Безкоштовно у «Родині» покажуть шедеври українського кіно про Шевченка, якими захоплювався Богдан Ступка і весь світ

У рамках святкування 200-річчя від дня народження великого Кобзаря у кінотеатрі «Родина» вінничани зможуть побачити 10 березня о 12.00 драму «Наймичка», а 11 березня о 12.00 – фільм «Сон».

Сучасні кінокритики дотепер дивуються, чому неймовірно якісний і за матеріалом, і за режисерською постановкою, і за акторським виконанням фільм-опера «Наймичка» не те, що не показують на широких екранах, а навіть неможливо знайти у продажі. Ця музична стрічка, знята 50 років тому, – яскравий приклад дійсно якісного кіно.

За однойменною поемою Тараса Шевченко «Наймичку» у 1963 році поставили режисери Ірина Молостова та Василь Лапокниш. Трагічну історію життя обдуреної заїжджим паном Ганни, яка підкидає свого позашлюбного сина багатій бездітній сім'ї, а потім йде у цю родину наймичкою, аби тільки бачитися із сином, постановники розказують не тільки силою слова, а й – пісні. Зокрема, вокальні партії Трохима і Насті у фільмі виконували видатні українські співаки Борис Гмиря і Лариса Руденко. А от головну роль зіграла прекрасна акторка Віра Донська-Присяжнюк, відома за фільмами «Полум'я гніву» (1953, Орися), «Дорогою ціною» (1957, Соломія), «Степові світанки» (1960, епізоди), «Самотність» (1965, Лушка). Блискучу гру акторки відмітили найвищими нагородами на Ленінградському і Карло-Варському міжнародних кінофестивалях. Щоправда за Віру Донську у стрічці співала Лілія Лобанова.

Фільм знятий за мотивами опери знаменитого українського композитора Михайла Вериківського, яка вперше була поставлена у роки Другої світової війни в Іркутську, в евакуації. Автор лібрето — Кость Герасименко.

- Я продовжую розмірковувати – що ж у цій опері є такого, що вона й досі чіпляє нас за душу і серце? Михайла Вериківського вирізняють як композитора із сучасним звуковим мисленням. Він був одним із представників українського музичного авангарду 20-х років. В «Наймичці» він фактично зібрав усе, що знаходив у 20-і роки в композиторській творчості, - відзначає у своїх інтерв’ю музикознавець Олена Таранченко. – Ця опера випередила свій час, бо є камерною, монологічною – такий стиль буде розвинутий тільки у 60-70-і роки.

Але, на жаль, доля фільму нещаслива. Спочатку його показували на всі шевченківські свята по телебаченню й у кінотеатрах, допоки не знайшли в титрах ім’я хормейстера Колесника, який на той час лишався за кордоном. Картину зняли з показу, і вона 20 років пролежала під забороною.

- Де б ми не показували цей фільм – скрізь глядачі плачуть. Значить, це справжній фільм, справжня енергія, яка й надалі хвилюватиме українців, - переконана Марія Форманюк-Кочур, виконавиця ролі Катрі.

А от поет Дмитро Павличко зізнався, що не тільки не стримав сліз під час перегляду «Наймички», а й переконаний: фільм обов’язково треба показати на «Євромайдані».

- Мати відчуває такий обов’язок до дитини, бо це не просто дитина – це Україна. Соняшники, дерева, вода, пісня – це ж усе Україна! Я дивлюся на цей фільм і на нинішній день – на жінок, яких я бачив на Майдані – вони там зібралися з усієї України, не тільки з Заходу. Стояли між «Беркутом» і нашим Євромайданом, зверталися до беркутівців, щоб ті знали – матері й за них переживають… Материнська ідея настільки високо поставлена в «Наймичці», що ми в наш час уже не розуміємо цього.

У вівторок, 11 березня, о 12.00 в кінотеатрі «Родина» можна буде переглянути ще один шедевр української кінокласики - картину «Сон» режисера Володимира Денисенка, що була удостоєна Шевченківської премії.

Молодого поета Тараса Шевченка, який написав крамольні вірші, викликають на допит. Замість пояснень поет пише нові вірші і присвячує їх безрадісній долі України. За вільнодумство Шевченка віддають у солдати із забороною писати і малювати. Фільм передає стан поета у ці дні, його спогади про прожиті роки у кріпацтві, роздуми про Батьківщину, народ і волю.

Видатний український режисер Володимир Денисенко зняв «Сон» на Київській кіностудії ім. Довженко у 1964 році. Режисер обрав сатиричну поему "Сон", написану Шевченком у 1844 році, адже цей твір став справжнім маніфестом антицаризму, репрезентуючи російський царат як нещадний та абсурдний авторитарний режим. Сценарій Володимир Денисенко писав разом із поетом Дмитром Павличком.

Великого Кобзаря у фільмі зіграв Іван Миколайчук. Це була перша роль майбутньої ікони української кінематографії. Хоча споконвічно Шевченка мав зіграти російський актор Микола Губенко, що був чимось схожий на Кобзаря. Але актор наполягав, що говоритиме в кадрі виключно російською. І саме тоді Володимир Денисенко вирішив доручити роль своєму студентові Миколайчуку, у якого тоді був другим педагогом на курсі. Іван сказав: якщо візьмуть, то проповзе на колінах через всю Україну, аби тільки грати Шевченка. Так і зробив.

— У 1964 році я служив у армії в Ансамблі пісні й танцю Прикарпатського військового округу. Ми виступали в Чернівцях, а потім з товаришем Ференцем подивилися прем’єру фільму «Сон» Денисенка. На мене картина справила величезне враження, особливо Миколайчук, який грав роль молодого Кобзаря, - згадував у своїх інтерв’ю Богдан Ступка. - І я став хвалитися, що знаю Івана, хоча в той час бачив лише картини з його участю. І от йдемо центром міста, і бачимо Миколайчука, який стоїть на вулиці, розмовляє з якоюсь дівчиною. Ференц мені й каже: «Он твій знайомий — йди привітайся»! Мені нічого не залишалося, як підійти до популярного актора. Я подякував йому за фільм і повернувся назад, а товариш сміється: «Щось дуже швидко повернувся, і розмовляли ви немов незнайомі»... Так я познайомився з Миколайчуком, якого вважав своїм наставником у кіно.

Оцінюючи гру Івана Миколайчука, письменник Олександр Сизоненко влучно відзначив:

- Благородна стриманість, щирість притаманні грі Миколайчука. Він живе на екрані, а не грає. І тоді, коли, слухаючи пісню про лелек, переноситься мріями в Україну, і тоді, коли йде з ножем на управителя Прехтеля, і тоді, коли знайомиться з Ядвігою Гусиковською. Скрізь ми бачимо прекрасні Тарасові очі, в яких так багато думки, страждання, натхнення. Роль Шевченка — справжня удача молодого актора.

А от сам Миколайчук на зустрічі з глядачами фільму «Сон» 4 березня 1965 року в кінотеатрі «Жовтень» зізнався:

- Для мене грати роль Шевченка, яким я захоплювався ще в школі, була і честь велика, і відповідальність. Коли під час зйомок входив в його образ, мене ні на секунду не полишала думка, що я гратиму раба, який мріє про жадану, вистраждану волю. І не лише для себе, а для всього нашого знедоленого й уярмленого народу.

Нагадуємо, покази фільмів «Наймичка» і «Сон» з нагоди 200-річчя від дня народження Шевченка у кінотеатрі «Родина» для вінничан – безкоштовні.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info