Капелан з Вінниччини: «Військовий з родини атеїстів у зрілому віці прийшов до Бога. Згодом я охрестив його та повінчав». Історія служби Богу та країні

Священник Православної Церкви України (Вінницько-Тульчинська єпархія ПЦУ) о. Орест Шпак вже декілька років є капеланом однієї з військових частин Національної гвардії України. Крім того, о. Орест активно займається волонтерством та соціальним служінням. Священник розповів, як бійці приходять до Бога в душі та серці.

Про це повідомляє Управління у справах національностей та релігій Вінницької ОВА.

«З початку російської агресії проти України у 2014 році ми із волонтерами, однодумцями, іншими священниками, вірянами та просто – небайдужими земляками, активно допомагали військовим. Зокрема, бійцям Нацгвардії. У 2017 році командир частини запропонував мені здійснювати душпастирську опіку особового складу, - розповів о. Орест. – Спершу були розмови із бійцями та офіцерами на духовні, моральні теми, різноманітні заходи, участь у святах військової частини. З часом до мене звертались якомога більше військових, а ще їхні рідні й близькі. Довіра зростала… Паралельно я продовжував вести й волонтерську діяльність та службу на своєму приході», - розповідає священник.

З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року обов’язків значно побільшало. Зросла спільна відповідальність - і перед Богом і перед людьми…

Священик розповідає, атеїстів на війні не буває.

«Життєвий приклад. У нас служить один військовий з родини атеїстів. Таке вже було домашнє виховання. І коли його побратими приходили на молитву, спілкування зі мною, іншими священнослужителями, він відмовчувався або просто стояв у сторонці. Звісно, ніхто нікого ні до чого не примушував. Згодом я побачив, що він хоче теж прийти і поговорити, але наче соромиться.

Врешті воїн таки зробив крок до Бога. Чесно кажучи, цей шлях був дуже тернистим та важким. Але ми спільно пройшли його “від” і “до”… Згодом я охрестив бійця. Згодом повінчав військового із його коханою. А нині я похрестив вже двійко їхніх діточок! Тож я вже здійснюю духовну опіку над усією його родиною.

Чесно скажу Вам, що такі випадки непоодинокі. Їх усе більшає…», - каже о. Орест.

«Коли навіть досвідчені бійці та командири констатують, що нинішня відкрита війна із знищеними дотла українським міста й селами, загиблими дітьми, жахливими ракетними та авіаударами це не АТО/ООС… Коли смерть, кров, жахіття поруч, як важко знайти той струмок надії, добра, милосердя, щоб постійно живив душу та серце, не дозволив зневіритись, занепасти духом, зачерствіти… Тож це природно. Дійсно, атеїстів на війні немає! Тому, образно кажучи, стежка до мене зараз ніколи не заростає, а навпаки – стає набагато більше», - пояснює священник.

До частини де проходить службу священник постійно прибуває поповнення. Досвідчені офіцери, інструктори, молодші командири та бійці, які пройшли пекло війни, розповідають новим побратимам про о. Ореста та запрошують до спільної молитви і бесід.

За увесь час волонтерства та служби капеланом священик провів вже близько двадцяти Таїнств вінчання.

«Вінчав не лише молоді пари, а й подружжя, які вже не один рік прожили у шлюбі, але вирішили закріпити його перед Господом. Багато хто з воїнів одружується відразу після ротації та повернення з фронту. Або й на передовій… Благо, зараз це питання юридично дуже спрощене та вдосконалене.

Нещодавно на фронті заміж вийшла жінка – офіцер, психолог нашої частини. Її коханий теж військовий. Я їх обох дуже добре знаю. На жаль, фізично я не зміг їх обвінчати, бо перебуваю в іншому місці. Але я благословив молодят на шлюб. Повінчав на передовій їх мій колега – теж військовий капелан!», - ділиться священик.

Отець Орест зізнається, важко, коли гинуть славетні воїни, які мужньо та героїчно боронили Україну ще з 2014 року, яких він дуже добре знав.

«Як страждають їхні батьки, родини, рідні й близькі. А яка духовна та моральна підтримка потрібна тим, хто отримав поранення, каліцтва і зараз бореться за здоров’я. Хто хоче знову стати на ноги! І їхні рідні, які страждають не менше воїнів, бо бачать ці муки і переживають за своїх…

Кажуть, що священник може звикнути до похорону. До такого ніколи не звикнеш… За кожного Героя переживаєш як за рідну душі та серцю людину», - каже священик.

Зараз під волонтерською та духовною опікую священника перебувають й інші військові частини.

«Так само, триває збір волонтерської допомоги і у мене на парафії, у храмі на території міста. Щодня тут моляться за Перемогу, за мир, за Україну та її сміливих та мужніх героїв. І щодня у храмі теж більшає людей. Приходять ті, які раніше оминали повз… Двері до Бога завжди відкриті для усіх людей, незважаючи на їхній вік, стать, соціальне становище, погляди!», - розповів священник.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info