100 років тому за книжковий абонемент «Тімірязєвки» вінничани платили, як за корову

Історична доля Вінницької міської публічної Гоголівської бібліотеки, відомої сьогодні всім під назвою «Тімірязєвка», за 100 років її існування складалась дуже не просто. Вона пережила і буревій «червоної революції», і лихоліття Великої Вітчизняної війни, після якої неначе птах-фенікс відродилась із попелу. Мінялись назва книгозбірні, зовнішній вигляд і структура. Але ні час, ні політичні режими не позбавили її найголовнішої функції - донесення до людей збереженого друкованого слова, - стверджує заступник директора з наукової роботи та інформатизації обласної наукової бібліотеки імені Тімірязєва Галина Слотюк.

Починалось все на початку 20 століття. Вінницька міська дума на своєму засіданні вирішила закласти початок Вінницькі публічній бібліотеці імені Миколи Гоголя. Проект бібліотеки підготував вінницький архітектор Григорій Артинов. Тому, не марнуючи часу, міська дума надсилає у видавництва і бібліотеки Санкт-Петербургу, Москви, Києва, Одеси замовлення на літературу для майбутньої читальні. Одночасно розглядались пропозиції власників великих приватних бібліотек. І до сьогодні, в фонді нашої бібліотеки знаходяться ці книги. 5 лютого 1906 року члени розпорядчого комітету разом із архітектором прийняли від будівельників завершене приміщення. При цьому відмічено якісне виконання робіт: настіл паркету в читальні, мармурові підлоги і парадні сходи. Були навіть перевірені печі і господарські приміщення. Територія бібліотеки була обнесена дерев'яною огорожею, а в'їзд у двір зроблений із залізних воріт і хвіртки. Протягом наступного року здійснювалось обладнання бібліотеки. Наприкінці 1906 року подільській губернатор затвердив правила користування книгами і періодичними виданнями у Вінницькій міській публічній бібліотеці імені Гоголя. Міська дума замовила для бібліотеки спиртові лампи з Москви, годинник із Петербургу, ікони просвітників Кирила і Мефодія, також Нестора-літописця та гіпсове погруддя Гоголя з Києва. А місцевий палітурник Зевельбанд поновив обгортки бібліотечних книг спеціальним тисненням: «ВМГБ» - Вінницька міська гоголівські бібліотека. І таким чином 2 лютого 1907 року нова бібліотека розпочала свою роботу.

Під час креслення проекту першої міської публічної книгозбірні, головний вінницькій архітектор Григорій Артинов використав зразки публічних американських бібліотек. Так як вважав, що вони найбільш відповідають сучасним вимогам. На його думку, ці споруди повинні були виконувати дві функції: збереження книг та комфортний доступ до них читачів. Тож проектом, архітектор передбачив побудову приміщень, захищених від вологи, яскравого світла, пилу та високої температури. А для відвідувачів звів читальний зал із гарним освітленням та відповідною вентиляцією. Першою ж завідувачкою бібліотеки стала дворянка Катерина Вознесенська. Саме вона займалась подальшим облаштуванням книгозбірні: доукомплектовувала фонд, складала каталог, слідкувала за належним зберіганням книг та створювала атмосферу комфорту для відвідувачів. Але, попри те, що перша вінницька бібліотека містила у своїй назві слово «публічна», широким масам населення її література доступною стала не скоро.

З міської казни на утримання міської публічної бібліотеки і придбання книг було виділено 1894 карбованці, - розповідає Галина Слотюк, - а це був 1906 рік, тобто сума доволі суттєва, як на той час. Гоголівська бібліотека обслуговувала дорослих читачів усіх станів і звань, крім студійованої молоді та солдатів. Працювала книгозбірня щодня з 10.00 до 14.00 і з 16.00 до 19.00, а у вихідні та свята з 12.00 до 16.00 годин. Обмін книг здійснювався не раніше наступного дня. Літературу будь-якими мовами, окрім державної — російської, можна було видавати лише після одержання офіційного дозволу. Користування читальним залом коштувало 2 копійки на день, незалежно від кількості переглянутих видань. Додому літературу видавали під заставу або за письмовим доручення під керівництвом установи, де працював читач. Платня за видачу додому нараховувалась окремо на книги і періодику, а також вона залежала від терміну видачі. Для періодики і за термін надходження до бібліотеки за дві книги треба було платити 25 копійок на місяць, за три книги і новий журнал - 60 копійок на місяць. Стільки ж за журнал або газету окремо. А за несвоєчасне повернення або ж пошкодження екземпляру стягувався штраф. Читачі, які сплачували 5 карбованців річного внеску (це при тому, що корова у 1906 році коштувала від 5 до 7 карбованців, - авт.), користувались читальним залом безкоштовно, брали літературу додому на пільгових умовах. Кожному видавалась абонентська книжка, яка слугувала одночасно читацьким квитком і формуляром для обміну одержаних видань. Кошти, які давала міська дума поповнювались пожертвами у вигляді грошей і книг, а також внесками читачів.

- Доступ до бібліотечних фондів мали усі бажаючи, чи були якісь обмеження через соціальний статус?

- Ні, не всі. Статут позбавляв права користуватись бібліотекою нижчих військових чинів, юнкерів, студентів, учнів. Також, за вступ до товариства бібліотеки і одержання літератури потрібно було платити значну суму, а це обмежувало можливість користування книгами представників трудового народу і бідних людей. Але, такі обмеження не могли стримати потяг мешканців міста до знань. Критично налаштована інтелігенція передала у фонд бібліотеки значну кількість творів прогресивних авторів. Каталог книг бібліотеки за 1909 рік свідчить, що мешканцям міста були доступні книги: Лева Толстого, Марка Вовчка, Тургєнєва, Островського, Дарвіна, Карла Маркса, Горького, і зарубіжних класиків. Багато цінних книг із власних зібрань подарував бібліотеці наш видатний земляк Михайло Коцюбинський. Серед них були твори Чернишевського, Шевченка, Добролюбова.

- А як так сталось що Вінницьку міську публічну бібліотеку імені М.Гоголя було перейменовано? Кому це було потрібно?

- В післяреволюційний період було «модно» міняти назви установ, вулиць і цілих міст. Для цього обирались будь-які дати. Чому перейменували гоголівську бібліотеку, яка до речі після 1917-го стала центральною міською, пізніше окружною, достеменно не відомо. Але у 1923 році їй присвоюється ім'я Климентія Аркадійовича Тімірязєва. І наступні покоління читачів знають її вже як «Тімірязєвку». До 2007 року вважалось, що бібліотеку перейменували у 1925 році. А коли відзначали 100-річчя обласної наукової книгозбірні, бібліотечні фахівці віднайшли дату перейменування. За повідомленням в хроніці «Робітничо-селянської газети» від 20 листопада 1923 року повідомлялося: «Городская центральная библиотека, улица Ленина, 69, - бывшая «Гоголя» переименовна в «К.И.Темерязева». У 1930 році до складу бібліотеки включено науковий відділ, створений на базі ліквідованої Вінницької філії Всенародної бібліотеки, яка діяла в «Мурах». Фонд поповнився рідкісними виданнями, зокрема з україніки та краєзнавства, зібраними свого часу Отамановським та його помічниками. У 1934 році бібліотеці Тімірязєва надано статус обласної. У 1936 році вона отримала нове триповерхове приміщення. А на початок війни в бібліотеці працювало 57 бібліотечних фахівців, фондом нараховував більше 400 тисяч видань, яким користувалось понад 15 тисяч читачів.

Велика Вітчизняна війна, яка смертельною косовицею пройшлася українськими землями, руйнувала не лише міста і села, забираюи мільйони людських життів. Вона нищила ще й усі культурні та духовні надбання нашого народу. Не минула така доля і книжкового скарбу України. І якщо центральні бібліотечні фонди, завдяки своєчасно організованій евакуації, більш-менш вдалося зберегти, то до обласних та сільських книгосховищ руки тодішньої радянської влади дотягнутись не встигли. А тому відповідальність за збереження книг цілком і повністю лягла на тих, хто залишився в окупації.

- З початком німецько-фашистської окупації гітлерівці розмістили у приміщенні бібліотеки свої заклади. Були знищені каталоги, картотеки і більша частина фонду. Жителів міста обслуговував відділ у «Мурах». Працівники обох підрозділів Тімірязєвки надавали допомогу вінницьким підпільникам. Так, Борщевська, ризикуючи власним життям, зберегла у підземних сховищах «Мурів» цінні видання, які і сьогодні є в наших фондах. Залишаючи Вінницю 18 березня 1944 року, окупанти спалили основне приміщення бібліотеки. Загальний збиток склав понад 2 млн. 150 тисяч карбованців. Було знищено більше 300 тисяч книг. Після визволення міста, «Тімірязєвка» ще довгий час залишалась у Мурах. Її фонди були поповненні надходженням з Держлітфонду і бібліотек країни. Загалом - 80 тисяч примірників. З 1952 по1955 роки бібліотеку було відбудовано і реконструйовано. В нових умовах колектив розгорнув культурно-просвітницьку діяльність. Так було започатковано видання бібліографічних покажчиків. Література про Вінницьку область, знаменні пам'ятні дати Вінниччини, відкрито бібліотечний факультет «Книга і суспільство». Випуск цих видань продовжується і донині. У 1966 році бібліотека стала науковою. А у 1977 — віднесена до бібліотек І категорії.

- Для букіністів, певне, найцікавіший відділ «Тімірязівки» - відділ «Рідкісних і цінних книг». Які книжкові скарби він зберігає?

- У відділі «Рідкісних і цінних книг» фонд складає близько 50 тисяч документів. Особлива гордість бібліотеки - це пам'ятки друку: інкунабули і палеотипи, альдіни, ельзевіри, книги кирилічного шрифту 16-17 ст. Прижиттєві рідкісні видання класиків російської, української та світової науки, література мистецтва, політичних і громадських діячів, українські та російські  видання до 1917 року, періоду громадянської війни. Рідкісні періодичні видання, альманахи і збірники 18-20 ст, цінні видання початку і кінця 20 ст. За хронологією, унікальне зібрання відкриває одна з найвідоміших інкунабул-велетнів «Книга хронік», Нюрнберг - 1493 року. Ну, а серед нових надходжень найвагоміша книга, і в кілограмах також – «Україна — козацька держава», яка вийшла у 2004 році і сьогодні є бібліографічною рідкістю.

- Ви говорили, що бібліотечний фонд дореволюційної Гоголівської книгозбірні поповнювався також і за рахунок меценатів. Сьогодні хтось дарує книги «Тімірязівці»?

- Нині бібліотека поповнюється за кошти обласного бюджету, за державними і регіональними програмами. Ми, як обласна бібліотека, отримуємо обов'язковий примірник. Тобто, все що видається на території Вінницької області, обов'язково передається на зберігання до нашої книгозбірні. Але і дарунки практикуються: від приватних осіб, від громадських організацій. Таким чином, досить гарно поповнюється наша бібліотека. Остання книжка, яку ми отримали - це книга про «Патріарха Йосипа Сліпого», яку подарував нам автор Володимир Сергійчук, професор Київського національного університету імені Шевченко. Є приватні колекціонери, які збирають зібрання, а потім передають нам. Якщо ці книги вже є в нашій бібліотеці, ми їх віддаємо до обмінно-резервного фонду, з якого можуть поповнити свої фонди публічні бібліотеки області.

Довідка.

У структурі Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Климентія Тімірязєва працює 19 відділів і секторів. Бажаючих скористатись книжковим фондом, у якому майже 1 мільйон друкованих екземплярів, обслуговує 93 працівники. Щорічні ж надходження до книгозбірні складають приблизно 18 000 примірників.

ВИННИЦА.info