Іван Мовчан: Маємо проблему із виробництвом якісних молочних продуктів, і я берусь її вирішити

У кожному районі Вінницької області зараз жваво обговорюють, як поїздка чисельної делегації з Вінниччини до Гродненської області Білорусі, в якій приймали участь керівники районів та сільгосппідприємств кардинально змінила уяву, про те, чи зможе сільське господарство Вінниччини стати флагманом соціально-економічного розвитку усього регіону. Ініціював цю поїздку перший заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації Іван Мовчан. Він поділився із нами своїми враженнями від поїздки та планами, які має реалізувати на Вінниччині завдяки білоруському досвіду.

- Що ви показували в Білорусі всім головам районів Вінниччини?

- У їхній Гродненській області за останні роки побудовано 120 молочних ферм високої продуктивності, про які наша область поки що може лише мріяти. Але я впевнений, що нічого неможливого в аграрному секторі для Вінниччини не існує і тому в це службове відрядження до Білорусі я взяв усіх голів районів та мерів міст. Для чого? Я хочу щоб наші керівники на власні очі побачили як сусіди виробляють із свого ж молока якісні продукти і насичують цим товаром прилавки своїх магазинів. Цей успіх має укорінитись в їхній свідомості. Вони мають повірити в реальність такого ж прориву на нашій землі, який дасть тисячі нових робочих місць, додаткову вартість, податки... Сьогодні це дуже важливо, бо при наших землях, трудових ресурсах і можливостях закупляти і завозити в область молочні продукти з інших регіонів — це недозволена розкіш!

- Невже і в нас можливий такий молочний рай?

- Так, я в цьому повністю впевнений, але часу на реалізацію цього проекту маємо не так багато — максимум кілька років. І тому я щоденно працюю над цією програмою, яку вже схвалив губернатор області Микола Джига. Бо певного рівня сировинну базу ми в області вже сформували, а з переробкою і виробництвом дійсно якісних молочних продуктів маємо проблему. Тому я берусь її вирішити разом із керівниками районів, інвесторами та небайдужими до майбутнього Вінниччини людьми. І політики в цьому питання не має бути жодного відсотка. Адже обіцянок від кожного політика, а особливо перед виборами, завжди вистачає. А що змінюється і хто має змінювати ситуацію насправді? Думаю, що на нашій землі цю революцію з переробкою зерна, молока та м’яса та формуванням потужної доданої вартості маємо зробити ми самі!

- Ви прийшли у владу із великого бізнесу... На кого ви його залишили? І чи реально сьогодні розділити роботу державного чиновника та лобіювання власного бізнесу?

- Скажу вам чесно, що я б ніколи не покинув власну успішну справу без сформованої команди керівників — мінімум 5-ти менеджерів-управлінців. Я їх сам виховав і я їм повністю довіряю! А ще в бізнесі залишилась працювати син, донька, зять... Тому це наша сімейна справа і за неї я спокійний. А у владу я прийшов, бо люблю землю, виріс в селі та завжди був і є патріотом нашої Вінниччини. Тому нинішня посада це лише інструмент позитивних змін, які давно назріли в нашому сільському господарстві, цукровій, тваринницькій та переробній галузях. І ще одне — я в бізнесі завжди дотримуюсь основних принципів, серед яких №1 для мене є абсолютне виключення бюджетного ресурсу.

- Чому цукроварні області в рекордний сезон знову в збитках?

- Тут є кілька причин — висока ціна газу, кінцева вартість цукру, застарілість більшості заводів нашої області. Через всі ці чинники хороший прибуток однозначно отримають аграрії, що сіяли цукровий буряк і здавали сировину заводам. Водночас лише окремі цукроварні із тих 14-ти, які запускались цієї осені, отримають прибуток... У виграші точно буде покупець, бо ціна цукру впала із 10 гривень до теперішніх адекватних 6,50-6,70.

- Який вихід із цієї ситуації? Нові сучасні заводи чи білоруська ціна газу для України?

- Якщо ви згадали про газ, то у сусідів він дійсно коштує 150-180 доларів за тисячу кубів, а не за 400 як у нас. При такому стані справ про яку рентабельність можна вести мову, коли тільки за умов технічного переобладнання 100-річних цукроварень можна вийти на мінімальні 5-7 відсотків рентабельності. Тому однозначно майбутнє за новими суперсучасними заводами та укрупненням цієї переробної галузі. Я вивчаю цей досвід із 2004-го року та, мабуть, один із не багатьох вінницьких фахівців, який об’їхав 50 цукроварень по всій Європі від Італії, Франції, Німеччини до Польщі. Нам дивно, але Європі не так давно закривались заводи 1991-го року будівництва. І як тоді можуть мати право на життя наші заводи, яким 100 і більше років? Повірте мені що вони закриються за один день за всіма показниками якщо Україна завтра увійде до ЄС.

Тому як приклад нашого виходу із цієї збиткової ситуації можу навести проект у Шпикові, де за 4 роки має запрацювати надсучасна цукроварня із 75-відсотковим власним виробленням газу для внутрішніх потреб із жому та здатністю переробляти до 12 тисяч тон буряка на добу. І головне в цьому серйозному проекті саме суттєве скорочення споживання газу для вироблення тони цукру, яке нині складає по області до 42-х кубів! У Шпикові новий завод буде витрачати на тону 22 куби, із яких 16 власного виробництва! А це в 7 разів менше нинішніх норм, що дасть можливість варити цукор по дуже конкурентній ціні — близько 5-5,50 гривень за кіло при цьогорічному врожаї. І другий такий технологічно революційний завод, за якими майбутнє цукрової галузі нашої Вінниччини та України загалом, буде в Корделівці.

- Що нині вигідно сіяти вінницькому селу?

- Зважаючи на продовольчу тенденцію в світі номером «1» буде кукурудза, яка добре у нас росте і ще краще продається. Цукровий буряк також дає хороший прибуток, але технологічно ми ще маємо навчити вінницького власника та орендаря землі застосуванню органіки та сучасній технології. Бо при гірших ґрунтах в Гродненській області білоруси отримують фантастичні для більшості нашої аграріїв 850 центнерів буряка із гектару. Це наша мрія і головна мета — навчитись отримувати із чудової вінницької землі високі сучасні врожаї світового рівня та переробляти їх, а не бути лише постачальником сировини.

- Яку зарплату отримують люди на ваших підприємствах і якою вона є по області?

- Повірте мені, я б не мав морального права вимагати від голів районів та власників господарств гідної зарплати... На сьогодні працівники підрозділів компанії «Кряж» отримують від 2000 і більше тисяч гривень. А хто не хоче платити таку ж винагороду за важку працю наших людей у Вінницькій області той не буде тут працювати. Це жорстка, але справедлива вимога керівництва області до всіх господарюючих суб’єктів. І це не моя чи Миколи Васильовича примха! Бо сьогодні багато людей у нашому селі землі потрапили у ганебну безвихідь коли вони працюють за скільки дадуть і без будь-якого оформлення! А коли вони приходять згодом у Пенсійний фонд і їх не має в жодних документах вони перетворюються в свого роду «бомжів» - без прав і права на захищену старість.

Думаю, що до повної легалізації зарплат і відповідно трудових пенсій у вінницькому селі нам ще треба рік-півтора серйозно попрацювати у цьому напрямку.

- Чи вистачає у першого заступника губернатора часу на родину? Хто ваші батьки?

- На роботі я щоденно із 8-ї ранку до пізнього вечора, бо для прийняття серйозних рішень необхідно вникати потрібно в усі тонкощі тієї чи іншої проблеми в кожній галузі. Тому на спілкування із рідними залишаються переважно вихідні.

Я родом із села, моя мати Парасковія Михайлівна була дояркою, зараз їй вже 82 і хоча б два рази на місяць намагаюсь її відвідувати. Батько Михайло Омелянович працював різноробочим у будівельній бригаді, на жаль, його вже не має з нами...

- Це правда, що ваш син навчався у США і тепер повернувся в Україну, щоб продовжити вашу справу?

- Так, Роман вчився у київському університеті, а продовжував навчання за океаном, знає мови і нині працює керівником департаменту зовнішніх відносин компанії «Кряж». Його повернення в Україну було моєю батьківською умовою його виїзду за кордон.

- Ви багатьох здивували, коли запросили журналістів о 6-тій ранку з собою на зарядку?

- А що тут такого дивного? Це ж не показуха чи якась одноразова акція для піару. Бо якщо ви приймаєте запрошення, то завтра чекаю на стадіоні палацу піонерів рівно о шостій на ранкову фізкультуру... Хоча взимку я віддаю перевагу гірським лижам, бо це моє головне спортивне хобі — катаюсь щозими на Буковелі, в Словаччині або в Італії. А Новий рік я традиційно зустрічаю вдома.

Записав Роман Ковальський, газета «33-й канал»