Бунт чи революція?.. Вінничанин Сергій Щетинін розповів чому Україна опинилась на межі

Вінничанин Сергій Щетинін – бізнесмен, громадський діяч, у 2004 році завдяки його активній діяльності було виявлено та зафіксовано численні фальсифікації під час виборів президента на користь Віктора Януковича. На той час Сергій Щетинін разом з активістами «відвоював» справедливість. Зараз він активний учасник неформального об'єднання «Інтелектуальне ядро Майдану». Сергій Щетинін поділився своїми поглядами та ідеями щодо можливих шляхів виходу України з системної кризи, у який країна перебуває впродовж багатьох років і яка зараз, у черговий раз, загострилась, а Україна від цього отримала Майдани з протестуючими людьми.

Чому українці піднялись на бунт

- Скажіть будь ласка, як нам, пересічним громадянам, оцінювати та сприймати явище – Майдан і як його інтерпретують інтелектуали?

- За науковим визначенням нинішні масові протестні акції в Україні однозначно – бунт!

Попри щире захоплення усіх нас і усього світу нескінченою здатністю народу України з завидною періодичністю підніматись на захист своєї гідності, своїх прав і свобод, нинішній Майдан соціальну революцію поки що не  породив, але шанс на це у нього є досить великий.

Щоб народний бунт, спричинений з початку цинізмом і брехливістю влади, а пізніше підсилений безглуздим, жорстким та кривавим побиттям «Беркутом» студентів, спробами влади силою вирішити конфлікт, трансформувався у соціальну революцію, яка звичайно вирішить тактичне завдання щодо усунення режиму Януковича і про яке не втомлюється вигукувати опозиція як про основну мету і ціль Майдану, та щоб стихійний бунт трансформувався у революційний рух нації, його необхідно озброїти все об’єднавчою соціальною метою-ідеєю, за ради якої кожен свідомий громадянин України готовий буде віддати саме дороге, що в нього є.

І це завдання зараз лежить на інтелектуалах, яких, погоджуюсь з розхожою думкою, залишилось в Україні лише одиниці і ті перебувають у глибокому підпіллі.

- Як Ви вважаєте, Майдан спричинили лише безглузді рішення, дії та бездіяльність влади, про які вже було сказано, чи існують більш глибокі причини періодичних протестних рухів в Україні?

- Безумовно, фактори, що стали каталізаторами чергового соціального, протестного вибуху в суспільстві, а це не підписання Угоди про асоціацію ЄС, грубе, жорстке і цинічне порушення владою основоположних прав і свобод людини є безперечними та очевидними свідченнями наявності в суспільстві та державі дуже давніх, хронічних соціальних, економічних, політичних, правових та інших протиріч, які десятиліттями не вирішуються, а тому періодично і неминуче викликають масові протести в Україні.

До переліку основних причин я би відніс наступні:

- за часів незалежності так і не було забезпечено балансу між конституційними та законодавчими нормами, що дбають про забезпечення порядку і стабільності та тими, що забезпечують громадянську свободу;

- незабезпечення з часів незалежності принципу соціальної справедливості у жодній сфері життя суспільства і держави;

- виведення держави з правового поля та з цієї причини зупинення трансформаційних процесів її перетворення в заможне, зі справедливими правилами життя, суспільство.

«Мертва» точка

- Яка основна причина того, що український народ, держава застрягли на мертвій точці свого розвитку і не можуть рухатися далі на шляху до побудови справедливої модерної держави і заможного суспільства?

- По-перше, ще ніхто досі однозначно не назвав того історичного періоду, чи конкретної історичної події, з якої український народ і наша держава застрягли на мертвій точці свого розвитку.

Якщо ви надрукуєте мої відповіді на це та інші ваші питання, які хвилюють український народ, громадськість у перше дізнається неймовірно просту і як не дивно, очевидну, правду про себе і свою державу.

Україна зупинилась у своєму розвитку вже на наступний день після надзвичайної історичної події – ухвалення парламентом Конституції України 28 червня 1996 року, бо тодішні очільники та українська еліта повели націю не шляхом побудови Української Народної Республіки, як це однозначно визначено основами і засадами конституційного ладу, встановленого новоприйнятим Основним Законом, а всупереч цьому, вдавшись до узурпації влади, протиправно встановивши президентсько-парламентський державний устрій, змусили народ України будувати на його землі замість соціально-орієнтованого, олігархічний капіталізм.

А далі, в силу суб’єктивних та об’єктивних причин, у першу чергу з причини існування у самому олігархічному середовищі жорсткої конкуренції в боротьбі за владу, в історичному розвитку держави відбулась низка конституційних переворотів, як то у грудні 2004 році, змінивши протиправним рішенням парламенту конституційний лад та державний устрій з президентсько-парламентського на парламентсько-президентський, а 30 вересня 2010 року, взагалі бандитським способом, через декларативну заяву конституційного суду в Україні було проголошено повернення до президентсько-парламентського державного устрою.

Вчиняючи отакі неймовірно дикі експерименти над державою та нацією, владна еліта (під цим поняттям слід розуміти провладні та опозиційні сили і їх керівний бомонд, а також мати на увазі їх періодичну ротацію), яка за зовнішніми та декларативними ознаками виглядає демократичною, але по своїй глибинній суті була і є олігархічною, продовжувала грабувати свій народ і державу, при цьому цинічно, жорстоко і бездумно порушуючи основоположні права і свободи людини і громадянина.

Говорячи про ці істотні обставини історичного розвитку України, дуже важливо зробити акцент на офіційній позиції США та урядів Європейського співтовариства щодо їх політико-правової оцінки цих обставин. А ця їх позиція, як неприємно їм буде про це почути, відповідає позиції мовчазної згоди. І це можливо пояснити лише тим, що геополітичні цілі США та урядів Європейського співтовариства щодо території України переважають над декларованими ними основоположними принципами прав і свобод людини. А це вже їх, Високих Договірних Сторін, відповідальність перед світовим, європейським співтовариством та українським суспільством.

Для вірного усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків усього, що відбувалось, відбувається та може відбутись з Україною як державою, нацією саме за часів її незалежності, слід пам‘ятати про те, що українська олігархія, за цей досить короткий з історичної точки зору період часу, у своєму розвитку притерпіла суттєвих, я би сказав, визначальних змін. З класичної у 1996 році, зараз вона перетворилась на кримінально-бандитську. Сучасна українська олігархія виродилась у страшного для суспільства, держави, світу і навіть самої олігархії державно-кримінального монстра, який, набувши ознак канібалізму, почав пожирати собі подібних.

Саме з вивчення кожним громадянином і суспільством в цілому оцих простих, очевидних і неймовірних історичних фактів життя України та усвідомлення усіма причин їх виникнення, можливо починати суспільний діалог про формування плану виходу з цієї кризи.

Слід також мати на увазі не менш важливий, а скоріше визначальний для долі української нації історично-правовий факт. Це прийняття у 1990 році Декларації про державний суверенітет України. Перечитуючи цей дуже важливий для подальшого історичного розвитку суспільства і держави документ, слід звернути увагу на те, що ухвалений він був Верховною радою Української РСР та стосувався державного, а не національного суверенітету – суверенітету Українського народу і знову ж таки Української РСР, а не Української Народної Республіки, яку фактично було проголошено Конституцією України від 28 червня 1996 року і яка наразі мала б вже будуватися. Наявність цього протиріччя спонукає та зобов‘язує народ України невідкладно ухвалити Декларацію про державний та національний суверенітет Української Народної Республіки.

Цей документ і має стати дорожньою картою кардинальних демократичних реформ в Україні та все об’єднавчою соціальною метою-ідеєю Майдану. З моменту його ухвалення, український бунт, народне демократичне повстання перетвориться в соціальну переможну народну революцію.

- У чому, на вашу думку, полягають основні проблеми Конституції України і які шляхи їх розв‘язання ви бачите?

- Коли суспільство розділене на різні хутори і у кожному по три своїх гетьмани, влада розділена на клани та навіть журналістська спільнота розколота, зазвичай народ беззахисний та самотній у своїх бідах. Ці об’єктивні фактори породжують багато суспільних проблем. Одна із основних стосується Конституції України.

Попри формально-правове існування модерного, за своїм соціально-правовим змістом рівного, а за деякими ознаками вищого за європейські та світові стандарти демократії, конституційного ладу України, в її Конституції закладено два істотних протиріччя, які унеможливили запровадження на законодавчому рівні засад цього ладу у реальне життя суспільства і держави.

По-перше, основи та засади конституційного ладу України встановлені правовими нормами І, ІІІ та ХІІІ розділів Конституції, а всього у Основному Законі таких розділів п'ятнадцять, і за загальновизнаними нормами міжнародного права цим національним нормам найвищою юридичної сили мають відповідати, у першу чергу, норми і положення решти розділів Конституції, а цей основоположний принцип при ухваленні Основного Закону України дотриманий не був.

Цією політично-правовою маніпуляцією політико-олігархічна еліта за часів Кучми поставила себе та народ України в нерівні умови перед законом.

Український народ у зазначений спосіб був загнаний і, до речі, досі там перебуває, у вузький законодавчо-правовий коридор, у якому крок ліворуч, крок праворуч – кримінал, а владна політико-олігархічна еліта отримала право використовувати закон як дишло без будь-якої відповідальності.

Ось вам і відповідь на питання, чому в Україні владою, чиновництвом усіх рівнів та окремими суб’єктами не виконуються норми Конституції та законодавства, які за здоровим глуздом мали б безумовно виконуватись. Наведена обставина також однозначно пояснює причини існування в Україні неосяжної за своїм розмахом корупції.

По-друге, тому-то олігархічний капітал в Україні отримав абсолютно законне право жити і, що найгірше, розвиватись у спосіб, який описується формулою: гроші – влада – гроші примножені в рази.

Цей висновок дає відповідь на питання, чому і як в Україні  з‘явились олігархи, а також на питання, чому їх статки від року в рік неймовірно зростають на фоні зубожіння народу та банкрутства держави.

Внесення змін у Конституцію України у 2004 році не зняли, а ще більше посилили внутрішні протиріччя в Основному Законі держави та ще більше розбалансували і без того зруйноване правове її поле.

Останніми краплями у чашу українського правового нігілізму стали рішення Януковича щодо проголошення через Конституційний Суд (без відповідного правового рішення) у вересні 2010 року про нібито відновлення в дії Конституції України від 28 червня 1996 року, що існувала до ухвалення парламентом Закону України від 8 грудня 2004 року «Про внесення змін до Конституції України», та його одноосібна відмова від підписання Угоди про євроінтеграцію з ЄС попри існування затвердженого Законом зовнішньополітичного курсу України на інтеграцію в Європейський Союз.

До речі, ця бездіяльність вищої посадової особи держави породила публічно-правовий спір між Президентом, з підстав його обов‘язку встановленого законом щодо здійснення певних управлінських функцій (оформлення відповідної міждержавної угоди), та будь-яким громадянином України, будь-якою українською громадською чи політичною організацію, які ставили за мету своєї діяльності поступовий, ціле направлений рух до європейської інтеграції. Судовий розгляд цього спору у будь-який час може розпочатись у Вищому адміністративному суді України у разі звернення до цього суду будь-кого з зазначених суб’єктів.

Дуже дивним є те, що наші вкрай активні опозиційні парламентські партії і ті, у яких євроінтеграція програмна ціль - Європейська партія України (голова – відомий юрист, нардеп Микола Катеринчук), досі з таким позовом до суду не звернулись. Скоріш за все, вирішення нагальних проблем у правовій площині для них є питанням другорядним, головне - регулярно з‘являтись на головній сцені Майдану і пафосно клеймити ворогів народу.

Як кажуть в народі - немає худа без добра. І користь для народу України у цих, скажу дипломатично, дивних рішеннях Януковича полягає у наступному.

 Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 (пункт 1, 2 резолютивної частини) втратили чинність і не діють наступні норми Конституції України:

- статті 76 повністю, частина 1 статті 77, частина 2 статті 78, стаття 81, 82, 83, 85, 87 повністю, частина 1 та пункти 2, 3 частини 2 статті 88, статті 89, 90, 93, 98 повністю. А це у сукупності політико-правових наслідків існування цього факту означає, що з 1 жовтня 2010 року Президент через Конституційний суд ліквідували парламент України, він - парламент, вибачте, але це історично-правовий факт, з названої дати не існує.

Гроші, час, неймовірні зусилля політичних сил та народу витрачені на вибори депутатів Верховної Ради України у 2012 році були марними, а рішення, ухвалені цим неіснуючим юридично парламентом, нікчемні і не мають правових наслідків, якби це дивно та парадоксально не звучало;

- частина 5 статті 104, пункти 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22 та 30 частини 1, частина 4 статті 106, стаття 112 повністю. А це у сукупності політико-правових наслідків існування цього факту означає, що з 1 жовтня 2010 року Президент(Віктор Янукович) через Конституційний суд позбавив Президента України, тобто Віктора Януковича, ключових повноважень.

Видання Президентом після зазначеної дати нормативно-правових актів (Указів) на підставі скасованих повноважень, а це призначення ним Прем’єр-міністра, міністрів, інших високопосадовців, утворювали та ліквідовували центральні органи державної влади, тощо свідчить лише про наступний історично-правовий факт, а саме: Президент України (Віктор Янукович) змінив статус «Гаранта» на статус узурпатора з усіма витікаючи ми з цього наслідками;

- статті 113, 114, 115, частина 1 статті 120. А це у сукупності політико-правових наслідків існування цього факту означає, що з 1 жовтня 2010 року через Конституційний суд скасовано в Україні таке поняття як Кабінет Міністрів України. Уявляєте, усі ухвалені ним з зазначеної дати рішення, підписані міжнародні договори, тощо є нікчемні і не мають ані юридичної сили, ані правових наслідків, якби це дико та парадоксально не звучало;

- частина 1 статті 122. Скасувавши цю норму Президент, через Конституційний суд скасував посаду Генерального прокурора України;

- частина 1 статті 141. Скасувавши через Конституційний суд цю норму, Президент поставив під сумнів легітимність обраних у 2012 році органів місцевого самоврядування;

- перехідні положення скасовані повністю.

Правові наслідки маніпуляцій

Що у сухому залишку? Верховна рада зразка 2012 року неповноважна і нелегітимна, бо фактично такий інститут державної влади як парламент було ліквідовано Януковичем ще у 2010 році рішенням КСУ, вибори до ВР у 2012 році з юридичної точки зору не мають правових наслідків, бо не мали конституційних підстав проведення, уряду в у Україні також немає, тому що був призначений указами, коли конституційні повноваження Президента на це були скасовані КСУ. Виходить, єдиним легітимним інститутом влади в Україні, починаючи з першого жовтня 2010 року є народ України, і лише він має здійснювати владу безпосередньо.

Що стосується повноважень самого Віктора Януковича як Президента, то об‘єктивні юридично-правові обставини і факти однозначно свідчать про те, що у народу України, у світового співтовариства були і є зараз усі юридично-правові підстави не визнавати його легітимним главою держави з першого дня вступу на посаду.

По-перше: вибори Президента України у 2010 році були проведені з застосуванням у виборчому процесі дискримінаційного принципу – платного виборчого права, що не передбачено основами конституційного ладу України. Як відомо, Конституцією встановлено, що вибори до органів державної влади є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (частина перша статті 71 Конституції).

Однак, всупереч зазначеної конституційної норми найвищої та прямої дії, статтею 49 Закону України «Про вибори Президента України» встановлено, що вибори Президента України відбуваються, окрім зазначених принципів, ще й за умови внесення кандидатами грошової застави у сумі 2 500 000 гривень.

А що означає саме такий «порядок і організація виборів» для переважної більшості народу України, а саме так цей правовий вандалізм називають його ініціатори та організатори? Це ніщо інше, як вибори без вибору.

Що б у цьому переконатись, пропоную поміркувати над тим, а що врешті решт означає для кожного з вас, як для виборців, от така норма виборчого законодавства.

А означає вона ніщо інше, як окреслення владною олігархічно-корумпованою елітою дуже і дуже вузького кола кандидатів у Президенти, до якого можуть увійти лише представники саме цієї олігархічно-корумпованої владної еліти. Нормальний, моральний, розумний та патріотичний громадянин України не в змозі подолати цей антиконституційний майновий фільтр. І виходить, що за умови збереження такого правопорядку організації та проведення виборів, Україна приречена мати Президента, делегованого в кандидати олігархією, аж доки цей порядок не буде знищено.

Тут також дуже важливо зробити акцент на офіційну, але упереджену позицію США та урядів Європейського співтовариства щодо їх оцінок проведення виборів Президента у 2010 році та легітимності результатів цих виборів і проголошення ЦВК обраним Президентом Віктора Януковича.

А ця їх позиція щодо визнання справедливими та демократичними виборів 2010 року та визнання легітимно обраним Президента Віктора Януковича, як неприємно їм буде про це почути, відповідає позиції мовчазної згоди з узурпацією та означає ні що інше, як нехтування основоположними принципами верховенства прав і свобод людини.

Цей історично-правовий факт яскраво свідчить лише про те, що геополітичні цілі уряду США та урядів Європейського співтовариства щодо території України переважають над декларованими ними основоположними принципами прав і свобод людини. А це також їх, Високих Договірних Сторін, відповідальність, у першу чергу, перед Українським народом, а також їх відповідальність перед світовим та європейським співтовариством.

Ця відповідальність посилюється ще і тим, що представництву Євросоюзу в Україні на той час з першоджерела було відомо про наведенні негативні аспекти суспільно-політичного життя в період підготовки та проведення виборів Президента 2010 року.

Міліція в правовому полі

- З об’єктивного аналізу вище описаних історично-правові фактів постає закономірне питання: Що робити?

На думку інтелектуалів, посадовим особам силових структур та Збройних Сил України слід замислитись над викладеним та усвідомити, що у них формально немає з першого жовтня 2010 року вищого керівництва, а цей юридично-правовий факт, з а законами логіки, вказує на їх конституційний обов‘язок (частина 4 статті 17 та стаття 60 Конституції України) не виконувати жодного наказів перелічених суб’єктів щодо виходу з казарм на вулиці та майдани міст і столиці та особливо щодо застосування сили до мирних протестувальників, інакше, кожному, хто цих правових норм не дотримається, від рядового до генерала, рано чи пізно буде інкримінуватися частина перша статті 109 Кримінального кодексу України (термін ув‘язнення від 5до 10 років).

Посадовим особам Державної служби охорони слід усвідомити, що у них немає з першого жовтня 2010 року об’єктів та суб’єктів для здійснення передбачених законом заходів щодо їх охорони (звичайно немає вищого керівництва призначеного Президентом) і тому ці заходи з охорони вони, з зазначеного часу, здійснюють на власний розсуд, ризик, за власний кошт з усіма випливаючи ми з цього юридично-правовими наслідками (частина 4 статті 17 та стаття 60 Конституції України, частина перша статті 109 Кримінального кодексу України).

Шановні державні службовці, поки не пізно, визначайтесь, пригадавши присягу – кому ви служите, - народу України, державі чи певним особам? А визначившись, вирішіть кого, як і де слід охороняти.

Цим ви, збережете свою честь і гідність та забезпечите народу України самому мирно розв‘язати наявну суспільно-політичну кризу.

Опозиція

- Як Ви повідомили, неформальне об'єднання “Інтелектуальне ядро майдану”, до якого Ви входите, підготувало маніфест. Разом із тим, 29 грудня на народному віче був ухвалений інший маніфест ВО “Майдан”. Чи пов‘язані ці два документи між собою, що у них спільного і що в них відмінного?

Як на мене, утворення ВО «Майдан» створили лідери опозиційних політичних партій, аби перекласти в подальшому свою відповідальність на громадськість за власну неспроможність здійснювати керівну та направляючу роль протестним рухом народних мас і за власну неспроможність озброювати цей рух ідейно та інтелектуально. А у випадку, якщо повезе і народ змете ненависний режим, розсістись на звільнені владні крісла згідно попередньо досягнутої між собою домовленості, але при цьому принципово не змінюючи на користь народу і громадянина існуючий державний устрій.

Що стосується згаданих маніфестів. Можу поінформувати громаду, що інтелектуали, спираючись на викладену вище правову платформу, дійсно розробили фундаментальний проект маніфесту ще до 15 грудня минулого року та запропонували через Руслану Лижично та Сергія Квіта винести його на розгляд Віче Майдану саме 15 грудня.

Нажаль, у варіанті маніфесту, проголошеному Олександром Турчиновим 29 грудня, із запропонованого нами варіанту залишились лише два слова – «маніфест» та «Конституція».

Р.S. Розмова була записана тиждень тому, за цей час бунт переріс в революцію, але тема актуальна, тому що ми все ще не зрушили з «мертвої» точки.

ВИННИЦА.info