Антон Бойдаченко: На Вінниччині активно діяло ОУНівське підпілля

Чому досі невизнаний державою День Героїв є також святом і для вінничан розповів для ВИННИЦА.info депутат Вінницької міської ради від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Антон Бойдаченко.

- Антоне Павловичу, українська економіка руйнується на очах. Чи на часі говорити про героїв?

- Говорити про поняття героїзму, про героїв, про подвиги у наш час, не лише доречно але й вкрай необхідно.  Кожного року, 23 травня українці відзначають День Героїв. Травень обрали для цього не випадково.  У цьому місяці, в різні роки, загинули від рук ворогів України наші герої  – засновник ОУН Євген Коновалець, головнокомандувач військ УНР Симон Петлюра, ідеолог українського націоналізму із Наддніпрянщини Микола Міхновський та багато інших синів і доньок нашого народу. Це свято не визнане офіційно в Україні, але з 1941 року його відзначають ті, хто хоче залишатися українцем у якій би країні він не мешкав.

- Чому в Україні так багато дискусій навколо питання, кого вважати героєм, а кого ні?

- Україна виборола державність 20 років тому. Перед цим протягом щонайменше 400 років українцям насаджували своїх героїв ті держави, які окуповували ту чи іншу частину українських земель. Найбільше «промивала мізки» українцям Російська імперія, спочатку, як держава царів, а у минулому столітті, як держава більшовиків. Проте найбільшою причиною незгод навколо героїв є відсутність державницької проукраїнської політики в освітній галузі у наш час.  Останні події у Львові, 9 травня, продемонстрували наскільки цинічно влада дозволяє перегляд історії, і намагається чорне назвати білим, а біле чорним. Її намагання легалізувати криваві прапори неіснуючої держави та йти в колоні під портретами тирана Сталіна по Хрещатику є вищою мірою цинізму. Щодо Вінниці, то вивішувати протягом одного місяця більшовицьку символіку, яку Європа назвала тоталітарною і прирівняла до нацистської, а через два тижня святкувати день тієї ж Європи також виглядає, м’яко кажучи непослідовним. Можливо термін «шизофренія» тут більш доречний. Треба якось нарешті визначитися – «совок» чи Європа. ВО «Свобода» визначилося – ми чітко дотримується ідеї «європейського україноцентризму».

- Ви згадали про Львів. Провладні ЗМІ описують події так, нібито «свободівці» знущалися над старенькими ветеранами і тому подібне. Це правда?

- Це безсовісна брехня, яку на жаль озвучив на цілу країну міністр внутрішніх справ Могильов. ВО «Свобода» не проводила того дня у Львові жодного заходу чи акції. Львів’яни, здебільшого молоді, вийшли на вулицю висловити свій протест проти приїзду з червоними прапорами до Львова російських фашистів. Депутати місцевих рад від «Свободи» були присутні на місці подій, щоб протидіяти можливим провокаціям. Незадовго, до 9 травня, Львівська обласна і міська ради виражаючи волю львів’ян прийняли рішення про заборону 9 травня будь-яких акцій окрім офіційних. Проведення несанкціонованих масових заходів було також заборонено Львівським окружним адміністративним судом.  Але міліція, як це видно на всіх відеозйомках, замість того, щоб виконати рішення місцевих рад та суду, почала робити зворотне – захищати правопорушників і бити львів’ян. Замість того, щоб подати після цього у відставку міністр Могільов розпочав геббельсівську пропаганду заперечуючи навіть те, що уся Україна бачила на телеекранах. Жоден ветеран 9 травня у Львові не постраждав. А те, що львівська молодь експресивно виявляла своє обурення приїздом непрошених гостей не є чимось нестандартним. Подивіться на молодь по цілому світі. Вона більш-менш однаково виявляє своє обурення.

- Якщо повернутися до теми про героїв, чи не було б краще визнати усіх героїв, щоб усім було добре?

- Визнати можна все що завгодно, але якщо та чи інша людина була, наприклад, катом українського народу та ворогом її державності, то вона ніколи не стане героєм для українців, скільки б німців чи ще когось вона не вбила б. Не огульне визнання усіх героями, а історична справедливість щодо нашого народу і нашої держави повинна стати визначальною у цьому питанні.

- Антоне Павловичу, хто на вашу думку має бути відзначений серед героїв на Вінниччині у XX столітті?

- Це в першу чергу герої визвольної війни 1918-1921 років. Їх було багато. Вінницькі історики до цього часу відкривають їхні імена. Це не тільки вояки, як отамани Яків Шепель та Яків Гальчевський з Літинщини, чи організатор повстанського руху на Поділлі Ананій Волинець з Гайсинщини, це і поети серед яких визначне місце посідає Валер’ян Тарноградський, уродженець Уланова… Список героїв уродженців  нашої області великий. У річницю загибелі в бою, 10 червня 1944 року, в Микулинцях під Літином, ми вшануємо пам’ять командира військ  УПА-Південь Омеляна Грабця під псевдо «Батько» та 13 полеглих бійців його залоги. 

- Невже УПА та ОУН діяли на Вінниччині?

ОУН-УПА діяли не лише на Вінниччині, але і по цілій Україні. Велику активність вони виявляли навіть на Донбасі. До цього часу йде дискусія, ким були члени відомої «Молодої гвардії». Існують свідчення, що вони належали, або принаймні активно співпрацювали з ОУНівським підпіллям на Донбасі. А в нашій області, за словами відомого вінницького історика Костянтина Завальнюка, радянське і ОУНівське підпілля було приблизно однаковим за чисельністю. Про це на жаль в радянській школі нам не розповідали, а сьогодні в підручниках Табачника ви також цього не прочитаєте.

- Ваші побажання нашим читачам у День героїв.

- Бажаю, щоб у кожного з них в житті було місце для подвигу. У своїй статті про «Іродову політику» великий український мислитель Дмитро Донцов написав наступне: «Дух мазепинства, дух, який досі блукає по Україні, - ось звідси злітають ті «іскри вогню великого» на вразливі душі, яких шукає вбити московський Ірод. Але запалити той вогонь можна тільки в душах, які в стані запалюватися, в сухих, вогнистих, горючих душах аскетів і героїв, а не в мокрих від сліз душах «лакеїв», «рабів» та «фарисеїв», за виразом Шевченка».

Спілкувався Андрій Човновий, для ВИННИЦА.info