Анатолій Заярний: «Більшість каналів обманюють глядачів. Ми не будемо»

Пам’ятається, коли наприкінці минулорічної осені вінницький міський телеканал «ВІТА» очолив 45-річний Анатолій Заярний, колишній офіційний представник товариства «НАШЕ РАДІО» в Ялті, колеги-журналісти почали говорити, що канал отримав шанс змінити своє обличчя. Справа не в тому, що попереднє керівництво не хотіло змін. Змінюватися у кращий бік прагнуть всі, однак, новій людині, а тим паче – менеджеру, для якого Вінниця зовсім чужа, набагато легше ламати усталені традиції і впроваджувати новації. Часом – зовсім нетрадиційні, як для колективу, що звик вважати себе нічим іншим, як «каналом міської ради».

За півроку, відколи Анатолій Заярний очолює канал, колектив не лише переїхав в нові апартаменти на 9-му поверсі міської ради, а й звик до цілком нового життя, нових принципів роботи. Офіс каналу облаштовано за європейськими традиціями демократизму у форматі «Newsroom». А кабінет директора – як і «Прозорий офіс» на першому поверсі виконкому – зі скла. Однак, він здебільшого порожній – Анатолій Заярний левову долю часу проводить разом з колективом, сповна включаючись у творчий процес.

- Хто такі «медведі»? – запитую Анатолія Заярного після невеликої екскурсії охопленою ремонтом територією «ВІТИ».

- Ми з моїми товаришами Ігорем Кулясом і Сашком Макаренком колись створили таку консалтингову агенцію «Медведь и компания». Так і продовжуємо себе величати…

- Із ними ви ї приїхали до Вінниці робити «нове обличчя» місцевого каналу?

- Так, Ігор Куляс у нас – шеф-редактор новин, Сашка Макаренка називаємо генеральним продюсером, тобто все, що пов’язано з версткою телепрограми – все на ньому, а я вже цементую всі ідеї, які тут народжуються. Вінницький мер Володимир Гройсман, як європейського складу людина, бачив, що потрібно щось робити з цим телеканалом як в його наповненні, так і в плані того, щоб довести його до стану нормальної комерційної структури, яка могла б не брати гроші з бюджету міста. Він нас запросив до Вінниці, щоб ми спробували зробити тут те, що називається сучасним телебаченням. Було поставлене завдання – в стислі терміни з мінімальним технічним ресурсом, із тим творчим колективом, який нині є, це близько 25 чоловік, зробити хороший канал.

- За вашими відчуттями, справляєтесь із цими «наполеонівськими планами»?

- Все ж робиться поетапно. Вінниця теж не відразу будувалась. Те, що ми планували, все нині йде за графіком. Єдине, чого трохи не врахували, – це відпусток. А демотивувати людей – найгірша складова в любому бізнесі. Перше, що ми запланували, – переїзд з Едельштейна. Важко уявити, як там взагалі можна було щось робити. Один з прикладів: місяць тому ввечері загорівся будинок престарілих біля дитячої лікарні. Якби ми були на Едельштейна – про це навіть не знали б. А оскільки тепер зверху все бачимо, то коли 4 пожежних машини «полетіли» в той бік, швиденько зібралась наша знімальна група і поїхала туди. Це все оперативно відзняли і зробили пряме включення з місця події в телефонному режимі (поки що технічно ми не можемо вмикати відео) і заспокоїли людей – у когось там родичі є, все могло бути.

- Такі прямі включення уже стають звичними на «ВІТА». Це ваша «фішка»?

- Сьогодні жоден канал України не дає новин з тими сучасними стандартами журналістики, які вважаються європейськими. Хлопці (Ігор Куляс та Олександр Макаренко – авт.) коли раніше проводили тренінги із журналістських стандартів у різних інститутах, прикладів не було, щоб продемонструвати. Зараз, завдяки телеканалу «ВІТА», є явні приклади – сміливо вмикаються сюжети, які робляться тут у Вінниці. Стандарт, запропонований сьогодні каналом – це «чесні новини». Існують сьогодні такі «телевізійні хитрощі», як прямі включення. Коли ми дивимось на великих каналах прямі відеовключення, то це, здебільшого, неправда: все наперед записується і видається в ефір з оцими «Студія…». Є, звісно, в окремих випадках прямі включення, але в більшості телеканали просто обманюють людей. У нас стоїть завдання, щоб вінницький глядач вірив телеканалу «ВІТА».

- Традиційно, на осінь канали мають звичку дещо змінюватись. Які сюрпризи готує своїм глядачам «ВІТА»?

- По-перше, ми розробили новий логотип каналу, зараз він затверджується у торгово-промисловій палаті. Там будуть червоно-білі відтінки, буде чітка асоціація з вінницьким гербом, маячком – символом ефіру. Розробив його дизайнер Дмитро Новиков. Загалом до вересня – ми плануємо здійснити повний рестарт каналу, «ВІТА» стане зовсім іншою. Планується змінити сітку мовлення. Зараз ми запустили ранковий блок, більше інформаційний, всі події, вся інформація, яка йде в цьому блоці, напряму пов’язана з Вінницею. О 8.40 у нас перший випуск новин. З вересня хочемо його змістити на більш зручний час для глядача – на 7.30, щоб конкурувати з національними каналами, відібрати у них вінницьку ранкову аудиторію. З місцевими каналами нам немає потреби конкурувати, тому що у нас різне бачення і дещо різні завдання. Всі герої, які появляються в ранковому блоці (він буде у нас двогодинний), усі будуть вінницькі. Тобто, якщо будуть поради, скажімо, психолога, то це має бути психолог вінницький, якщо це кулінарна програма, то кухар – з Вінниці, якщо поради лікаря, то – вінницького лікаря. Скоріш з все аналогічний інформаційний блок будемо робити ввечері у прайм-тайм, плануємо запустити кілька ток-шоу, коли завершимо ремонт великої студію. Будемо запрошувати хороших спікерів-вінничан на різноманітні теми. Все, що людей хвилює, будемо «брати в оборот».

- Не відмовитесь і від «модної» сьогодні політики?

- Від неї нікуди не дінешся. Для нас – це інструмент заробітку, перш за все. Ігор Куляс, наш шеф-редактор, один з кращих, хто робить хороші дебатні ток-шоу і один з найоб’єктивніших експертів. Тому я впевнений, що на телеканалі «ВІТА» будуть дійсно прозорі дебати і прозорі ток-шоу.

- Пане Анатолію, канал, все ж, комунальний, має відношення до міської влади.  Наскільки відчувається бажання чиновників впливати на канал?

- Перше, що сказав нам Володимир Борисович, коли ми презентували бачення майбутнього каналу: карт-бланш у всьому. Якщо є недопрацювання влади, казав, їх потрібно показувати. Він дуже сучасна людина, європейського типу. Буває, що збираємось із департаментом у справах ЗМІ для якихось «мозкових штурмів», щоб напрацювати ті чи ніші дії, бачення. Є певна група людей, яких дійсно щось не влаштовує. Але можу сказати впевнено: не те, що тиску, навіть, якихось маленьких рекомендацій типу: хлопці, ви десь щось перегнули чи не так показали, немає. Це дійсно вільний канал, який може дозволити собі як критикувати, коли є за що. Хоча ми прекрасно розуміємо, що ми – муніципальний канал. Але все, що записано в статуті муніципального каналу – це висвітлювати діяльність влади. Якщо породілля померла, був випадок кілька тижнів тому, ми це показуємо. Але показуємо за стандартами журналістики: повинні бути три сторони конфлікту, якщо дійсно є конфлікт. Все має бути виважено, без жодних оцінок журналіста. Журналіст – це людина, яка просто доносить інформацію, у нього не має бути ні оцінок, ні висновків. Глядач має для себе розібратись: хто правий, хто винен. Наш найбільший ворог – пульт від телевізора. Це знає наш творчий колектив. Якщо людина переключається, значить ми робимо щось неправильно. Є такий відомий КВНівський жарт: «Скажіть, який на смак зад Маслякова». Якби ми займалися тільки тим, що вивчали на смак зади, то нічого не вийшло б. Тому люди нам вірять. Найближчим часом хочемо замовити вивчення рейтингів у єдиного агентства, яке цим займається по Україні. Просто для себе, щоб ми знали ту позначку, з якої ми стартуємо на фоні місцевих і великих київських каналів.

- Будете забирати глядачів у столичних каналів?

- Є таке поняття, як контрпрограмування. Саша Макаренко навчався цьому в Англії. Суть його в тому, щоб програми, на які витрачаються великі гроші, на різних каналах не стояли в однаковому відрізку часу. Припустимо, на великих каналах дуже великі рекламні блоки – 10 – 20 хвилин. У той момент, коли наш найбільший ворог, а у цьому випадку – помічник,  пульт перемикає з великого каналу, наше завдання – показати нашому вінницькому глядачу вінницький продукт, на якому можна залишитись з корисною інформацією. Некорисного говорити не треба. Краще розповісти, що діється в будинку навпроти, ніж про те, що відбувається в Зімбабве. Десь із вересня – жовтня ми «пограємось» із центральними каналами в контрпрограмування. Зараз уже намагаємось з основними випусками новин виходити на 20 хвилин раніше, ніж великі канали. Це дає нам можливість на 20 хвилин захопити місцевого жителя.

- Наскільки змінилося життя колективу з вашим приходом на канал?

- 26 листопада я вже був тут, було поставлено чітке завдання – в максимально короткий термін переїхати на 9-й поверх мерії. Перше, що почули: «ВІТА» переїжджає уже 8 років». Коли ми 6 січня переїхали, в це ніхто не вірив. Мої перші враження були: дуже красива Вінниця ввечері. Останні речі ми перевозили вже у 8 годин вечора, стемніло, увімкнулась ілюмінація – людей відправити додому неможливо було, вони застигли біля вікон і не могли йти. Другий етап, який ми пройшли за цих півроку – першу частину навчання стандартам сучасної журналістики. Кожної середи ми абсолютно всіх співробітників новин залучали до тренінгів. Супротиву не було  жодного, усіх захопила хвиля того, що це дійсно простіше, зрозуміліше людям і цікавіше, ніж те, що є в українській журналістиці. І коли ми на одному із занять запропонували список слів, які журналісти повинні виключити зі складу свого словникового запасу, починаючи від «колапсу», «епіцентру», закінчуючи «ротовою порожниною» і переходили на більш зрозумілу мову, була трагедія: як ми будемо писати? Така сьогодні суха канцелярська журналістська мова. Це після вузів виходять люди і пишуть такою мовою, яка незрозуміла 70% телеглядачів. Чому ми кажемо, наприклад, «ротова порожнина» а не рот? Чому журналіст повинен напридумувати купу «розумних слів», часто значення яких він навіть не знає, і видати це все в ефір, вважаючи, що він найрозумніший?

- Як журналісту змусити чиновника говорити неканцелярською мовою, адже в багатьох з них перед ефіром треба папірці відбирати?

- Вони теж люди і можуть спілкуватися нормальною мовою. Недавно в нас був ефір про ОСББ і ведучій було поставлено завдання – розпитати гостей «людською» мовою. То один із спікерів навіть зумів закон розшифрувати по-людськи. А заступник мера Валерій Коровій – взагалі геній. Він прагматичний економіст, але коли він приходить до нас на ефір, він вимикає всю свою академічну базу даних і говорить зрозумілою для людей мовою. Тобто, вони – чиновники, але вони ж люди.

- У вашому ефірі демонструється ролик про набір у школу журналіста. Таким чином підбираєте собі кадри?

- Думаю, що з липня ми цю школу відкриємо. Вона буде називатись «Школа універсального журналіста» від телеканалу «ВІТА» і буде абсолютно безкоштовною. За два тижні ми отримали 65 заявок. Пройшли співбесіду вже 15 людей. Саша Макаренко та Ігор Куляс створювали Інтер-школу ще в 2006 році: із 740 заявок їм потрібно було залишити 16 людей. Справились безболісно. А тут трагедія: відсіювати нема кого – усіх хочеться прийняти.

- Це випускники журфаків чи «люди з вулиці»?

- Є кілька людей із факультету журналістики, але, в основному, це люди зі сторони. Один – викладач мови та літератури, один – приватний підприємець, кілька студентів. Навіть 11-класник прийшов, і ми його візьмемо з перспективою. Кілька психологів є, люди, які вже ствердились у житті, але приходять, хочуть щось змінити. Хочемо для початку відібрати 20 чоловік, підібрати кадри для «ВІТИ», крім того, плануємо запустити сайт, де буде стрічка оперативних новин, обновляти хочемо ледь не кожних 5 хвилин.

- Вам теж довелось вчитися, перелаштовуватись з радіо-бізнесу на телевізійний?

- Це дійсно, трохи різні речі, але ми придумали такий термін «ідеєманія» – коли є гарна ідея, то розібратись значно простіше. Коли створювали першу школу журналістики при «Інтері», я потрапив туди, довелось попрацювати як в радіо журналістиці, так і в телевізійній. Єдине, що я не мислю «картинками», тому вчився кожну середу з колективом. Мені відводиться адміністративна роль, чесно кажучи, не надто цікава, бо любий адміністратор – це не цікаво. Хоча я можу з впевненістю сказати, що ми зібрали гарну команду і не боюся називати себе учасником цієї команди. Можу, навіть, при необхідності підмінити репортера. Були випадки, коли сидів «на пульті» і допомагав хлопцям під час прямого ефіру. Ми не сім’я, ми просто гарна команда.

- А ведучим себе спробуєте?

- Є в мене задумка на вечірній ефір, навіть, є концепція цієї програми. Основна частина мого життя пройшла серед «рок-н-рольних» тусовок, ряд фестивалів організовував. Хочеться зробити таку глибоко нічну програму – під покровом ночі витягувати на ефір усіх вінницьких музикантів. Не обов’язково рок-н-рольних. А у Вінниці є достойні люди. Робив би таке із великим задоволенням. Виступав би не просто ведучим, а слухачем музики. Хлопці прийдуть грати, показувати, на що вони здатні, а те, як я вмію з ними розмовляти – це нецікаво.

- Як знаходите спільну мову з чиновниками? Як вони сприймають ваш «богемний» стиль в одязі, зачісці?

- Ті ж чиновники, в тих же джинсах, сорочках щосуботи ходять у супермаркети купувати капусту, м’ясо – вони такі ж люди. Проблеми у всіх однакові, неважливо, як ти одягаєшся. Можливо в когось і були спочатку напівшокуючі враження, але коли починаємо розмовляти і знаходимо спільний інтерес, допомагаємо одне одному, це все відходить на задній план.

- Одна з ваших ідей (зі стікерів, якими обклеєний кабінет директора – авт.) – показувати «Власть в домашних тапочках». А влада готова постати в такому вигляді перед публікою?

- Ми дійдемо до цього. Вони такі ж люди. Так само слухають музику, ходять на концерти, на футбол…

- Вболівають за українську збірну на «Євро»…

- Це подія, яка взагалі відсунула політику на задній план. Єднає навіть тих, хто ніколи в житті футбол не дивився. Запитай у нього, на якому місці київське «Динамо» – не скаже, але коли грає збірна – кричить, радіє, його переповнюють емоції. Принаймні, вінницькі чиновники – абсолютно нормальні адекватні люди. У нас є приклади в інших містах – я без краплі сумніву, без будь-якого підлабузництва перед Гройсманом, можу сказати, що саме він показав, що потрібно бути самим собою. У Криму, наприклад, неможливо пробити бюрократичну стіну. Поки був живий Джарти, йшли до нього напряму – знаходили розуміння, тільки виходили з кабінету – все – впиралися в стіну містечкового  бюрократизму. У Вінниці все дуже відкрито.

- Футбол – ваше захоплення колишнє, чи й сьогодні можете пограти?

- Футбол мене годував до 33-х років. Навіть, з вінницькою «Нивою» колись грав у складі павлоградської команди, ми тоді обіграли вінничан – 2:0. Хороша була команда, жаль, що поки якось руки ні в кого до неї не доходять. Добре, що залишились в Першій лізі. Ми запропонували керівництву «Ниви» створити цикл програм про команду, бо вінницький вболівальник дуже серйозний. І команда була серйозною. А зараз я не граю. Якось запропонували зіграти і в турнірі серед ЗМІ, але я тепер можу бути тільки адміністратором.

- Бачу, всім колективом активно вболіваєте на Євро, таким собі мінібукмекерством займаєтесь?

- Є у нас тут один такий «чорний букмекер» (сміється). Ставки смішні, але основний інтерес – коли вносиш щось, уже починаєш думати, бо так від «фонаря» сказати, що хтось виграє – не несеш жодної відповідальності. У нас стоїть великий горщик – для великих ставок, а праска старенька – для менших. 19 числа всі йдемо в райдугу вболівати за Україну. Дивну статистику помітив: усі дівчата поставили на Україну, хлопці – на Англію. Кажу: «Ех ви – меркантильні, проявили б якусь національну свідомість, патріотизм!». Хоча сам поставив на Францію.

- Не може бути, щоб не було у вас цікавих захоплень, окрім музики, футболу і медіабізнесу.

- Полюванням на рибалку займаюся (сміється) – це основне захоплення. Коли приїхав у Вінницю, купив спінінг. Зараз з хлопцями втрьох ходимо порибалити. Маємо вже свої «рекорди». Виявляється у Бугу таки є риба. Нехай невелика, але окунь, наприклад є. Якось сом зачепився під кілограм. Не втримали, правда, але радості було…

- Розкрийте вінничанам таємницю: де у Вінниці клює?

- Ми орендуємо квартиру на Чорновола і ходимо рибалити до «київського» мосту, поруч з церквою. Можливо, релігія тут ні до чого, але нам там завжди щастить.

Сергій Маламура, «ВінницяОК»