Газета "33-й канал": Всиновлену італійцями сестру Максим знайшов через 20 років

У вересні минулого року до редакції звернувся 23-річний вінничанин Максим Коваленко з проханням допомогти йому розшукати рідну сестру, з якою його розлучили ще у дитбудинку. Про себе розповів, що також сирота, дитинство пройшло в інтернатах.

- Більше часу провів у Ситківській школі-інтернаті. Коли у Вінниці американське подружжя створило перший у місті дитячий будинок сімейного типу, мене забрали туди. З 2003-го до 2008 року жив з Еріком та Сюзен. Не скажу, що це були мої найкращі роки. Так, вони багато говорили про любов, взаємопідтримку, але потім кинули мене, залишивши навіть без даху над головою, - згадує хлопець. – Зараз цього ДБСТ вже немає. Частину дітей Ерік забрав з собою в Африку, де, за деякою інформацію, знову створив свій дитбудинок, інших віддали у ДБСТ у Могилеві-Подільському.

Максим залишився у Вінниці. Винаймає житло і заробляє на життя тим, що розповсюджує на вулицях міста рекламні оголошення та пресу.

Три роки тому розпочав пошуки своїх рідних. Виявилося, що мама його жива, але психічно хвора і перебуває в одному з інтернатних закладів області.

Знайшовся і батько Максима, який живе-поживає в одному із віддалених сіл області, про існування рідного сина не знав і знати не хотів. У нього від іншої жінки є спадкоємець, з яким вони щодня чаркуються. Налагодити стосунки з батьком Максимові також не вдалося…

Від тітки по маминій лінії Максим дізнався, що у нього ще були рідний брат та сестра.

- Коли я звернувся у «Гніздечко», мені відповіли, що братик у семирічному віці помер, а сестру направили у Немирівський інтернат. Інформацію про неї там ретельно приховували. Допомогла одна моя знайома Нарожна Ніна Олексіївна. Саме вона дізналася документальні дані про мою сестру. Хочу за це їй окремо подякувати. За документами, сестричка була записана як Коваленко Олена Михайлівна, 1991 року народження. У 8-річному віці її всиновила італійська сім’я та вивезла до себе в країну у місто Кава ді Террені під іменем Бельмонте Олена Джузепівна, - викладає факти Максим.

Ці відомості про Олену Коваленко (вона ж Олена Бельмонте) були надруковані в одному з номерів «33-го каналу». Через деякий час до редакції зателефонувала вінничанка Даша, яка розповіла, що її сестра також живе в італійському місті Кава ді Террені й навчається з дівчиною з Вінниччини яку всиновили італійці. Такому збігу обставин важко було повірити. Даша якраз збиралася їхати до цієї сестри в гості, тому напередодні зустрілася з Максимом і отримала від нього більш детальну інформацію.

- Моєму здивуванню не було меж, коли на мій мобільний подзвонили з Італії. Говорила Даша чи її сестра, вже не пам’ятаю. Мені пояснили, що наведені мною факти співпадають з тією інформацією, яку знає про себе Олена Бельмонте. А, отже, вона і є моя сестра. Коли Лена взяла слухавку і я почув її голос, у мене вже не було ніяких сумнівів. Інтуїтивно, на якомусь невиданому зв’язку ми відчули один одного. Олена говорила італійською та англійською. Дещо мені перекладала, а деякі слова я сам розумів, - згадує першу розмову з сестрою Максим Коваленко.

З тих пір Олена мало не щодня телефонувала брату і щоразу запрошувала приїхати до неї, щоб нарешті побачитися. У Максима були певні проблеми з документами, які затягували оформлення візи. Олена не в силі була більше чекати, тому сама прилетіла у Вінницю.

- Вона приїхала з групою італійців, які прибули сюди всиновлювати дітей. За ті два тижні, поки сестра була тут, ми не розлучалися з нею ні на хвилинку. Розповіли один одному про своє життя. Оленка - єдина дитина у своїх італійських батьків, її сім’я небагата, живуть у невеличкому будинку в горах. Дівчина навчається у коледжі, здобуває професію. У перший же день по приїзді ми відвідали Немирівський інтернат, звідки всиновили Лену. Вона поспілкувалася зі своїми вчителями, згадала деякі моменти свого інтернатського життя. Сестра дуже хотіла побачити маму. Купили гостинців і поїхали в інтернат до рідної неньки. Вона ні мене, ні Олену не впізнала, але раділа, що до неї приїхали гості. Це був дуже хвилюючий момент, ми були усі разом як справжня сім’я. У Вінниці часто гуляли, Олена згадала деякі вулиці і будинки. Разом ходили за покупками, обмінялися презентами. Два тижні пролетіли, як один день. Італійці поверталися додому. Мені дуже важко було знову розлучатися з сестрою, але я обіцяв їй, що скоро до неї приїду.

Зараз Максим зайнятий підготовкою документів, збирається їхати у далеку Італію. Чи повернеться назад - ще не знає. Каже, що йому дуже дороге рідне місто, але сестра дорожча.

Людмила ПОЛІЩУК, "33-й канал"