Ліна Костенко: Наше життя заполонило негативне поле і ми пробігаємо повз свою культуру і не помічаємо справжню красу

2-го лютого журналісти та шанувальники таланту Ліни Костенко ледь не розірвали на шматки столичну прес-залу агенції "Укрінформ", де поетична "совість нації" вперше за останні роки презентувала свою нову збірку віршів.

І хоча "Ріка Геракліта" продавалась під час презентації аж за 120 гривень в комплекті з аудіо-диском, ця друкована сенсація від видавництва "Либідь" йшла на "ура" як гарячі пиріжки на Хрещатику. Адже донедавна з рук можна було придбати хіба що піратські несанкціоновані видання "старих" віршів Ліни Костенко за 80 гривень том!

Марнували літечко, марнували...
Душа забилася в тумані
І марить обрисами літа
Чи може це приснилось нам?

- Купання в річці Геракліта!, - одразу пояснила назву своєї нової збірки присутнім Ліна Василівна. - Одразу скажу, що це вірш ненаписаний. Це вірш як зітхання і я ніколи не думала, що це зітхання дасть назву книжці. Що він взагалі що-небудь означає!

- А в кого виникла ідея все таки дати читачеві нову поезію Костенко?

- Це все донька Оксана і видавці, що спершу розкрутили мене на таке собі міні-вибране. Але на певному етапі вони мені кажуть: "Дайте хоч з десяток свіжих віршів, Ліна Василівна! І я даю! Бо свіженьке ж всі люблять і я люблю... Ще ж не переписувати старі вірші! Тому кілька поезій з книги я викинула, бо вже не відчуваю їх на сучасному етапі. І навпаки, дала видавництву спершу десяток, потім ще і загалом в книзі десь до півсотні нових віршів. Почитайте — оцініть!

Бо останнім часом я загрузла в прозу ("Записки українського самашедшего") і там треба як найбільше написати, щоб було потім що викинути!

- А як ви ставитесь до піратських видань Костенко?

- Я знаю про все це і вони дуже вдало пройшлися Україною... Бо на жовтому папері передруковували без дозволу вибране ще 1989-го року і продавали по 70-80 гривень... І приносили мені на автограф, а я була змушена підписувати! Бо ж іншої книги не було! Потім надрукували мене на білісінькому папері за 100 і 150 гривень продавати. Але й на нове вибране часу та бажання не було. Донька як літературознавець нервувалась, бо вірші мати пише, але в друку їх не має... Тому книги в радянському оформленні я не хотіла - на красиве чекала. І от мені підготували спершу "Берестечко" і потім із Ольгою Богомолець подарували "Гіацинтове Сонце". Ну як можна не радіти такій красі? А я ж не звикла до уваги і красивих видань. Бо мене в СССР заборонили, хотіли забути... А красиво друкували на глянцевому папері тільки тих, кого сьогодні вже забули.

- Багато сил та нервів забрала "Ріка"?

- Знаєте, ні! Бо видавці такі делікатні, такі гарні люди, що донька Оксана в кінці вже не могла з ними розстатись...

А з іншої сторони наше життя заполонило це негативне поле і дійсно хотілось краси. Бо часто ми пробігаємо повз свою культуру і не помічаємо справжню красу. І не потрібно тут комплексу меншовартості! Бо італійці ж забули про Джан Фрако Русичі, а ми вже 30 років про нього знали! І місту Флоренції квіткар із Тернополя подарував виведений власноручно ірис "Сніг у Флоренції" і те їх здивувало. Тому хотілось краси!

- Це правда, що книгу готували підпільно від Вас?

- Так! Бо я від доньки випадково дізналась, що готується якесь підпільне видання за принципом міні-виданого, за принципом естетичного... Бо за хронологічним і тематичним принципом я його ніколи робити не буду. Я цього не люблю! Бо все своє життя живу без концепції! Живу як відчуваю серцем, як розумію душею... Тому довелось читати власні вірші, що були написані раніше! Але ж я не люблю в минуле повертатися — я так влаштована! Що ж робити? І є в мене такі рядки:

Та-та-та-та — Я всіх люблю, аби не заважали!

Я відмахувалась від книги. Казала видавайте що хочете! Але цікавість взяла своє і я вирішила прочитати що ж там Ліна Костенко написала в минулому?

Я прочитала, побачила гарні речі, а щось викинула. Бо вже загорілась і ставила в неї нові речі... Хоча й не було коли... Так зробилася книжна на сьогодні актуальна, красива! В ній свідомо не має альтернативи барикад. І ній лише таке людське, людське! Моє і Ваше! Красиве... Бо в мені досі живе нереалізований в юності художник.

- Як вам відчувається нині після виходу із підпілля?

- Це дуже незвичне почуття, бо я жила своїм життям в лісі, не забута, але наодинці із своїми думками та творчістю і раптом виходжу на ці тисячні зали. Ці очі, люди, книги... Мене цитують, дуже людські речі! І я інколи цього лякаюся! Правду казав художник Сергій Якутович: "Із лісу визирає як рись!" Така я на обкладинці нової книжки у його виконанні... Хтось скаже — це незвично! Але хіба гарно коли все звично? В мене є з цього приводу такі рядки:

Гаракли і Перикли — це не порнуха, а Парнас!
Навіщо ми до всього звикли?
Навіщо звикло все до нас?
І оця незвичність надихнула мене до цієї книжки.

Чесно кажучи, я не знала як видавці переживуть той останній день, коли я відправила їм свої кінцеві правки. Але коли я побачила ці добрі, просвітлені обличчя було приємно, що ти людям даруєш цю дивну красиву енергетику і вони тобі віддячують цим же. Саме це має робити нас сильнішими, а не жорстокість і негативне поле...

Дякую за клопіт, що мало зі мною видавництво "Либідь", але у Малковича (видавець прозової книги Костенко "Записки українського самашедшего" - "А-ба-ба-га-ла-ма-га") клопіт ще більший! Бо Іван вже сказав, що хоче від мене на Канари до того племені, що пересвистується...І я теж з ним хочу туди!

Дякую всіх, хто прийшов на цю презентацію! Бо тут одні світлі, привітні, рідні обличчя... Я навіть не відчуваю, що це презентація. Це просто зустріч з людьми, які мене розуміють і яких я люблю!

Записав Роман Ковальський, для ВИННИЦА.info