Із АТО у Париж та Венецію поїхав вінницький фронтовик Вадим "Тамагочі"

 "Це неймовірно, я у Парижі, на Ейфелевій вежі... Про таке ніколи, навіть не мріяв, коли ми пили воду із калюж на 32-му блок-посту", - написав свої перші враження від тритижневої подорожі Європою один із захисників всім відомої Бахмутської траси Вадим Рудь. Саме його за позивним “Тамагочі” друзі знаходили у соціальних мережах та всією Лукою-Мелешківською тримали кулаки за бійців частини 3008 весь останній рік на фронті. Але як “Тамагочі” ( цей позивний отримав після гри на телефоні) потрапив у Париж та об’їхав на скромні дембельські гроші ледь не всю Європу?

 Хто платив за ваші мандри Чехією, Францією та Італією?

 У цю поїздку разом із ще 15-ма атошниками я потрапив завдяки волонтерці Ларисі Полулях. Бо нас фронтовиків через спеціальний відбір вибрав Львівський католицький університет... Це була так би мовити розвантажувальна поїздка для солдатів, що пройшли пекло війни. Разом із отцем Тарасом побували скрізь від Польщі до Австрії... Отримували по 20 євро добових, все нам показували і розказувати. Це була казка коли наш старенький ретро-автобус “Вольво” стояв у Монте-Карло поряд на підземній стоянці зі Бугатті Вейрон за 500 тисяч євро! Втім, Париж із Прагою, Ніццою і Венецією були не найкрутішими місцями цього євротуру. Бо ми спеціально їхали в Тезе(Taize) — поселення у французькій Бургундії, де разом моляться віруючі всіх конфесій! І це дивовижно... А ще із фронтовиками працюють професійні психологи, спеціально навчені спілкуватись саме із людьми із війни... Знаєте, після цієї подорожі я багато що передумав із свого життя і вже подумую піти вчитись на капелана — духівника для українських військових. Бо душею і духом солдата там під мінами ніхто не займається. І ти залишаєшся сам на сам із смертю... Хтось виходить із честю із цього побачення. А хтось ламається... І Тезе як на мене - найкраще місце на землі! Там тебе слухають і чують...

 Тепер вже можна розповісти про вихід із смертельного 32-го блок-посту?

 Так, це було страшно, коли нас залишили там у оточенні без води, підмоги і фактично надії на життя. Але ми вистояли як змогли, боролись за свої життя до останнього і вийшли із того кільця. Знаєте, я не буду розказувати хто там став героєм, а хто із погонами офіцера сидів у ямі та вже прощався із білим світом. Так, Андрюха Ліпський пішов на перемовини із сєпарами і домовився про наш вихід... А офіцери відверто боялись це зробити та згодом почали писати на нього скарги, доноси і лити бруд. Водночас, я вважаю, що всі наші родини мали б низько поклонитись йому в ноги за порятунок. А ще треба поставити нашим волонтерам пам’ятник за життя, бо 90% нашого забезпечення — це допомога від волонтерів та рідні. Якби не народна допомога армії та України вже не було б.

 Як ти ставишся до хлопців, що ховаються від повісток?

 Абсолютно нормально, бо боягузам на війні робити нічого! Боїшся — сиди вдома, а краще копай окопи, доглядай поранених, працюй на роботі та плати спеціальний податок на війну. Краще такий “відкуп” від війни ніж переляк, страх і твоя не прикрита від ворога спина. Бо там на передовій проявляють кращі та найогидніші людські якості... І один хлопець із села може за мить стати Героєм України, а боягуз-офіцер втратити назавжди довіру рядових...

 Коли закінчиться війна?

 Вона вже закінчилась, бо кожен нагорі отримав все що хотів... Так, ще стріляють, провокують, вбивають, але масованих наступів та сотень смертей вже не має. Ми — солдати свою справу вже зробили! Тепер слово за політиками, які мають вирішити за столом перемовин цей конфлікт. А ще не один я вважаю, що Крим елементарно здали і голвоних “здатчиків” треба відкрито судити чи публічно розстріляти. Бо за Крим треба було воювати і патріотів у країні, що готові пожертвувати своїми життями за рідну землю, вистачає... Я сам пішов добровольцем, бо вже не міг сидіти вдома і дивитись як “просирають” Україну.

 І з Донбасом пряником миру не вийде. Я точно знаю це, бо свого часу навчався у Слов’янську і місцевий народ вивчив досконально... Тому скажу коротко — Донбас любить силу і владу! Владу будь-яку! Поставте туди клятого “бандеру” і за рік вони будуть його слухатись... А ще головною рушійною силою цього ватного краю є радянські пенсіонери, з якими можна домовитись лише ціною високих пенсій та грошей...

 Що ти зробив у перший день після війни?

 Звісно, обійняв маму, всю рідню і крепко виспався. А ще передивився в Інтернеті 6 кращих фінальних ігор своєї улюбленої баскетбольної команди НБА “Клівленд Кавалерс”... Тепер треба жити далі, вірити в Перемогу та силу нашого українського духу. Бо як це не дивно, саме завдяки війні та Путіну із нас народилась нація дуже сильних людей!

 Водночас, у мене є своя маленька мрія — поїхати у США бодай на один матч НБА і побачити баскетбол найвищого ґатунку наживо...

«33-й канал»