Газета «Вінниччина»: Любов Спірідонова про те, що було, що є і що буде із нашим здоров’ям, освітою, пенсіями та пільгами

Заступник голови облдержадміністрації Любов Спірідонова опікується соціально-гуманітарною сферою області. Наша розмова з нею - саме про те, що було зроблено минулого року і чого чекати нинішнього.

- Любове Михайлівно, усіх цікавить ме­дична реформа. Чи будемо здорові?

- Рік був непростий, з обмеженим фінан­суванням, було недостатньо коштів, щоб ви­рішити ті проблеми, які існують у сфері охо­рони здоров’я, освіти. Це, звичайно, залиши­ло свій слід. Але коли подивитись, що вда­лося зробити, то, на мій погляд, є певні на­прямки, у яких робота відчутна. Якщо бра­ти систему охорони здоров’я, то вже цілий рік ми фактично працювали в ході експери­менту реформування цієї галузі на території області. Було складно, але у підсумку мож­на сказати, що нині у Вінницькій області ді­ють 27 центрів з надання первинної медико-санітарної допомоги. Дуже добре, що ми зуміли розділити два рівні надання медич­ної допомоги, є і відповідальна особа, яка виставляє пріоритети розвитку сільської медицини, бо все-таки це та медицина, яка найближча до населення. За дорученням голови облдержадміністрації сільські фель­дшерсько-акушерські пункти відремонтовані, там є гаряча і холодна вода, аптечка, уком­плектована запасом медикаментів, який до­зволяє у найскладнішій ситуації надати медичну допомогу. Більше трьохсот ФАПів відремонтовано протягом 2011 року. Також і лікарські амбулаторії сімейного лікаря починають розвиватись. Близько 35% кош­тів передано саме на первинну медико-санітарну допомогу. їх отримали лікарські ам­булаторії сімейного лікаря. Звичайно, це перші кроки, звичайно, нам потрібно ще ба­гато зробити.

Ми робимо все, щоб при лікарських амбу­латоріях була лабораторія, яка має зробити аналіз і людям не буде потреби їхати в ра­йонний центр. Якщо є необхідність людину пролікувати, але вона не потребує стаціона­рного лікування, то люди зможуть бути про­ліковані на ліжках денного стаціонару, які на сьогодні відкриті у кожній лікарській ам­булаторії. А ще є 51 машина «швидкої до­помоги», яка передана для сільської охорони здоров’я - це також позитив.

- Чи все потрібне зроблено?

- Ні, далеко не все. Тому що здійснені лише структурні зміни, лише перші кроки, щоб ви­значити первинну допомогу і розпочати пра­цювати у цьому статусі чи структурі. Але попереду нам потрібно, щоб населення нас підтримало. А люди можуть підтримати лише тоді, коли вони на власній родині, на власному здоров’ї, у ставленні до лікарів від­чують, що все це зроблено для їхньої користі. Тому роботи ще дуже багато, і у 2012 році ми плануємо продовжити цю роботу, щоб утвердити напрацювання, які вже зроблені.

- На цю реформу є різні точки зору, і її кожен пацієнт відчуває на власному досвіді. Кажуть, що у Вінниці в одному кабінеті (можливо, їх не вистачає) приймають і ді­тей, і бабусь, і чоловіків, і жінок - як це може бути?

- Справа в тому, що, дійсно, структура пер­винної ланки міста Вінниці досить відріз­няється від структури первинної ланки ра­йонів. І те, що у місті Вінниці з великих по­ліклінік, там, де були вузькопрофільні фа­хівці, на сьогодні все-таки є сім первинних центрів, і це створило певні незручності. Люди ще не розуміють, що їм потрібно ро­бити і куди їм йти в першу чергу. Тому на перехідний період для міста Вінниці (оскі­льки ми обговорювали ці питання з депар­таментом охорони здоров’я міста) ми має­мо забезпечити ось такий плавний перехід, і все одно треба розділити оті кабінети, де ма­ють приймати маленьких дітей і дорослих. Але у Вінниці лише почали працювати над реформуванням з першого січня, тут мину­ло дуже мало часу, тому робити висновки рано. Все-таки увесь цивілізований світ, усі європейські країни також ідуть по лінії сі­мейної медицини, і вона стала для них най­кращою. Тому я думаю, що певні складнощі ми в процесі будемо коригувати, але це має бути спрямовано тільки на задоволення по­треб людей. Воно все владнається.

- А чи були складнощі в галузі освіти?

- Для Вінницької області складним є те, що структура наших навчальних закладів є дуже великою. На перше січня цього року ми вже маємо 162 школи, де навчається до 40 дітей. Звичайно, ці школи є малокомпле- ктними. І формульний розрахунок на одно­го учня не дозволяє повною мірою забезпе­чувати ці школи саме тому, що там невели­ка кількість людей. Завдання освіти - зро­бити все, щоб підвищити якість освіти. І у найвіддаленішому куточку області, в рай­центрі, в місті дітки мають отримувати ви­сокий рівень знань. Тому облдержадмініст­рація шукає, як вирішувати ці проблеми. Але це непростий і болісний процес. І не можна прийняти рішення, рубаючи з плеча. Нині має бути велика дискусія - і з вчительсь­кою, і з батьківською громадськістю щодо рішення, де мають навчатися їхні діти. За­конодавча база чітко визначає, що лише те­риторіальна громада має прийняти рішен­ня, чи школа має залишитись, чи може бути призупинена її діяльність, чи вона буде лік­відована. Тому я все-таки схиляюсь до того, що, як би там не було складно, але лише у колективному прийнятті рішення ми буде­мо мати успіх. Приємно, що протягом остан­ніх років на Вінниччині гарно розвивається дошкільна освіта, і це один з пріоритетних напрямків діяльності. Цю роботу ми будемо продовжувати, і дуже добре поєднати отакі невеличкі наші школи з дитячим навчаль­ним закладом і зробити навчальний ком­плекс «школа-сад», де ми можемо готувати разом у приміщеннях і дошкільняток, і шко­лярів. Якщо ж буде прийнято рішення про те, щоб підвозити дітей до іншої школи, то основне завдання - вирішити цю проблему. Тут батьки мають бути переконані, що їхні дітки - у безпеці. Якщо стоїть питання, що підвіз дітей треба організувати в межах 3-5 кілометрів, то всі погодяться, що на таку від­стань дітей краще підвозити, а якщо на 20 кілометрів, то ми розуміємо, в якому стані дитина приїде до тієї школи і потім назад. У таких випадках краще обирати форму школа-сад або початкову школу залишати, щоб дітки отримували освіту в рідному селі. Ми серйозно працюємо з вирішення програ­ми «Шкільний автобус». Якщо в минулому році держава для Вінницької області нада­ла 13 автобусів, то ще 10 автобусів були за­куплені районними державними адміністра­ціями. На 2012-й рік у державному бюджеті закладено 13 мільйонів гривень субвенції Вінницькій області на здійснення програми «Шкільний автобус». Вважаю, що за 2-3 роки знімемо цю проблему.

Минулого року відновили роботу 26 дитя­чих навчальних закладів. Проте потреба у дитячих садках ще велика - для області їх необхідно більше сорока. Так що є над чим працювати у цьому році.

- Кажуть, знову будуть вступні екзамени у вищих навчальних закладах - невже від­мінять тестування?

- Ні, від зовнішнього тестування ми не ві­дійдемо, воно лише вдосконалюється. При­міром, у тести з 2012 року введено такі пред­мети, як «всесвітня історія», «російська мова». На мій погляд, тестування - це най­більш об’єктивна форма оцінювання знань. Я підтримую, що при вступі до вищих на­вчальних закладів повернулися до врахуван­ня бала атестата.

- Усі діти - талановиті, але ж саме у школі вони свої таланти розвивають. Чи можна порівняти рівень знань учнів сільських і міських шкіл?

- Талановитих дітей на Вінниччині виста­чає - і в глибинці, і у містах. Але багато залежить від кадрового потенціалу шкіл. Є вчителі, для яких предмет викладання, педагогіка є змістом життя, але їх не так багато, як би хотілося. Звичайно, у потужних вели­ких міських школах, особливо у гімназіях, ліцеях, рівень освіти вищий. Підтвердження цьому ми чітко бачимо під час предметних олімпіад. Все-таки базова школа вище малокомплектної за якістю учнівських знань... Минулий рік для нашої області був роком введення в дію двох прекрасних сучасних шкіл - Томашпільської та Соснівської Шаргородського району.

- Ви опікуєтесь і соціальною сферою - чи залишаться у минулому всі біди та пробле­ми пенсіонерів, афганців, чорнобильців, ба­гатодітних?

- Вінницька область належить до тих обла­стей, де переважає населення пенсійного віку. Пільговиків різних категорій у нас - 514 ти­сяч. Лише для багатодітних матерів з дітьми минулого року держава виділила один міль­ярд 200 мільйонів гривень. Субсидії за кому­нальні послуги отримують також чимало людей, це вже не є проблемою, як кілька ро­ків тому. Уже пройшли етап черг на оформ­лення субсидій, є єдиний реєстр пільговиків, відпрацьована програма. Але минулого року було велике невдоволення чорнобильців, аф­ганців, дітей війни. Більше 120 тисяч грома­дян через суди відсудили свої кошти, які ще не профінансовані, бо виплати дуже великі. Все-таки після зустрічей з цими людьми вда­лося досягти певних домовленостей. Пільги у 2012 році збільшено відчутно. Ми не зали­шимо без уваги у нинішньому році цих лю­дей, які захистили світ.

- Крилатою стала фраза «діти - наше майбутнє». Про рідних дітей турбуються батьки, а держава - про «державних». Як їм живеться?

- Для таких діток багато було зроблено останнім часом. Особливого розвитку набу­ли альтернативні форми сімейного вихован­ня - діє 27 дитячих будинків сімейного типу, у 118-ти прийомних родинах виховується 410 дітей. Знайшли свої родини 200 «інтернат­них» дітей. Зменшилося число дітей-сиріт в інтернатах. Минулого року ми багато зроби­ли у зміцненні матеріально-технічної бази інтернатних закладів, наблизили їх до дома­шніх умов. Позитивні тенденції з’явилися і в усиновленні дітей - нині здебільшого діток беруть у сім’ї громадяни України, а не іно­земці, як це було п’ять років тому. Словом, для підростаючого покоління і держава, і об­ласть робить чимало. До речі, Вінниччина готується до 80-річчя створення області. Це привід ще раз озирнутися на свою історію, відзначити людей, які на кожному етапі пра­цею, знаннями розвивали область. Розпоря­дженням голови облдержадміністрації будуть проведені різні акції, зокрема, «Вони творили Вінницьку область», під час яких вшануємо наших героїв, кращих із кращих земляків.

Розмову вела Любов ДОБРИНСЬКА, газета «Вінниччина»