Десантник з Вінниччини про важкі бої на Луганщині, під час яких вони розбили роту чеченських спецпризначенців СОБР

Головний сержант батальйону десантно-штурмової бригади штаб-сержант Вадим родом із Вінницької області. Худорлявий, підтягнутий, стрімкий у рухах. На фронті з 2014 року до нинішнього часу. Брав участь у боях біля Авдіївки та за Новоазовськ. Вадим нагороджений орденом «За мужність», відзнаками Міністра оборони та Головнокомандувача ЗСУ.

Історію військового, який понад 8 років захищає Україну, опублікували на інформаційному сайті Міністерства оборони Армія.інформ.

«Активну фазу війни я застав у Сватовому, куди нас вивели за 2 дні до широкомасштабного вторгнення. Там о 4-й ранку вийшов покурити, бачу - ракета летить, зрозумів, що велика війна почалася. Розбудив своє відділення, кажу хлопцям, що почалось всерйоз. Після цього пішли бої…», - розповідає Вадим про початок повномасштабного російського вторгнення.

Перший бій після широкомасштабного вторгнення для нього був під Тернами у Луганській області. Бій був важким. Коли поранило командира взводу, Вадим прийняв командування підрозділом і повів його в атаку. В бою знищив російський танк, завдяки грамотним діям як командир взводу з 15 людей, у бою був лише 1 поранений. Коли під натиском сил росіян, що значно переважали, підрозділ почав відходити, десантники знищили одну БМП, ворожих кулеметника, гранатометника та стрільця, які не давали пройти.

Бої на Луганщині були важкими. Вадим пригадує ті дні:

«Ми там разом із танкістами знищили близько 2-х бригад супротивника, багато танків, БМП. Були інтенсивні та важкі міські бої. Найбільше запам’яталися бої в Рубіжному – за тиждень до відходу я був направлений командиром групи на правий фланг, де росіяни прогнули нашу оборону, треба було рівняти. Зайшов туди, 4 рази намагався відбити взводні опорні пункти, з 4-го разу вийшло без втрат. Там на правому фланзі (в Рубіжному - ред.) був будинок, який заважав противнику оточити наші війська. І на нього пішли з проривом ворожі війська. Я отримав завдання йти на допомогу, взяв з собою 5 людей. Оцінюючи обстановку, думав, що противник у малій кількості. Коли вже зайшов у цей будинок, побачив, що коїться, почув шалену стрілянину з боку противника. Зрозумів, що б’ємося з серйозними хлопцями. Вони були екіпіровані дуже добре - кадирівці, чеченські спецпризначенці. У нас були ручні гранати та автомати. Я взяв на себе командування обороною цієї ділянки. Противник наступав у великій кількості, але щільний бій не дозволяв одразу оцінити, скільки їх. Вони почали давити, ми прийняли бій, поступово переламали ситуацію, почали їх знищувати у ближньому бою, не дали зайти до нашого дому. В результаті ми розбили роту чеченських спецпризначенців СОБР. Було дуже тяжко, бо снайпера били у всі вікна. Вони дали команду на відхід тим силам, які залишились із цієї роти. Вбитими тоді противник втратив близько п’ятдесяти осіб. Трофеїв ми взяли багато - кулемети, гранатомети, снайперські гвинтівки та снаряди. Коли ми розгромили цю роту, назбирали документи, шеврони, з’ясували, хто вони є. Доходило до того, що їхній командир, який був позаду підрозділу, просив у нашого підрозділу дозвіл, щоб забрати 200-х та 300-х».

Після того, як десантники вийшли з Рубіжного, а виходили дуже важко - під авіаційними нальотами, артилерійськими обстрілами, зайшли до Лисичанська. Там простояли недовго.

Вадим сумно посміхається:

«Було навіть смішно, ми єдині зайняли оборону в місті вже після відходу основних сил у промзону. Наша рота єдина була у місті. Воювали з різними типажами, багато там полонених набрали. І всі ці «лнр-івці», чеченці та інша шушера йшли до нас у лапи на «розслабоні», не знаючи, де ми знаходимося. Три дні у них люди пропадали, а вони навіть не розуміли, куди. Потім, коли вже зрозуміли, що є підрозділ, який у місті закріпився, почали пускати вперед «лнр-івців», яких ми вбивали, а чеченці дивилися, де ми, звідки стріляємо, і намагалися вибивати нас з позицій. Скажу так: у стрілецькому бою вони нам взагалі не були рівні, за день у них убитими по 12 осіб, за ніч - 7-8. Один наш спостережний пост (наші військові - ред.) знищував їх стільки, що коли я ходив перевіряти їх, не міг відчинити двері, вони були підперті трупами. Команда на відхід була дана нам несподівано. Стояли нормально, зазнавали деяких втрат, але думали, що триматимемося тут довго. Вийшли, пішли на перегрупування. Під Богородичним в лісі зіткнулися з одним цікавим полком спецпризначення росармії, який «заточили» під бої в лісах. А наш батальйон досі завжди боровся у місті. Але ми не розгубилися, як з’ясувалося, в першому ж бою знищили командира їхнього батальйону і ще одного офіцера. Через три дні ми зорієнтувалися і почали полювання на них, досить ефективно. Там мене поранило в груди через руку осколком танкового снаряда».

Після лікування Вадим повернувся до свого підрозділу і вже разом з ним визволяв Лиман. Йшли вперед швидко, росіяни навіть не могли второпати, звідки у них в тилу з’являлися наші десантники. Коли Вадим розповідає про ті бої, його очі темніють - занадто багато лиха накоїли росіяни за час окупації.

«Коли вибивали росіян, здивував один момент. БТР-80 нашої бригади заходив до Лимана, на нього виїхала російська БМП-1. Вони не зорієнтувались, що виїхали не в тому напрямку. А БМП була повністю обліплена особовим складом, і наш навідник просто влупив по цій БМП з великокаліберного кулемета. Розлетілися росіяни в шматки і не встигли зрозуміти, що трапилося. Їхній навідник не зрозумів, хто ми. А потім пішли стабілізаційні заходи. Зараз перебуваю на фронті та далі працюємо…»

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, фото – Армія.інформ