«Для мене честь приєднатися до Героїв»: історія захисника і янгола з «Азову», вінничанина Романа Колмикова

Вінничанин Роман Колмиков народився 18 вересня 2001 року, загинув 16 березня у вуличних боях захищаючи Україну в Маріуполі. Тепер йому назавжди 20 років. Молодий хлопець три роки тому підписав контракт із полком «Азов». Адже вважав полк елітним підрозділом і хотів зробити свій внесок у ході історії України, бути серед героїв.

На запитання чому «Азов», він сказав: «Для мене честь брати участь в історії України, для мене честь приєднатись до героїв своєї країни! Бо до поки є ті, хто вийде боронити Україну, ми як нація, варті поваги!». Історію героя кореспонденту Вінниця.info розповіла Аріна Колмикова, сестра захисника.

«В дитинстві Роман був веселим, жартівливим юнаком, який любив танцювати. Грав у футбол в дитячій «Ниві». Однак, найбільше любив історію. На всі дні народження він вибирав поїздку у книжковий магазин, там він вибирав літературу про всіх світових полководців, стратегії різних бойових тактик, все що стосувалось історії. Мав власну бібліотеку історичної літератури. Цікавився ведичною культурою, на поличках є книги Карлоса Кастанеде. Коли мама запитувала , що тобі відправити до Маріуполя за три місяці до війни, Роман попросив «Кобзар» Тараса Шевченка.

Навчався Роман у 32-й школі. Якось мама прийшла його забирати зі школи у 2-му класі і вчителька розповіла, що усю виховну годину Роман розповідав про диктаторів Сталіна і Гітлера! Постійно вдома розповідав про масонів та тамплієрів», - розповіла Аріна Колмикова.

Роман займався всіма видами єдиноборств, загартовувався в ополонці, завжди долав те чого боявся. Сам створював і формував себе, свою особистість. Розвивав, як фізичну так духовну силу. Під час повномасштабної війни, завжди першим безстрашно рвався у бій.

Роман завжди відстоював правду і справедливість і відповідав цьому сам. Тому позивний Вахр, що з німецької означає істинний, справжній.

«Мій брат саме таким і був, справжнім в усьому. Говорив правду у вічі, мав категоричний характер і саме тому у нас іноді виникали суперечки. Батько не приймав участі у нашому вихованні, через певні сімейні обставини. Тому Роман швидко подорослішав і став головним чоловіком у сім’ї. Коли мама була на роботі він мені готував їсти, виховував, допомагав робити домашні завдання. Для мене брат авторитет і гордість адже він завжди відповідав своїм переконанням і цінив сім’ю більш за все.

Мріяв побудувати родинний будинок біля озера для нас із мамою. Хотів завести собаку породи «Коне - коса».

За час війни ми з братом спілкувались чотири рази. Востаннє 15 березня. На Азовсталі перебував ще один вінничанин Назара Грицевич, якого недавно звільнили з полону. Він не насмілився сказати про загибель Романа. Вже у квітні я почала бити на сполох, писати у соцмережі, в групи, що просимо деблокади. І почали однокласники надсилати скрін з сайту президента, де Рома був нагороджений орденом «За мужність» посмертно .- крізь сльози та паузу смутку говорила Аріна.

У загибель героя ніхто не хотів вірити. Наприкінці серпня рідні Романа приїхали до Бучі на впізнання тіла.

«Бабуся побачила оголошення слідчої Києва , що приїхали тіла загиблих в морг Бучі» після того як скинули фото розпізнавальних ознак, тату, слідча повідомила, що є таке тіло. Була експертиза ДНК спів падіння. Коли ми приїхали на впізнання: ніхто не хотів побачити там щось рідне і схоже, ніхто не хотів побачити Романа!», - додає сестра захисника .

Прощались із Романом -14 жовтня , день захисника України! На церемонії його побратим Назара Грицевич читав молитву націоналіста полку «Азов».

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info