Анатолій Перебитюк: Коли повернувся додому з Афганістану перший час від тиші дзвеніло у вухах

15 лютого в Україні, як одній з колишніх республік СРСР відмічали 25-річчя виведення радянських військ з території Афганістану й фактично завершення 10-річної війни у цій країні. На разу у Вінницькій області мешкає близько 3600 учасників бойових дій. Більшість з них є членами міських, районних спілок. Ми поспілкувались з керівником Вінницької міської спілки афганців Анатолієм Перебитюком, який вже багато років опікується долею хлопців, яких тоді опалило війною.

- Скільки на Вінниччині є афганців?

- Офіційно, по інформації з джерел Мінсоцполітики, де ми зареєстровані як пільговики то більше 3 тисяч проживає на території… А загиблих 182 людей і двоє які пропали безвісти.

- Афганці відмічають ті події тільки у день виведення військ 15 лютого, чи є інші дати?

- У кожного з нас, таких днів на протязі року дуже багато. Особисто в мене, 11 жовтня я завжди йду зранку в церкву. І оскільки тут могил цих хлопців немає, але є для нас таке святе місце, як пам’ятник воїнам інтернаціоналістам, просто прихожу туди і кладу 4 гвоздички, в пам’ять про загиблих товаришів, які загинули у першому ж бою.

11 жовтня 1986 року у мого підрозділу, у який я потрапив було перше бойове завдання. Наш підрозділ тоді базувався на території Радянського Союзу, в прикордонному загоні в місті Термез (Узбекистан), і виконували завдання «за річкою». Ми перелітали її на вертольотах, висаджувалися на території Афганістану і виконували бойові завдання. І в першому ж бою…

Чому я так це все запам’ятав? Тому що, я особисто провів там 21 місяць, а ці хлопці півтори години. Півтори години і їх немає.

А нам було тоді по 18 з половиною років.

Ці хлопці вже прослужили певний час, в забайкальському прикордонному окрузі, там була сформована ця десантно-штурмова маневрова група, яка була передислокована в прикордонний загін Термеза.

Я туди потрапив як фельдшер, у них захворів сам інструктор і по заміні, нажаль, він вже не зміг продовжити службу. Потрібна була заміна і таким чином я якраз і потрапив у цей прикордонний підрозділ.

Служив я фельдшером там, виконував обов’язки простого стрілка, а коли з’являлись поранені чи хворі – виконував обов’язки медичної служби.

- Розкажіть про ваш перший бій.

- …Нам надійшли дані розвідки, що в кишлак увійшла банда. Була розроблена операція і нашим завданням було: блокування кішлака, знешкодження банди та взяття главаря живим.

Але живим ми його так і не взяли, по одній простій причині – його там не було.

- Багато було бойових операцій, які не призводили до бажаних результатів?

- В нас були такі моменти, як тільки по рації військові розроблялися разом з підрозділами афганської армії чи з підрозділами безпеки, то ми часто-густо прилітали на «пустишку».

- Які відчуття й спогади були, коли ви повернулися додому?

- Коли повернувся додому, відверто кажучи, перший час був такий синдром, я навіть до ЛОР-лікаря ходив – звеніло у вухах від тиші. Але як мені пояснив лікар, і потім коли я сам вчився у медичному, то згадав цей момент. Виявляється, коли слуховий апарат тривалий час знаходиться у напруженні: постійні вибухи, постріли, сам стріляєш, ніхто ж тоді беруші не вставляв – шандарахнуло поруч та й все. А коли повернувся на Україну – краса, сонечко світить, водичку дзюрчить, трава шелестить, пташки співають, ось тоді і почали боліти вуха.

Спав…не хочу так сказати, що мене кошмари мучили, але іноді випливали якісь спогади. Але, дякувати Богу, психологічно я це все нормально переніс.

- Багато афганців зараз є на «передовій» - Євромайдані, але є і ті, хто підтримує дії влади. Чому так сталося?

- Ви знаєте, я не один раз говорив що ми є громадська організація, ми не політична сила. Зрозуміло, що як і кожного громадянина країни, в кожного з нас є своя думка. Певна група людей підтримує владу, певна група – не підтримує, приймають участь у протестах, дехто є членами політичних партій різного напрямку. Навіть якщо я назву вам імена своїх хлопців, то воно вам нічого не скаже. Давайте візьмемо так, є лідери-афганці, які на виду, які є зараз політичними діячами і народними депутатами. Партія «УДАР» Віталія Кличка: Сергій Володимирович Куніцин – лідер кримських організації афганців, він сьогодні є депутатом; Микола Томенко, Микола Катеринчук – представники опозиції; Ігор Шаров – народний депутат від Партії Регіонів.

Є афганці в різних політичних силах. І як кожний простий житель України – кожний з нас має свою думку. Єдине, що нас об’єднує в громадській організації - коли виникає потреба підтримати афганця, звучить оцей пароль: «Бача в беде», то у цей момент ніхто вже не згадує про політичні вподобання і так далі.

Але більшість наших воїнів-інтернаціоналістів, зберігають позицію нейтралітету: не підтримують ні владу, ні опозицію. Не довіряємо ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, не довіряємо і опозиції. Чому? Тому що, поки політики між собою не знайдуть спільної мови, не припинять грати на відчуттях народу – довіри не буде.

А народ своє вже показав. Побили студентів – люди вийшли на вулицю. Піднялися всі: афганці, не-афганці, студентство, матері, - люди вийшли, і ви бачили що робилося на вулицях Києва. Попробували розігнати Майдан – вийшло ще більше людей. Політикам треба було задуматись, і в першу чергу Президенту. Якщо народ висловлює таке незадоволення, і його ніхто не веде – я не розумію таких політиків, які везуть людей за гроші на Антимайдан. Для чого, для чого ви це робите? Це політики роблять.

- Чому, на вашу думку, на Сході України так багато прибічників Януковича? І чому Західна Україна виступає проти влади?

- В мене була така цікава бесіда, з одним керівників навчального закладу, який ми запрошували на наші заходи 15 лютого. І він говорить: «Знаєте хлопці, я був у відрядженні у Донецькій області і вона на мене сумне враження склала». І що ж він розповідає? Говорить, візьмемо західні області – там люди не мають роботу, шукають її, виїжджають за кордон і працюють: в Італії, Португалії, Іспанії. А потім повертаються назад і вже бачать, як живуть в європейських країнах, і хочуть щоб у нас в рідній Україні так було. Я туди, каже, приїхав – у них робота є. Але, він шахтар - на 8 годин спустився в шахту, і провкалував не бачачи білого світу. Але як цю роботу оцінюють…

Велику роль грає телебачення. Всі ж бачили ці кадри, як 18 беркутівців пробігаючи повз лежачого на землі, кожний зупиняється і б’є. Ну навіщо ж так? Він вже ж не являє для тебе загрози, це все не гарно.

А ось події з цим козаком. Зараз вже кажуть, що це інсценовано, це там відзнято, ніхто його там не бив. Ну почекайте, люди ж бачать як воно є, і в мене особисто деякі речі навіть в голові не вкладаються.

- За 25 років після завершення війни в Афганістані влада спромоглася лише зараз дати 2 квартири та допомогти ще 2 афганцям з купівлею авто…

- На рахунок ситуацій з квартирами і так далі – все це можна вирішити і виконати, якщо просто буде виконуватися закон. Ви всі чудово знаєте, що будь-який закон, якщо особливо він стосується пільгового забезпечення, чи надання житла, чи надання транспортного засобу, чи санаторно-медичного обслуговування – це все треба підтримувати і підтверджувати певним фінансуванням. І нажаль, у нас ще жоден уряд не показав народу, що він вміє гарно користуватись калькулятором. А показують зовсім інше, і взагалі таке враження, що в їх таблицях з арифметичними законами щось не так. Тому що на певну частину бюджету гроші є, а на іншу – немає.

Мені прикро про це говорити, але це факт – в нас після війни померло вже в 3-4 рази більше, ніж загинуло у боях.

Вони не отримали належного лікування. Це ж хлопці горді, вони ж будуть ходити, не будуть нити, просити, а якщо вже просять – це вже край, невмоготу терпіти.

І виходить так, що людина ходе, не звертає на це увагу, а якщо і приходить у лікарню, то не отримує належного обслуговування.

А чому ж тоді депутатам Верховної Ради вистачає санаторно-курортного лікування, а нам – ні? І для них є компенсація на медичне обслуговування, ми ж все це бачимо, все це чуємо. Лікуються – закордоном, діти навчаються – закордоном, в Європі до речі, живуть – в Європі.

Ось прем’єр-міністр подав у відставку і поїхав куди? В Австрії до сина. Це ж показує і телебачення і преса. Чи вони не розуміють, що скоро народ не витримає?

І сама велика небезпека, чого ми, афганці, боїмося і не хочемо, щоб не пішов Захід на Схід, брат на брата.

Тому, на сьогоднішній день чітко і показово працює українська народна мудрість: «пани - сваряться, у холопів - чуби тріщать».

Юрій Басюк, Роман Ковальський, ВИННИЦА.info