Григорій Заболотний: На перше засідання міжфракційна парламентська група «Вінниччина» збереться у Вінниці

Ще два роки тому Григорій Заболотний очолював Вінницьку обласну раду, а до цього був першим заступником губернатора Вінниччини. Маючи майже 35 років стажу на державних посадах, він залишився корінним вінничанином, як у поглядах так і у діях. І не дивно що сааме його коллеги-депутати обрали керівником міфжракційного депутатського об'єднання «Вінниччина» у новій Верховній Раді, куди він потрапив упершее.

На своїй першій у 2013 році прес-конференції народний депутат Григорій Заболотний розповів про створення у Верховній Раді парламентської міжфракційної депутатської групи «Вінниччина», про політику і політиків та проблеми на селі.

- Григорію Михайловичу, розкажіть як створювалась між фракційна депутатська група «Вінниччина». Хто до неї увійшов, і чим вона буде займатися?

- Відповідно до Закону «Про статус народного депутата» в 13 статті чітко написано, що народні депутати мають право, крім того як входити в фракції, організовувати і входити в окремі групи. Вони носять назву «парламентська міжфракційна група».

Відповідно до цього закону, така група створюється, якщо особисто написали заяву 5 депутатів, не менше. І той хто ініціює створення цієї групи, або за пропозицією когось з цих 5 депутатів, обирають чи призначають координатора. Написали заяву про вступ такі депутатии: Петро Порошенко, Олександр Домбровський, Микола Джига, Михайло Герасимчук, Геннадій Ткачук, Іван Круковський (він увійшов і до вінницької і до чернігівської груп).

Мої помічники повідомили, що написав заяву і наш земляк, який нині живе в Одесі, пізніше я зможу назвати його ім’я, коли особисто побачу заяву. Олег Зарубинський на словах підтримав ідею створення групи «Вінниччина», але заяви не надійшло. Не написали також – Ігор Калетнік (він як перший віце-спікер не має права вступати до будь-якої групи), Григорій Калетнік, Оксана Калетник, Володимир Продивус (він був на той час у відрядженні).

Три дні тому я спілкувався з губернатором Іваном Мовчаном, і ми домовилися, що перше засідання нашої групи на початку лютого буде проведено у Вінниці. Саме у Вінниці, а не в Києві. Наше завдання – вирішити, які питання є першочерговими для Вінницької області, які пріоритетні напрямки соціально-економічного розвитку визначені, і яка конкретна допомога потрібна. Згадую, як у 2002-2005 роках вінницькі нардепи у парламенті домовилися про виділення коштів, і кожний їх «повіз» на свій округ. Тобто вийшло, що салом губи намазали, але ніхто не з’їв, і всі разом померли. Так не має бути. Цих коштів ніколи не вистачить якщо розтягувати їх по округах. Я вважаю, що треба зібратись усім депутатам від Вінниччини в облдержадміністрації, де має бути і мер міста, два керівники області. І, в першу чергу сісти, і щоб пріоритети визначила область. Спочатку області забезпечити виконання пріоритетів, а потім вже зрозуміло закривати питання по своїх округах. Ви зрозумієте скільки в нас довгобудів, скільки в нас питань по газу, по дорогах, по школам, ФАПам, дитсадкам.

Прийнято рішення, щоб в перших числах лютого, коли усі з’їдуться (мажоритарники повернуться з округів, депутати за партійними списками з відряджень) зберемось разом з керівництвом області і міста і обговоримо пріоритетні напрямки соціально економічного розвитку Вінницької області. За кожним напрямком закріпимо народних депутатів, і будемо, в прямому і переносному сенсі цього слова, лобіювати інтереси Вінницької області.

Створення групи «Вінниччина» дає нам право йти на засідання уряду і вирішувати питання для Вінницької області, значно простіше від групи робити звернення до будь-якої державної інстанції.

- Як Ви особисто відноситесь до депутатських пільг? І правда що ви відмовились від них?

- Ми з Домбровським підписали листа про те що ми відмовляємось від пільг, які надаються народним депутатам. Які це пільги: 1.Додаткові виплати на оздоровлення; 2.Безкоштовний проїзд в транспорті на території України (автобуси, потяги, літаки); 3.Додаткова доплата в кінці року в розмірі місячного окладу.

Зараз вже не дають грошей, на те щоб купляти квартиру, чи винаймати квартиру – можуть лише дати кімнату в готелі, це найбільше. Житло як таке вже нікому не дають. Я оселився у номері №634 в готелі «Україна». Душ, туалет, і кімнатка така невелика, де навіть стола нема де поставити. Зате, є добре обладнане робоче місце в бюджетному комітеті.

Олександр Домбровський у Києві живе в квартирі своїх дітей.

Ми вважаємо, що ті пільги, які ще передбачені – непотрібні. Вони тільки створюють ілюзію, що депутати мають якісь серйозні пільги, а у людей викликає алергію це все.

- Чи підтримуєте Ви ідею зняття депутатського імунітету?

- Я завжди був за те, щоб його зняти. Але, коли побачив зсередини, що робиться там… Якщо недоторканість знімуть, то жодний депутат з опозиції навіть рота не розкриє, інакше будуть серйозні наслідки. Ви розумієте, які… Свого часу пропозицію імунітету вніс ще покійний В’ячеслав Чорновіл. Він заявив, що в стінах Ради депутати можуть робити і говорити все, що вважають за потрібне, і не нести за це відповідальність. Тепер я розумію, про що йшлося…

- Буквально днями Кабміном було призначено кураторів областей. Вінниччині дісталася Наталія Королевська, міністр соціальної політики. Що це дасть нашій області? Як ставитеся до Королевської?

- А ніяк не ставлюся. Раніше – з повагою. Сьогодні – ніяк. Зрозумійте, я говорю зараз відверто, і за це потім можу мати проблеми...Але я не вважаю, що міністерство соціальної політики щось суттєве може зробити для Вінницької області, бо міністерство працює в жорстких рамках, можливо, зможуть надати хіба що якусь методичну допомогу... Хоча, там багато нових людей, яким самим ще треба вчитися. Будемо сподіватись, що новостворені міністерства будуть ефективними, якщо ж вони не будуть ефективними – то в них дуже коротке майбутнє.

Взагалі, думаю, якщо до початку літа Кабмін не покаже ефективної роботи, то уряд буде змінений кардинально, в тому числі і керівництво.

- Під час виборів Ви негативно оцінювали медреформу, яка триває на Вінниччині. Ваша думка нині змінилася?

- Ні! Ситуація вкрай важка. Я вважаю, що це псевдореформа. Приміром, на Бершадщині всі люди висловлюються категорично проти. І ми вважаємо, що реформи які проходять сьогодні - вони недолугі. Останній приклад: Марія Мельничук, жінка з мого рідного села, не могла знайти свого сімейного лікаря, який дав би їй направлення до райлікарні. А в неї камінці з жовчного пішли, біль страшенний, однак потрібно купу дозволів і довідок зібрати, щоб потрапити до фахівця. Раніше медична система була більш ефективною.

По суті, при такому розкладі як ми сьогодні маємо, то досвідчені фахівці-лікарі становляться вельми забезпеченими людьми. Не всі, звичайно, медики, але все ж таки...Ну судіть самі.

Вчора в мене була людина, і вона просила в мене матеріальної допомоги. Вона й мені каже : «Для того щоб зробити операцію треба: 4 тисячі – хірургу, 1,5 – анестезіологу, старшій медичній сестрі, а ще медикаменти…». І отримуємо - щоб зробити людині операцію середньої складності, треба мати 8-10 тисяч гривень. Де людина з села візьме такі гроші?

І ці ж гроші не йдуть в бюджет чи касу, ви ж розумієте…

Тому треба серйозно міняти ситуацію по медичній галузі. І особливо категорично проти закриття дільничних лікарень, незалежно від того, великі вони чи малі. Бо це заклади, які несуть в собі подвійну роль – медичну та соціальну. Там на зиму приходять, одинокі старі люди, інваліди, ті кому нема куди подітися. В мої часи, їм там і пігулку якусь давали, і тарілку гарячого супу чи каші, за ними був догляд, вони мали спілкування. А як тільки сонце проблиснуло, «рачкували» образно кажучи. Бігли додому, город посадити, ще щось. Такий менталітет в нас…І не можна це ламати. Як би ми не хотіли зробити все на зразок Заходу, ми цього не зробимо, бо там інший менталітет, забезпечення, зовсім інші умови.

А в нас також не все погане було. Треба відібрати краще, те що дасть можливість нам відчувати себе «гомо сапієнс».

В нас вже є низка законопроектів, над якими ми працюємо. А поки що робимо депутатські запити, депутатські звернення, щоб привернути увагу центральних органів влади.

- Григорію Михайловичу, не секрет, що під час виборчих перегонів Вас і Олександра Домбровського представники місцевої опозиції називали майбутніми парламентськими «тушками». Однак, ви голосували за декриміналізацію статті, за якою засуджено Юлію Тимошенко, а низка депутатів від опозиції голосувала проти. Як пояснити такий парадокс?

- Мені важко говорити на цю тему, тому що я себе ніколи в житті не виставляв як великого демократа. Але те що я завжди буду підтримувати демократичні сили, це однозначно.

Жах був коли я подивився на монітори, коли навіть 8 регіоналів проголосували за декриміналізацію «статті Тимошенко». І коли з 99 бютівців: 75 – проголосувало, а 24 – ні!

Ну тоді, скажіть, хто більший демократ? Хто за законність, за справедливість, а хто проти?

Це не можна пояснити…Воно або тут є (показує на серце) або немає.

Я переконаний, що на сьогоднішній день і в тому, і в іншому таборі, є багато випадкових людей. Через що ми й не спішимо, не біжимо до трибуни, не викрикуємо, а вивчаємо ситуацію. Для того щоб потім прийняти не поспішне, і не гарячкове рішення, і не шкодувати за нього. А стати «тушкою» – це настільки принизливо і ганебно…

Якби ви бачили зсередини, як цих, батька і сина Табалових, як їх виштовхували з зали, кричали «Зрадники!», і вся Україна дивилась.

Після себе треба залишити добре ім’я для людей, для своїх дітей і внуків…

Ви знаєте що, мене тільки десь за тиждень до виборів, опозиція офіційно назвала своїм кандидатом. Хоча я на кожній зустрічі (а я провів їх 346, нема такого села, щоб я там не був) більше агітував за опозицію, ніж її самі активні члени в області. Закінчуючи кожну зустріч, я казав: «Я не прошу Вас голосувати за Заболотного, я прошу Вас – голосуйте за представників та за партію Об’єднана Опозиція – Батьківщина. Тому що, якщо там буде хоча б 50 на 50 – щось можна буде робити, якщо буде значно більше депутатів від Партії регіонів та комуністів – буде дуже важко. Але склалось – так як воно є…

- Чи ефективною, на Ваш погляд, є робота ВР сьомого скликання?

- Скажу вам відверто, я раніше негативно відносився до ВО «Свобода». Коли я подивився за що ці хлопці борються і послухав їх…По-перше, в парламент прийшли доволі підготовлені, грамотні люди. Друге, вони не ставлять якісь незрозумілі питання. Вони вимагають забезпечити законність, виконання Конституції України, і законів України. Голосувати, як і написано в законі, кожен за себе. Йдіть на роботу, відвідуйте засідання пленарних сесій, не нажимайте один за одного кнопки і т. д.

От вони вимагають, щоб всі дотримувалися закону. Стоять між рядами і не дають їм голосувати. Вимагають щоб перед засіданням сесії, головуючий об’явив, що відсутні на сьогодні такі-то, такі-то, і дав доручення заблокувати їх картки. Це ж нормально вони вимагають?

Вони кажуть : «Ми знаємо що у вас є більшість, що ви проголосуєте як більшість. Голосуйте, заставте своїх членів фракцій – щоб вони ходили на роботу і голосували кожен за себе».

Вимагають, щоб ввели систему Рада-3, з сенсорною кнопкою, яка унеможливлює кнопкодавство.

Тому я вважаю що вони роблять добру справу! Заставляють працювати на робочому місці і виконувати закони України.

Що стосується бійок…В парламенті категорично заборонено битися. Не думайте, що вони там б’ються. Вони штовхаються, відтягають, ґудзики рвуть.

До речі, я подивився, одразу можна зрозуміти, що будуть блокувати трибуну: тільки-но були у краватках, як вже перевдяглися. Хтось вже – у светрах, хтось – у вишиванках які важко порвати. Є там такі групи бойовиків. Але найкраще – це домовлятися. Заблокували парламент – це для того щоб знову сісти за стіл переговорів. І тоді головуючий каже: «Об’являю перерву на 30 хвилин. Керівники фракцій пройдіть до мене в кабінет».

Сідають і починають домовлятися. Вийшли, вже йдуть – значить домовилися. А хтось знову криве слово сказав, чи знов накрив колеги місце газетою і починає за нього голосувати, і знову дають привід для блокування роботи.

За цей час я не назвав би роботу парламенту ефективною. Для когось це наразі – тренування м’язів, а для когось – спосіб показати, як вони виконують передвиборчу програму і сповідують ту чи іншу ідеологію.

- Чому б депутатам не брати ці кошти і віддавати їх нужденним виборцям?

- Та тих гроші не дають на руки. Їх перераховують постачальникам послуг чи дають путівку, а якщо відмовляєшся, то грошовий еквівалент не дають.

Я можу розказати, яка ж там заробітна плата? Називаю вам. Оклад народного депутат 6109 гривень. Оскільки я маю 36 років державного стажу, це до речі найбільший стаж в області, то я маю майже стільки ж доплати за ранг стаж і звання професора. Таким чином в найпотужнішого депутата зарплата не перевищує 15 тисяч гривен. Крім цього ще дається на виконання депутатських повноважень в межах такої ж суми. Ось ці гроші якраз і везу з собою в Бершадь. З них по 3 тисячі я виплачую своїм двом помічникам, котрі працюють в приймальнях, 1 тисячу гривень я залишаю на канцтовари, і інші майже 10 тисяч котрі залишились я витрачаю на матеріальну допомогу для громадян – це по 500 гривень на одну особу (або максимально 1500 гривень на 3 осіб, якщо вони з однієї родини)». Оце все що має народний депутат. Тих зарплат по 50-60 тисяч зараз немає.

- Як Ви оцінюєте кадрові зміни у Вінницькій області?

- Якщо ви про нових заступників голови облдержадміністрації, то можу сказати: що Максима Боровського (перший заступник – авт.), крім прізвища, нічого про нього не знаю. Валентина Поліщука, призначеного заступником з питань агропромислового розвитку, я не знаю як спеціаліста-технолога, я знаю його як спеціаліста-землевпорядника. Нічого не можу сказати. Думаю, що йому треба буде ще досить серйозно працювати над собою, вивчати агрохімію, мікробіологію, механізацію, економіку… Сподіваюся, що при виборі цих кандидатур враховувалися їх професійні якості. Час покаже, як ці хлопці себе проявлять на дуже складних і відповідальних посадах.

Щодо призначення голів райдержадміністрацій, то скажу: Володимир Анікеєнко на Вінницький район – це дуже правильне рішення. З Теплика Олександр Кравченко на Тростянець – вважаю що це серйозний чоловік, він перейшов на свою батьківщину. Він і в Теплику дуже гарно себе зарекомендував, але є сім’я, є умови, а постійно приїжджим бути...Я впевнений що він буде ефективним в Тростянці. Сергія Скіця призначено у Гайсинський, дуже складний район, чи зуміє? – час покаже. Сподіваюсь двічі на одні граблі не буде наступати.

Анатолій Комар на Ямпільський – правильне рішення, це один з найсильніших керівників. Знаю, що є три кандидатури на голову Бершадської РДА. Всі потужні люди.

-Чи пропонували фракції співпрацю Вашому об’єднанню «Вінниччина»?

- Звичайно пропонували, але я вам зараз не можу про це розповісти. Напряму, керівник фракції, як правило, сам не говорить. Є люди, які підходять питають, пробують, щупають...

- Які у Вас відносини з колишнім вінницьким губернатором, а нині – колегою по парламенту Миколою Джигою?

- Микола Васильович, дуже толерантний поміркований, розумний, і мені з ним працювалося і працюється завжди легко. В мене нема з ним ніяких конфліктів, шукаємо нормальні компроміси.

Я вважаю, що не треба дивитись сьогодні, хто в якій партії. Є різні люди. Як кажуть, запитують чоловіка: чого ти в церкві православній опинився? – Собаки загнали.

Так і тут, є випадки коли люди бувають в різних партіях по різним причинам. Не за політичним переконанням. Але вже так сталося, раз там вони є, то порядні люди вже не перебігають з партії в партію, а намагаються своєю присутністю в ці політичній силі – зробити її кращою. І можливо щось викорінювати. А є навпаки, що приходять для того, щоб погіршувати клімат і усугубляти проблеми.

- Ви – фахівець у сільському господарстві. Як зараз, на вашу думку, складаються справи в агропромисловому секторі Вінниччини?

- Останні 2 роки на сільське господарство у нас не було практично жодних дотацій. Ні на тонну виробленої продукції, ні товарної, ні на умовну голову, ні на гектар ріллі, ні на що.

Жодна програма сільськогосподарська не підтримувалася у фінансовому плані. І в бюджеті поки що, ми не бачимо жодної стрічки, яка б змінила стан на краще. Кожен тиждень у парламенті є день, в якому виділяється пару годин на запитання до керівників центральних органів влади. Я постараюсь поспілкуватися на першому засіданні з міністром, з заступниками, щодо змін до державного бюджету на користь вітчизняного виробника.

Якщо не зрозуміють нас і не відреагують на ці речі, будуть офіційні депутатські запити, критика серйозна Міністерства АПК.

Сьогодні цукор продається по 4,20 гривень за кілограм. А обійшовся він у виробництві приблизно в 6,5 гривень. Ми прирівняли кілограм цукру на який витрачаємо півтора року, до кілограму круп яку отримуємо за 3,5 місяці. Про що це говорить? 3 роки назад в нас працювало 16 заводів, 2 роки назад – 14, торік – 9, з них лише 8 закінчили сезон. То в цьому році залишиться 4-5?

Тішаться що зробили дешевий цукор…та це просто здемпінгували продукцію! Я знаю, що в Івана Михайловича 3 заводи 100 мільйонів збитку дали. Порошенко виробив в цьому році 2,5 млн. тонн цукру, і він абсолютно збитковий!

Він витягає його на ноль, тільки через те, що в нього є ланцюг в якому продовжити його використання. І таким чином ціна зростає, і він може й виходе, а може й ні – на ноль.

А ці заводи, що отримали по 100 мільйонів збитку? Кредиту вони не візьмуть, бо вони ще цей не покриють, грошей ніхто не дасть. З вільних оборотних – грошей нема, на допомогу держави розраховувати немає можливості. Іноземний інвестор в цукрову галузь навіть носа не хоче сунути, тому що це конкуренти. Тобто, на наступний рік ціна злетить до неба на цукор, але його не буде кому виробляти. Його нам завезуть трошки, по поміркованій ціні. А через рік зрозуміють що ми заводи свої не піднімемо, і вже завезуть, і поставлять таку ціну – яку захочуть.

- Чи підтримуєте Ви ідею переобладнання вінницьких цукроварень на випуск біоетанолу?

- Це наша пропозиція, я ще з Олександром Домбровським їздив в Америку, в Німеччину, ми вивчали ці заводи і пропозиції. Але повірте, щоб будь-що зробити треба гроші. Переобладнання цукрових заводів на виробництво етанолу, це досить складний процес. Потрібно зупинити виробництво на стадії коли витягнутий сок з буряків. І ось на цій стадії зупиняти. В подальшому цукор не кристалізувати, не білити, і переробляти цей сок на обезводнений спирт. Це складний технологічний процес – треба добудовувати лінії, треба гроші на сховища, де триматимуть цей сік. Це складна ситуація. А гроші де взяти? Подивіться, що вже всі мовчать тихенько. У Віницькій області працює один спиртовий завод! І то не системно. Коли ми працювали з Домбровським – всі 12 заводів працювали. Худо-бідно, але вони працювали. А зараз один Немирівський завод працює, трошки Овечацький, Бершадський завод і Бджільнянський давали спирт класу «люкс» - мертво все!

- Як на Вашу думку, нинішня ситуація на ринку зерна призведе до подорожчання продуктів харчування?

- Я не знав раніше, серйозно, таку людину як Фірташ, але коли я перший раз послухав його виступ на зустрічі з Азаровим, коли підприємці зустрічались з керівником уряду, в мене виникла до нього глибока повага.

Тому що, він говорив те що мене в голові і на серці. Він говорив, що якщо ми хочемо щоб Україна працювала, і існувала як серйозна держава, ми повинні не продавати зерно. Ще не встигли зібрати його, як везти його у порти, а повинні забезпечити в Україні глибоку технологічну переробку. Тому що 80% доданої вартості формується якраз на переробці продукції і реалізації вже готового товару або продукту, або готової послуги, а не напівсировини, чи напівфабрикату.

А в нас, дивіться, забрали зерно ячменю, забрали зерно кукурудзи, забрали зерно пшениці і повезли закордон. Закрутили свою переробку, їхня переробка працює, в переробці найбільше працює людей, люди одержують зарплати, з зарплати найкращий податок - це податок на прибуток громадян.

В нас у Вінницькій області, бюджет на 90% складається з податку на прибуток громадян. Працюють громадяни – є бюджет, не працюють – немає бюджету.

І тоді цей готовий продукт, який вони вже оцінили, дали своїм людям заробити, створили додатковий продукт, сформували бюджет, і цей готовий продукт везуть до нас.

Який наш, з нашої ж сировини, і ми платимо 300% націнок. І купляємо ми його у вигляді префіксів, добавок, комбікормів, кока-коли, пепсі-коли і так далі.

Це утопія, і це нерозумна політика, яка нас зробить «банановою державою».

- У керівництві державі розглядають питання підвищення податку на землю. Як Ви до цього ставитеся?

- В селі є 2 проблеми, бо є інфраструктура села, і є аграрний бізнес, одні кажуть - їх треба розглядати окремо. А їх не можна розглядати окремо!

Це все рівно що, давай одягнися в куртку, а знизу – ходи тільки в трусах. Вибачте за грубий приклад. Але це так, як і інфраструктура села, і аграрний бізнес. Треба розумно все поєднати.

Чи треба підвищувати податок на агропромислове виробництво? Треба! А чи є реальна можливість збільшити його? Є. Але не у всіх. У великих інтегрованих структурах є можливість трохи його підняти. Чи є можливість підняти його для фермерів, яким держава нічого не дає, і останнє з них бере? Та вони просто упадуть. Вони не зможуть вже купити добрив, і будуть вести екстенсивне виробництво. Тобто за рахунок розширення площ, а не за рахунок інтенсифікації, додаткового вкладення в площу заради отримання вищого виходу продукції. Більше того, сьогодні екстенсивні методи, начебто пішли в історію у Вінницькій області, та й і в Україні, а сьогодні – знову повертаються. Тому що для інтенсивного виробництва немає умов, немає де взяти ці додаткові кошти, які треба класти на одиницю площі.

Сьогодні, як тільки підвищать податок –  це потягне за собою цілий ланцюг. Люди скажуть, а чому нам платять тільки 3,5-4% від вартості землі? Давайте нам платіть 10%. Ви наскільки збільшили? В 3 рази? Давайте платіть 12%!

А бізнес зможе це робити? – Ні!

І до чого це штовхає? Раз ви не можете, і людям не можете заплатити – давайте виставимо землю на аукціон…А це останнє, чого робити не можна!

Записав Володимир Басюк, ВИННИЦА.info