсно нестерпно важко. Відомі і дуже відомі люди телефонували нам і вдень, і вночі й казали: дайте, будь ласка, спокій цій авторитетній людині, професорові Слюсарчуку. Дайте хоча б з поваги до тисяч прооперованих і врятованих ним людей.

Ми чули цю думку тисячу разів: зупиніться, бо є сотні, сотні врятованих ним людей. І ми шукали ці сотні. Вперто. Тижнями. Та ці виснажливі пошуки, до яких ми підключили більше двадцяти наших найкращих журналістів, не допомогли знайти цих врятованих людей. Жодної людини, яку б урятував "нейрохіруг-професор Слюсарчук".

А натомість з кожним днем пошуків ми відтворювали абсолютно іншу реальність. Страшну реальність. Страшну настільки, що розум відмовлявся вірити у побачене і почуте. Кожен день перед нами з\'являлися все нові і нові жертви псевдолікаря Слюсарчука - скалічені, обібрані до нитки, зневірені до краю.

Ми дивились у їхні очі. В очі людей, де застигли біль та страждання. І саме ці погляди додавали нам сил іти далі. Зобов\'язання перед ними, перед невинно скривдженими дітьми, не дозволяло зупинятись, вело нас уперед. У нас з\'явилася інформація про те, що свідкам почали погрожувати й готуються можливі провокації. 

Ми перестали звертати увагу навіть на те, що багато хто дійсно дивився на нас як на людей, що втратили глузд. Ми йшли вперед, бо розуміли: правда - одна. І вона - на нашому боці. І ми повинні довести цю справу до логічного кінця. Бо не можна перед брехнею плазувати навколішки. Тоді, у вівторок зранку, ми поставили перед собою, здавалось би, абсолютно нереалістичне завдання: знайти за будь-яку ціну ключовий доказ у справі Слюсарчука і надати його за будь-яку ціну правоохоронним органам. 

Здавалося б, про що йдеться? Адже на той момент уже було достеменно відомо, що перший з двох димломів про вищу освіту Слюсарчука - фіктивний. А саме: Вінницький медичний інститут (диплом якого Слюсарчук А.Т. надав кільком вишам як професор) дав офіційну відповідь про те, що громадянин України Слюсарчук А.Т. 10.05.1971 р.н., в період з 1984 до 1990 року у цьому виші не навчася. 

Тут і школяр скаже: раз не навчався, підробка документів - залізна, Слюсарчук - шахрай, склад злочину доведено. Адже міліція впродовж декількох років відмовлялась порушувати кримінальні справи проти Слюсарчука лише на тій підставі, що він "лікар з дипломом Вінницького медінституту". Так писали слідчі. У всіх постановах.

Постанов про відмову у порушенні кримінальних справ щодо Слюсарчука - десятки. Постаждалих від дій псевдолікаря багато.

Нічого дивного: шахрай-петеушник "практикував" 20 літ. Здавалось би: факт спростовано й встановлено - Слюсарчук не закінчував Вінницького медінституту, усі ці постанови мають бути скасовані, слідство поновлене, Слюсарчук затриманий. А дзюськи. 

Ми запитували, чому так. Нам відповідали: цього, мовляв, замало. Адже з певного часу у багатьох офіційних документах зазначено, що у Слюсарчука, окрім Вінницького, є ще один диплом - Московського медичного університету, де він начебто теж навчався у 1984-1990 роках. 

Будь-яка людина зі здоровим глуздом тут би посміхнулась. Бо хто повірить, що дитина у дванадцять років у радянський час може навчатися на станціонарі у двох вищих навчальних закладах різних міст, що лежать одне від одного на відстані тисячі кілометрів. Отже, якщо й встановлено: диплом Вінницького ВНЗ - підроблено, того також мало би вистачити, аби наша міліція і прокуратура, яка утримується за кошти свого народу, повинна б сказати: стоп! Де взяв підроблений документ? Нащо людей калічиш і Президентів дуриш? І притягнути шахрая до відповідальності.

Це було б в ідеалі. У реальності: міліція, яка покриває псевдолікаря, вдає, наче вірить у цю маячню, майже 20 років. Смішно? Петеушник-шахрай заправляє правоохоронцями, калічить людей й обдурює двох Президентів, виманюючи у них державні кошти. 

Але український міліціонер не усміхався. Він кивав на папери, а в коридорах чесно зізнавався, що просто... боїться. Міліціонери стверджували, що надішлють запити у Москву, але там вони можуть зникнути, бо, мовляв, інша країна. А поїхати у Москву немає змоги, бо, як ви розумієте, міліція бідна, грошей обмаль та й дозвіл на відрядження у сусідню країну може дати або заступник міністра, або особисто міністр внутрішніх справ.

Коло замикалося.

І таким чином ключовим у справі ставав факт - є чи ні у Слючарчука диплом Московського медичного університету? Міністерство освіти в особі пана Табачника стверджувало, що є.

 

А ми на двісті відсотків упевнені, що немає.

Так, у нас не було на той момент прямих доказів. Але ми точно знали, що ми не ідіоти. Що, маючи задокументовані свідчення декількох десятків людей про те, що Слюсарчук у період з 1984 до 1990 року протирав штани в спецбудику і ПТУ, точно не міг навчатися у цей час у Москві. Щонайменше тому, що це суперечить законам фізики. Цей факт підтверджували і десятки свідчень звичайних учителів, вихователів, однокласників, однокурсників, майстрів ПТУ, лікарів, які в один голос також твердили: ми - не ідіоти й не маразматики. Слюсарчук навчався тут. Його пам\'ятають усі, як облупленого. І крапка.

А міліція нам твердила своє - ні, не крапка. Теперішній директор написала, що він не вчився. Ми звертали увагу міліції на доволі незвичні факти, які мали би посіяти у них щонайменше сумнів у своїй упевненості. По-перше, казали: подивіться уважно на ці відповіді. Запитували, чому на відповідях з Гришківців та Козятина, які адресовані правоохоронним органам, відсутні печатки.

По-друге, цікавилися, чи перевіряв хтось автентичність підписів? Чи перевіряли відповідь Козятинського ПТУ досконало? Адже там сказали хитро: "не закінчував", але не сказали, що не навчався!

Немає значення, казали нам міліціонери. Все одно, поки існує ймовірність, що у Слюсарчука є Московський диплом, ми мусимо сприймати його як лікаря. А міністр Табачник написав, що диплом є.

Міліціонери - люди підневільні. За них думають шефи, а за шефів - часто інші. Боси. Тоді ми змінили тактику. Ми перестали переконувати міліціонерів і вирішили реалізувати спеціальний план. Ми поставили перед собою завдання, яке чомусь за дев\'ятнадцять років не поставила перед собою міліція, - привезти в Україну ключовий доказ. Останній доказ того, що Слюсарчук - не лікар. І ніколи ним не був. 

Ми розуміли, що це не просто небезпечно.

Ми розуміли, що люди, котрі підуть на це, можуть уже ніколи не повернутись додому живими.

Бо було, з одного боку, наше прагнення знайти і документально довести очевидне, зробити це, щоб урятувати життя ще не однієї людини, нових потенційних жертв псевдолікаря, а з іншого - ціла індустрія, патронована міністрами, міліціонерами і прокурорами. Індустрія з торгівлі синтетичними наркотиками, індустрія з обману людей, індустрія, що сіє страх та смерть.

Чи думали ми тієї миті про свій страх, ризик для нас, наших рідних? Скажемо коротко -- так. Так, ми усвідомлювали, на що йдемо. Ми усвідомлювали, на що йде наша журналістка Світлана Мартинець, котра, залишивши коротку записку туманного змісту рідним, які готувалися привітати її з днем народження, зникне на чотири дні в невідомому напрямку - у прямому сенсі цього слова.

 

Подальший хід подій уже був прерогативою Бога. Наша журналістка у вівторок о 20.00 виїхала з редакції автомобілем у напрямку на Москву. Дорогою вона змінить авто ще п\'ять разів. Вона працюватиме у "повній тиші", оскільки спеціально залишить мобільний удома, аби за ІМЕІ ніхто не зміг вирахувати місця її фізичного перебування. Вона навіть змінить зовнішність, аби ніхто не міг її упізнати.

І вже найближчі події довели, що все це дозволить їй зостатися живою. Бо в Москві журналістку "Експресу" чекали вже кілька днів.

...Москва. Жовтень 2011 року. Російський національний медичний дослідний університет імені Пирогова. За легендою Слюсарчука і дипломами, поданими "професором" у виші України, саме в цьому закладі навчався псевдолікар, найбільший аферист ХХІ століття.

"Ви не та людина з України, за якою вчора шукали якісь двоє? Вони крутилися тут із півдня і все допитували: "Хто з України приїжджав і чи брав якісь документи на Слюсарчука?" Казали нам нічого нікому не давати. Це нас дуже здивувало. Бо інформація про навчання студентів є відкритою. Таких інцидентів у нашому вузі не було, й ми відразу попередили свою охорону про цю незрозумілу ситуацію, - так зустрів Російський національний медичний університет імені Пирогова журналістку "Експресу".

Про те, чи я не та людина з України, яку шукають "якісь невідомі", мене питатимуть тут часто. У відомому у світі медуніверситеті Росії я почую ще багато запитань, які мене не лише здивують, а заболять під серцем долею моєї країни. Країни, об яку дозволили собі витерти ноги псевдолікар-шахрай і провладні особи, котрі задля власних інтересів, фінансової вигоди та задоволення певних амбіцій покривають його злочини майже 20 років.

"У вас що там, в Україні, з глузду з\'їхали? Кілька років тому до нас уже надходили запити від ваших правоохоронних органів. Ще тоді ми дали їм відповідь, що у нас Слюсарчук не навчався. І тепер знову те саме. А останні три дні тільки й ходять ходаки "від Слюсарчука" і телефонують: то Слюсарчук, то "від Слюсарчука". І від них ідуть якісь незрозумілі погрози. Що роблять ваші правоохоронці? Вони що, не бачать, що той ваш Слюсарчук - шахрай, та ще який! Ми вже втомилися пояснювати: не вчився у нас такий! Ніколи не вчився. Ми всі архіви підняли і відслідкували кожен запис: студента на ім\'я Слюсарчук Андрій Тихонович не було не тільки в 1984-1990 роках, а й загалом ніколи не було", - пояснюють працівники архіву медуніверситету.

І додають: якщо б Слюсарчук на той час і був їхнім студентом, то про нього знали б не лише в медуніверситеті, а й уся Москва. Бо мусив би  мати на той час за документами 13 років. Хто б дитину-студента їхнього університету не запам\'ятав? Архівісти
наказують мені швидше полишити їх приміщення, бо вчорашні "двоє", які когось шукали з України, їм дуже не сподобались.

Ректорат, канцелярія, кабінети адміністративного корпусу "Пироговки". І знову одне й теж. "То не вас шукали вчора?" - так відповідали мені в медуніверситеті Росії на моє привітання "Добрий день!"

"Слюсарчук ніколи не навчався у нашому вузі. Ні 1984-го, ні 1990-го, ні в інші роки. Такого студента наш університет не виховував. Його дипломи і копії дублікатів про закінчення МДУ імені Пирогова - фальшиві. Ось візьміть наше підтвердження цього", - віддає мені пакет документів Володимир Гаврилович Володимиров, проректор медуніверситету імені Пирогова.

 

Сивочолий професор дивується, що вперше за всі роки роботи у виші зіткнувся з такою незрозумілою маячнею: чоловік, який називається Слюсарчуком, телефонує йому кілька разів на день і погрожує: якщо він комусь надасть про нього документи, то буде мати дуже великі проблеми. "Ми вже повідомили про ці дзвінки нашу службу безпеки", - каже Володимиров.

Про такі ж дзвінки-погрози "від Слюсарчука" розповіли секретар та працівники канцелярії вишу. Допоки я була в адміністративному корпусі російського медичного закладу, Слюсарчук телефонував сюди тричі.

"Ніхто з працівників нашого університету не сказав і не скаже, що ви тут були. Їдьте і розкажіть усім правду. Хай береже вас Бог", - хрестять мене на дорогу. І просять перетелефонувати при поверненні в Україну.

Тримаючи у руках документ із Російського національного дослідного медичного університету імені Пирогова, де чітко чорним по білому вказано, що Слюсарчук Андрій Тихонович ніколи не навчався у цьому виші, ніколи не здобував освіти, не проходив ординатури і не писав ніяких ані відкритих, ані "закритих" дисертацій, мені знову запече біля серця. Запече зболеними поглядами тих, хто постраждав унаслідок лікування псевдопрофесора. І тут, у чужій країні, я знову спитаю себе: як ми дозволили, щоб правоохоронці так нахабно багато років поспіль покривали шахрая, який експериментував із життям людей, і ганьбили разом з аферистом-убивцею Україну перед світом? 

Розуміючи, що попереду - складна і непередбачувана дорога, я прошу працівників московського університету надіслати довідку на адресу двох українських телеканалів - це додаткова гарантія, що правду не сховають.

 

...П\'ятниця, обід. У редакцію приходить високопоставлений працівник міліції. Він запитує, чи є у нас ще якісь додаткові матеріали. Він натякає, що термін перевірки нашої заяви збігає. А отже, розуміємо ми, міліція вкотре готова написати відмовний матеріал. Ми вирішуємо, що час настав. На цей момент уже знаємо, що ключовий документ у справі - на відстані восьми годин їзди до редакції.

"Ми привеземо вам ключовий доказ сьогодні. Це буде довідка з російського університету про те, що Слюсарчук не навчався там, а отже, не може бути ні лікарем, ні професором", - ідемо в атаку.

Міліціонер, видається, такого повороту не чекав. 

"Факсові копії у вас не візьмемо", - безапеляційно каже він.

"Це буде оригінал. Із мокрою печаткою", - запевняємо його.

Ми узгоджуємо, що довідку буде доставлено до 24.00. Міліція обіцяє чекати.

...Майже північ. Обласне управління міліції. У присутності народних депутатів України Ярослава Кендзьора, Андрія Парубія, телевізійників журналісти "Експресу" передають генералові Богдану Щуру, очільникові обласної міліції, останній доказ того, що Слюсарчук - шахрай. Ми передали документ із РНДМУ імені Пирогова з мокрою печаткою, у якому чітко сказано: "Слюсарчук Андрій Тихонович ніколи в медуніверситеті Москви не навчався. Його російський диплом - фальшивий".

Оригінал довідки з медуніверситету - у міліції. У редакції - акт про передачу цього документа-відповіді з вузу.

Наступного дня, у суботу, на прохання міліції, редакційні автівки привезли до обласного управління міліції перших потерпілих. На столи слідчих знову лягли заяви тих, хто постраждав унаслідок "лікування" шахрая, та заяви від родин тих, хто вже не зможе засвідчити правди ніколи. Їх убив псевдолікар.

Таким чином він, цей найвидатніший шахрай, як назве його з парламентської трибуни народний депутат Ярослав Кендзьор, - у пастці. Міліція це теж розуміє. Під тиском беззастережних доказів і фактів вона таки порушує першу кримінальну справу. 

Ми розуміємо, що це - лише початок.

Світлана МАРТИНЕЦЬ, Ігор ПОЧИНОК, газета «Експрес»

До речі. Цими днями ми скерували до Генеральної прокуратуру ще одну заяву, в якій просимо порушити кримінальну справу проти міністра освіти Дмитра Табачника. Ми вважаємо, що міністр, який унаслідок службового недбальства підписав документ, що дозволив упродовж тривалого часу відвертому шахраю-псевдолікарю калічити людей, повинен за це відповісти.

Міністр, який видав бездипломному аферистові "атестат професора", має відповісти за таке.

Міністр, який неправочинно погодив подання до Президента щодо нагородження афериста найвищою державною премією у розмірі 150 тисяч гривень, повинен відповісти за це. 

Бо інакше всі слова найвищих посадовців про справедливість у цій країні не коштуватимуть навіть ламаного гроша. 

Міністр Табачник - один із таємних покровителів псевдолікаря. Але він не один. Статтю "Таємні покровителі псевдолікаря Слюсарчука" читайте незабаром.

Про те, як журналісти «Експресу» викривали Слюсарчука читайте тут:

Сенсаційне викриття псевдопрофесора Пі

Перші жертви псевдопрофесора Пі 

"Псевдолікар Слюсарчук убиває людей!" Міліція далі зволікає

Дешеві фокуси псевдопрофесора Пі!